Стаття 20. Державними символами України є Державний Пра­пор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизон­тальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуван­ням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізько­го законом, що приймається не менш як двома третинами від кон­ституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України — національний гімн на музику М.Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймаєть­ся не менш як двома третинами від конституційного складу Верхов­ної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома тре­тинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Цією статтею конституційно визначено державні символи України. Символ (від грец. зутЬоІоп — знак) — це умовний знак якогось поняття, явища, ідеї. Державні символи — це встановлені конституцією або спеціальним законом офіційні знакові, образні чи музикальні вирази, які в лаконічній формі юридично уосо­блюють державу і, як правило, створюються, спираючись на іс­торичне минуле народу, його національні традиції. Разом з тим вони розглядаються як важливі атрибути ідентифікації суверенної держави, здатні сприяти патріотичному вихованню громадян. На це доволі часто звертається увага в конституціях, у тому числі й у Конституції України. Державні символи мають не тільки важливе юридичне, але й соціально-психологічне значення. Адже при ви­значенні державної символіки законодавець враховував націо­нальні й історичні традиції народу.

Частина перша коментованої статті містить вичерпний пере­лік державних символів України. До їх числа вона відносить Дер­жавний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державна символіка виконує декілька основних функцій: а) політичну, зміст якої виявляється у виключній можливості дер­жавних символів бути зовнішнім проявом державного суверенітету на всій території держави і за її межами; б) дипломатичну, коли офі­ційні символи держави у зв’язках з іноземними державами, міжна­родними організаціями виконують представницьку роль; в) соціаль­ну функцію, котра виявляється у можливості державних символів об’єднувати (консолідувати) навколо ідей державного будівництва громадян держави, незалежно від походження, соціального та май­нового стану, раси, національності та інших соціальних ознак.

Державні символи, з одного боку, підтверджують факт існу­вання держави і служать зміцненню її авторитету, а з другого — державний суверенітет виступає першоосновою як появи, так і подальшого розвитку державних символів. Втрата національної державності призводить до втрати її символів.

Державі належить виключне право на встановлення своїх сим­волів. Вони, як правило, визначаються конституційно, а їх доклад­ний опис і правовий режим використання регламентуються спеці­альними законами чи іншими загальнодержавними актами.

Таким чином, основними ознаками державних символів є:

1) здатність знака (зображення, предмета), музичного виразу в лаконічній формі виражати ідеї історичного чи національного характеру, які займають відповідне положення в державній ідео­логії та суспільній психології;

2) зв’язок між державними символами і державним суверені­тетом країни як політичною основою їх становлення та розвитку;

3) офіційність закріплення даних знаків чи звукових виразів в конституції країни спеціальними законами чи іншими загально­державними актами.

Система правових норм, що визначають вигляд та порядок використання державних символів, являє собою окремий інститут конституційного права.

Державний Прапор — це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 20) Державний Прапор України являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Державний Прапор України» від 28 січня 1992 р. № 2067-XII цей прапор являє собою прямокутне полотнище, а співвідношення ширини прапо­ра до його довжини становить 2:3.

Українське синьо-жовте колірне поєднання — одне з найдав­ніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства, землі якого в XII ст. лі­тописці називали «Україною». У другій половині XIII ст. гербом князівства був золотий лев на синьому тлі, звідки й пішов звичай поєднувати ці кольори на українських державних символах.

Проте в різні періоди історії український прапор піднімався то синім, то жовтим полотнищем вгору. Головна Руська Рада — орган, що представляв національний рух українського населення Галичи­ни, — у жовтні 1848 р. оголосила своїм гербом золотого лева на блакитному тлі й синьо-жовтий прапор. Цей самий прапор, але з жовтою смугою вгорі, був державним прапором УНР 1918 р. Піс­ля перевороту П.Скоропадського порядок кольорів змінили на синьо-жовтий. Таким він залишався і за часів Директорії.

24 серпня 1991 р. був проголошений Акт незалежності України, і синьо-жовтий прапор замайорів над будинком Верховної Ради.

Як і в багатьох інших державах, кольори України не мають офіційного пояснення, а неофіційне змінювалося з часом і зале­жало як від смаків сучасників, так і від політичної моди. Тради­ційно синій колір тлумачиться як колір чистого неба, а жовтий — як колір хлібного лану.

Державний Прапор України піднімається на будинках органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а в святкові дні — на будинках громадських формувань, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також на житлових будинках. За кордоном український прапор вивішується на будинках дипло­матичних представництв, консульських установ та інших офіцій­них представництв України або при міжнародних організаціях — згідно з нормами міжнародного права, правилами дипломатич­ного протоколу і традиціями країни перебування.

Державний Прапор (у зменшеному розмірі) встановлюється на транспортних засобах Президента України, Прем’єр-міністра Укра­їни, керівників державних та урядових делегацій, глав дипломатич­них представництв і консульських установ України за кордоном, глав постійних представництв України при міжнародних організаціях.

Державний Прапор України піднімається на морських судах, судах внутрішнього плавання та інших засобах пересування, на яких як офіційні особи перебувають Президент України, Прем’єр- міністр України та інші особи, які представляють Президента України чи український Уряд, згідно з морськими традиціями і правилами дипломатичного протоколу.

Державний Прапор України піднімається на військових ко­раблях та інших суднах Військово-Морського Флоту; на судах, внесених до Державного судового реєстру України або судового реєстру Державної річкової судноплавної інспекції, на які видано судовий патент, відповідне судове свідоцтво чи судовий білет, — як кормовий прапор. Судно, що плаває під державним чи національ­ним прапором іноземної держави, при проходженні внутрішньо­го моря і (або) внутрішніх судноплавних шляхів України або під час стоянки в українських портах на додаток до прапора своєї держави має піднімати й нести згідно з міжнародними морськими звичаями також Державний Прапор України.

Зображення Державного Прапора України наносяться на пові­тряні судна України та космічні апарати, що запускаються Україною. Вони використовуються також як бортові знаки державної належ­ності кораблів, катерів і суден прикордонної служби України.

Державний Прапор України може бути піднятий при цере­моніях та під час інших урочистих заходів, що проводяться ор­ганами державної влади України, громадськими формуваннями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності.

Державний Прапор може бути вивішений на знак трауру. У таких випадках у верхній частині древка (щогли) прапора крі­питься чорна стрічка, довжина якої дорівнює довжині полотнища прапора. На знак трауру Державний Прапор може бути приспу­щений до половини древка.

Державний Прапор України може використовуватися як еле­мент або геральдична основа державних нагород України, а також геральдичних знаків — емблем і прапорів органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У всьому світі склалися певні правила використання Держав­ного Прапора:

1. Державний Прапор ні перед ким не опускається вниз. Не можна ним салютувати. Не можна схиляти його перед будь-якою особою чи предметом.

2. Державний Прапор при вивішуванні серед інших прапорів має займати перше, найпочесніше місце. Він вивішується або вище за всі інші, або у фронті інших прапорів займає правий геральдичний бік.

3. На зібраннях у приміщенні Державний Прапор розміщу­ється на естакаді (подіумі) з правого боку від промовця; якщо Прапор виставляється з боку аудиторії, то займає правий бік фронтом до естради.

4. У процесіях Державний Прапор треба нести попереду всіх інших прапорів або вправо від них.

5. Не можна виставляти ушкодженого Прапора.

6. При вивішуванні Державний Прапор не повинен торкати­ся землі, підлоги.

7. На Державному Прапорі не можна розміщувати предмети, емблеми, прикраси тощо.

8. Державний Прапор ніколи і ніде не можна використовува­ти як прикрасу чи декорацію. З цією метою можна використову­вати барви Державного Прапора, і то лише у випадку державних чи національних свят, при державних урочистостях тощо.

9.

10. Державний Прапор (стяг), спущений на півдревка (півщо- гля), означає жалобу.

Внесення і винос Державного Прапора повинні відбуватися за певними правилами. Якщо Державний Прапор вносять на древку, його несе прапороносець у супроводі двох асистентів. У разі внесення полотнища, його несуть чотири прапороносці широкою стороною вперед, тримаючи за кути так, щоб верхня частина (синє полотнище) була злегка піднята. Внесення і винос Державного Прапора відбувається під звуки маршу.

У дні жалоби Державний Прапор України зі скорботною стріч­кою чорного кольору приспускається (нахиляється).

23 серпня 2004 р. було підписано Указ «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової іс­торії українського державотворення, державної символіки незалеж­ної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято — День Держав­ного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня.

Державний герб символізує державу і позначає межі її воло­дінь, належну їй власність. Це офіційна емблема держави, що зображується на прапорах, грошових знаках, печатках, деяких офіційних документах тощо. Його призначення — дати в умовних і лаконічних символах уявлення про державу, її історію, суспільний та державний лад.

Україна має затверджений (ст. 20 Конституції) малий Держав­ний Герб України — золотий тризуб на синьому тлі. Тризуб нале­жить до найдавніших священних знаків. Зображення тризуба на території України знайдено ще на пам’ятках трипільської культу­ри (близько 6 тис. років тому). Давні боги зображувалися з тризу­бом. Він увінчував жезли скіфських царів.

Зображення тризуба, його призначення, що дуже мало від­різняється від офіційно прийнятого герба Української Народної Республіки (1918 р.), належить до рубежу X — XI ст. — часів кня­зювання у Києві Володимира Великого (980 — 1015 рр.), який успадкував тризуб від предків, що запровадили його більше ніж тисячу років тому. Частина фахівців вважає, що тризуб став нашим гербом після хрещення князем Володимиром Київської Русі на честь Святої Трійці: Бога Отця, Бога Сина і Святого Духа. Знак у формі тризуба був на срібних монетах князя Володимира, його синів Святослава та Ярослава Мудрого. Він був у гербі Анни Ярос- лавни, королеви Франції. Аналогічне клеймо має й цегла, яку знаходять при розкопках Десятинної церкви у Києві.

Слід звернути увагу на те, що слово тризуб містить число три. Це число вважалося магічним. Тризуб можна намалювати так, що він буде переплетенням букв заповітного для кожного українсько­му слова «воля».

Глибоке коріння в історії української державності мають і інші герби. У славного Війська Запорізького герб був викарбуваний на військовій печатці й зображував козака з мушкетом (самопалом). Цей герб теж по праву вважається національним символом україн­ського народу. Дійшов до нас і ще один з найвідоміших українських національно-державних символів — золотий лев. Коли князь Данило Галицький заснував нове місто, назвавши його на честь свого сина Лева Львовом, він дарував йому герб: золотий лев на синьому тлі.

Конституція України передбачає наявність одразу двох гер­бів — малого й великого: ч. З ст. 20 зазначає, що Великий Держав­ний Герб України встановлюється з урахуванням малого Держав­ного Герба України та герба Війська Запорізького законом, який приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, а ч. 4 цієї ж статті підкреслює, що головним елементом великого Державного Герба України має бути Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Дер­жавний Герб України).

Необхідно зазначити, що тризуб було затверджено як малий герб України і вирішено вважати його головним елементом вели­кого герба України постановою Верховної Ради України «Про Державний герб України» від 19 лютого 1992 р. Цією постановою було визначено, що малий Державний герб України — це тризуб кольорового (золотистого) зображення (20:12), розташований на щиті синього кольору (22,5:16). Передбачена можливість і чорно- білого (монохромного) зображення Державного герба. Постано­вою було визначено, що зображення Державного герба України міститься на печатках органів державної влади і державного управ­ління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов’язковим додержанням його затверджених пропорцій. Крім того, Держав­ний Герб зображається на паспортах громадян України або до­кументах, що їх замінюють.

Державний Герб України може використовуватися як елемент або геральдична основа державних нагород України, а також ге­ральдичних знаків — емблем і прапорів органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Зображення Державного Герба України є неодмінним елемен­том символіки органів державної влади України. Зокрема, гераль­дичний знак — емблема Міністерства внутрішніх справ України, затверджена Указом Президента України від 19 грудня 2000 р., являє собою восьмикутну зірку з білого металу у вигляді 48 роз­біжних променів; у центрі зірки вміщено зображення малого Державного Герба України. Емблема внутрішніх військ МВС України, затверджена Указом Президента України від 28 січня 2002 р., являє собою прямий рівносторонній хрест з розбіжними кінцями крапового кольору і пружками білого металу; в центрі хреста вміщено зображення емблеми МВС України.

Державний Герб розміщується на прикордонних знаках і пунктах пропуску через державний кордон України. Державний Герб може бути зображений на орденах і медалях України та її грошових знаках.

Допускається від творення герба як у кольоровому, так і в чорно- білому зображенні. Він може виготовлятися в різних матеріалах і техніці, розрахований на різне збільшення і зменшення (при збе­реженні пропорцій). Проте слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про рекламу» від 11 липня 2003 р. використову­вати або імітувати зображення Державного Герба України, Держав­ного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зо­браження державних символів інших держав у рекламі забороня­ється. Стаття 18 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. забороняє політичним партіям мати символіку, яка відтворює державні символи України.

Державний Гімн — це урочистий музично-поетичний твір, який разом з Державним Гербом та Державним Прапором є офі­ційним символом держави. Конституція України (ч.5 ст.20) ви­значає, що Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від^: конституційного складу Верховної Ради України.

Закон України «Про Державний Гімн України» було прийня­то 6 березня 2003 р.; згідно зіст.1 цього Закону Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із слова­ми першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Названим Законом також встановлено, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України. Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється також під час проведен­ня офіційних державних церемоній та інших заходів.

Наруга над Державним Гімном України, як і іншими державни­ми символами, тягне за собою відповідальність, передбачену законом (зокрема, публічна наруга наддержавними символами тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 338 Кримінального кодексу Укра­їни)). Згідно із ч. 1 ст. 65 Конституції України шанування державних символів України є обов’язком громадян України.

Виконання Державного Гімну у військових частинах, на вій­ськових кораблях і суднах регламентується військовими статута­ми. При проведенні офіційних заходів за кордоном виконання Державного Гімну здійснюється згідно з правилами, встановле­ними МЗС України з урахуванням практики країни перебування і Закону «Про Державний Гімн України». Допускається виконан­ня Державного Гімну України при проведенні спортивних змагань з урахуванням існуючої практики спортивних організацій. При публічному виконанні Державного Гімну України присутні за­слуховують його стоячи, чоловіки — без головних уборів.

Як стверджують дослідники Державного Гімну України, віршований текст до майбутньої пісні «Ще не вмерла Україна» П.Чубинський склав у 1862 р., в Архангельську, у перший рік свого заслання.

В.Трембицький вважає, що, складаючи музику цієї пісні, М. Вербицький не знав справжнього автора тексту і, зовсім ймовір­но, гадав, подібно, як це стверджувалося в часописі «Мета», що цей вірш належить Т. Г. Шевченку. Другий сучасник, дослідник генези гімну О. Зелінський пише: «Точної дати створення гімну історики та музикознавці не встановили. Але 26 червня 1863 р. Омелян Менцин- ський — син відомого співака Модеста Менцинського — завершив формування збірки хорових творів різних авторів. Серед ЗО творів під номером 24 вміщено пісню «Ще не вмерла Україна».

Чітке документальне свідчення виконання пісні для широкої громади датується 10 березня. У Перемишлі як завершальний номер першого на західноукраїнських землях Шевченківського концерту 26 лютого (10 березня) 1865 р. виконали «Ще не вмерла Україна». З того часу починається тріумфальна хода цієї пісні насамперед під час щорічних шевченківських торжеств.

Частина сьома коментованої статті встановлює, що столицею України є місто Київ. Столиця — це головне місто й адміністративно- політичний центр держави, що є місцем перебування вищих і цен­тральних органів державної влади, дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій в Україні. Як пра­вило, столиця є окремою адміністративно-територіальною оди­ницею з особливим режимом управління. У даному контексті не є винятком і столиця України. Місто Київ, поряд із Севастополем, є містом республіканського підпорядкування. Згідно із ч. З ст. 133 Конституції України воно має спеціальний статус, який визна­чається окремим законом (Закон «Про столицю України — місто- герой Київ» від 15 січня 1999 р.).