Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.
Культурна спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Підтримка творчих особистостей є суспільною необхідністю, оскільки творча діяльність лежить в основі здобутків людства. Розвиток сучасних технологій, поява нових носіїв інтелектуального продукту із створенням їх відповідного ринку стає можливим внаслідок творчості людей. Актуальність підтримки творчих процесів поглиблюється з триванням проблем «відпливу інтелекту», катастрофічного старіння кадрового та виробничого потенціалів і необхідності інвестування для оновлення виробничих потужностей. Результати творчої діяльності безпосередньо відбиваються на отриманні прибутку суб’єктами підприємницької діяльності, що пов’язується насамперед з новими технологіями. Важливим при цьому є й їх вплив на збереження природних ресурсів, сучасне знищення яких вже призвело до безвідкладного вирішення проблеми виживання людства.
При всій вагомості цих аспектів значущість творчості не замикається на технічних досягненнях. Особливого значення набуває людина як гармонійно розвинута особистість, яка прагне досягнути висот у різних духовних сферах — мистецтві, музиці, поезії тощо. Збагачення внутрішнього світу людини і формування її світогляду, у свою чергу, впливає як на генерування нею нових ідей, так і на можливість сприйняття, використання і запровадження цих ідей іншими особами.
Здатність творити є природною властивістю людини.
Виявлення, розвинення та підтримка таких осіб, починаючи з дитинства, є суттєвим завданням суспільства та його інституцій, зокрема, сім’ї, освітніх, навчальних, мистецьких та наукових закладів. Це відбувається забезпеченням права (обов’язку) на виховання (ст. 150 СК України), права на освіту (Закону України від 23 березня 1996 р. «Про освіту»), право на самовираження особи тощо.Творчість як розумовий процес не піддається регулюванню правовими нормами, він є вільним виразом та станом творчої людини і відбувається в кожного по-своєму. Йому не властиві категорії волі, влади, нормування та ін. Проте право покликане впливати на організацію наукової, технічної та іншої творчої діяльності; визначення умов охороноздатності її результатів, виникнення, здійснення, забезпечення додержання та захист майнових та немайно- вих прав авторів. У цих аспектах і реалізуються конституційні гарантії свободи творчості, сфера яких поширюється на всіляку підтримку інтелекту, створення сприятливих умов для нього.
Інтелектуальна діяльність здійснюється в різних напрямках творчості: літературної (при створенні літературних прозаїчних, поетичних та інших творів, нею ж охоплюється творчість журналістів, що в сукупності поєднується зі свободою думки, позицій, висловлень); художньої (мистецтво, скульптура, архітектура, дизайн тощо); наукової (твори науки, наукові теорії, відкриття); технічної (рішення різних технічних завдань, результати конструювання, досягнення селекції тощо, які створюються для подальшого використання в промислових цілях або в сільському господарстві).
Наслідком діяльності в різних сферах творчості є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі та багато іншого. Виходячи із загальноприйнятого поняття творчості як цілеспрямованої інтелектуальної діяльності людини, що приводить до якісно нового результату, котрий відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю, такі результати є важливими надбаннями.
Так, результати духовної творчості формують духовний світ та світогляд людини, ставлення до навколишнього середовища, загальнолюдські цінності. Результати технічної творчості підвищують не тільки рівень виробництва, а й потенціал країни в цілому. Тому захист прав на ці результати є загальносуспільним інтересом, що гармонує з приватним інтересом захисту інтелектуальної власності творців, їхніх авторських прав та інших моральних та матеріальних інтересів.Втілення творчого процесу в певний результат, що є об’єктом авторського права чи визнається таким з додержанням вимог патентного права, породжує в автора (винахідника, інших суб’єктів творчої діяльності) права на цей результат. Такі права, їх порядок виникнення, реалізації та захисту регулюється законами України: від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво»; від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки»; від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»; від 5 липня 1994 р. «Про захист інформації в автоматизованих системах»; від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу»; від 4 квітня 1996 р. «Про лікарські засоби»; від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовістної конкуренції»; від 3 липня 1996 р. «Про рекламу»; від 5 червня 1997 р. «Про видавничу справу»; від 5 листопада 1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»; від 13 січня 1998 р. «Про кінематографію»; від 23 грудня 1998 р. «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність»; «Про наукову і науково-технічну діяльність» в редакції Закону України від 1 грудня 1998 р.; від 16 червня 1999 р. «Про охорону прав на зазначення походження товарів»; від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі в редакції Закону України від 1 липня 2000 р.; «Про авторське право і суміжні права» в редакції Закону України від 11 липня 2001 р.; від 12 липня 2001 р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; «Про охорону прав на сорти рослин» в редакції Закону України від 17 січня 2002 р.; від 17 січня 2002 р.
«Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» та ін.Останнім часом набула особливої актуальності інноваційна діяльність, якою є діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок та зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг. Ефективність такої діяльності в Україні покликані забезпечити закони України від 4 липня 2002 р. «Про інноваційну діяльність», від 14 вересня 2006 р. «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій».
Право інтелектуальної власності, згідно зі ст. 420 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), є правом особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності. Зміст цих прав щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом та іншими законами. Зокрема, особистими немайновими правами є право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта цього права; вимагати або забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору; обирати псевдонім при використанні твору; право на недоторканність твору.
Майновими правами, в основі яких лежить майновий інтерес, зокрема, в отриманні винагороди, використанні продукту тощо, є право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання та ін. Наголос в майнових правах інтелектуальної власності робиться на використанні об’єкта, від чого, у свою чергу, залежить отримання винагороди.
Отже, використання та(або) поширення результатів інтелектуальної діяльності є правом їх творця та здійснюється за загальним правилом за його згодою. Але припускається можливість використання й без його згоди, але з обов’язковим додержанням певних умов та механізмів. Так, допускається використання цитат з опублікованих творів; відтворення в каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або в колекціях; відтворення з інформаційною метою в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення прилюдно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою; вільне відтворення творів у особистих цілях тощо. Дозволяється й таке використання об’єктів права промислової власності, якщо воно здійснюється без комерційної мети, з науковою метою або в порядку експерименту, за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) та в інших випадках, передбачених законодавством.
Сприяння державою розвитку науки є її важливим соціальним завданням. Засоби та напрямки державного сприяння містяться в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність», яким визначаються правові, організаційні та фінансові засади функціонування й розвитку цієї сфери. Державними органами, враховуючи пропозиції науковців та промисловців, формуються державні, галузеві, регіональні та інші програми, проводиться фінансування з бюджету наукових розробок та закладів, випра- цьовуються засоби підтримки венчурного бізнесу. Здійснення цієї діяльності відбувається й у структурах Національної академії наук України та галузевих академій наук (Національної академії аграрних наук України, Національної академії медичних наук України, Національної академії педагогічних наук України, Національної академії правових наук України, Національної академії мистецтв України), у системі вищої освіти, через громадські наукові організації.
Глобалізаційні світові процеси, що впливають на економіку, політику і право, передусім відбиваються й на науці, якій завжди притаманні інтеграційні засади.
Сьогодні вони набули ще більш значущого характеру і відбуваються на різних рівнях міждержавного співробітництва. Державою підтримуються відносини суб’єктів наукової та науково-технічної діяльності з іноземними структурами, міжнародними науковими товариствами і об’єднаннями. Таке співробітництво здійснюється шляхом спільних досліджень та розробок, взаємного обміну інформацією, проведення міжнародних заходів (конференцій, конгресів, симпозиумів) тощо.Дежава піклується як про збереження унікальних наукових об’єктів, колекцій, інформаційних фондів, дослідних установок та обладнання, а також заповідників і дендропарків, наукових полігонів тощо, які мають виняткове значення для української та світової науки, так і про культурну спадщину. Внаслідок цього в Україні створюються Державний реєстр нерухомих пам’яток України та Перелік об’єктів культурної спадщини, до яких заносяться відповідно пам’ятки історії, археології, містобудування і архітектури, мистецтва, документальні пам’ятки тощо. Законодавством України забороняється приватизація пам’яток культурної спадщини, їх вивезення на межі України, крім випадків експонування за кордоном з додержанням установленого порядку отримання дозволу на це. Загальне регулювання відносин у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей, правових, економічних, соціальних, організаційних засад розвитку культури в Україні міститься в Основах законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. та в Законі від 8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини». Вжиття заходів щодо повернення в Україну культурних цінностей відбувається на підставі Закону України від 21 вересня 1999 р. «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» через сукупність дій по організації звернень та пред’явлення позовів Україною, іншими державами, відповідними уповноваженими органами щодо повернення вивезених з території України на території інших держав культурних цінностей.