Стаття 151. Конституційний Суд України за зверненням Пре­зидента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість.

За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Коментована стаття, разом з положеннями ст. 150 Конститу­ції України, а також питаннями, що зумовлені положеннями п. 28 ч. 1 ст. 85 та ст. 159 Конституції, закріплюють компетенцію Конституційного Суду України. Як зазначив у своєму рішенні від 26 червня 2008 р. № 13-рп Конституційний Суд України, зміна визначених Конституцією України повноважень Конституційно­го Суду може здійснюватись лише шляхом внесення змін до Кон­ституції України.

Частиною 1 коментованої статті до повноважень Конститу­ційного Суду України віднесено надання висновків про відповід­ність Конституції України міжнародних договорів України, тобто про відповідність їх Основному Закону за змістом. Йдеться про чинні міжнародні договори України та ті міжнародні договори, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість для України. Реалізуючи ці повноваження, Кон­ституційний Суд України здійснює два види контролю щодо між­народних договорів України: попередній — щодо договорів, які ще не набрали чинності для України і які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на її обов’язковість; наступний контроль — щодо чинних для України міжнародних договорів.

З усього масиву міжнародних договорів України, укладених від імені України, від імені Уряду України та міжвідомчих догово­рів, об’єктом контролю, виходячи із змісту ст. 9 Конституції Укра­їни, є ті чинні договори, що стали частиною законодавства Укра­їни, тобто згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (ратифіковані міжнародні договори). Перевірка на кон- ституційність може стосуватися будь-якого з таких міжнародних договорів, незалежно від дати його укладення, оскільки жодних винятків щодо цього Конституцією України не передбачено.

Міжнародний договір повинен оцінюватися виходячи із за­кріпленого в Основному Законі України принципу верховенства Конституції України над положеннями міжнародних договорів. Цей принцип реалізується передусім у ч. 2 ст. 9 Конституції Укра­їни, що містить заборону укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України. Таке укладення можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (див. коментар до ст. 9 Конституції). Згідно з цим принципом Консти­туцією України, як уже зазначалося, передбачено механізм по­переднього (на стадії укладення міжнародних договорів України) та наступного (перевірка конституційності чинних міжнародних договорів України) контролю за відповідністю Конституції Укра­їни міжнародних договорів України.

Зі змісту ч. 1 коментованої статті випливає, що міжнародні договори, які з будь-яких причин втратили чинність, не можуть бути предметом розгляду Конституційного Суду України.

Право на звернення до Конституційного Суду для вирішення зазначених питань належить Президентові України та Кабінету Міністрів України. Інші органи та посадові особи такого права не мають. Конституційний Суд не може відкрити провадження у справі з цих питань за власного ініціативою.

Питання щодо конституційності міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, розглядаються Конституційним Судом до при­йняття Верховною Радою України закону з цього приводу. Від­криття конституційного провадження у цих справах у Конститу­ційному Суді зупиняє розгляд Верховною Радою України питан­ня про надання згоди на обов’язковість відповідних договорів.

Якщо чинний міжнародний договір України за висновком Конституційного Суду України не відповідає Конституції України, він втрачає обов’язковість для нашої держави. Йдеться, по суті, про припинення дії міжнародного договору України повністю або окремих його положень. Однак відмова від виконання такого до­говору не може бути здійснена автоматично. У такому разі мають застосовуватися загальновизнані процедури виходу держави з між­народних договорів та її відмови від взятих на себе міжнародних зобов’язань. Зазначені процедури містяться у Віденській Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., до якої при­єдналася Україна, у згаданому Законі «Про міжнародні договори України», а також можуть бути передбачені й у самому договорі.

У разі визнання неконституційним міжнародного договору, який лише внесено до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість, така згода не може бути надана.

У випадках, коли міжнародні договори визнано конституцій­ними, їх чинність не змінюється, а щодо нечинних договорів по­новлюється процедура прийняття Верховною Радою України за­кону про надання згоди на їх обов’язковість.

За чотирнадцять років своєї діяльності Конституційним Су­дом України було розглянуто 6 справ щодо відповідності Консти­туції України чинних міжнародних договорів України та міжна­родних договорів, що вносилися до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість. По цих справах прийнято один висновок і п’ять ухвал. Зокрема, Суд за поданням Президента України перевірив на предмет відповідності Конституції України низку положень Римського Статуту Міжнародного кримінально­го суду, який був підписаний від імені України 20 січня 2000 р. У наданому висновку від 11 липня 2001 р. № 3-в Конституційний Суд України визнав зазначений Статут, який вносився до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість для Украї­ни, таким, що не відповідає Конституції України в частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та ст.

Окремим питанням, яке хоча і не охоплюється змістом ко­ментованої статті, але пов’язане з нею, є питання перевірки кон- ституційності правових актів Верховної Ради України, Президента України або Кабінету Міністрів України про набрання міжнарод­ними договорами чинності для України. Таку перевірку відповідно до ст. 89 Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституцій­ний Суд України» здійснює Конституційний Суд за конституцій­ними поданнями суб’єктів, визначених у ст. 40 цього Закону (Пре­зидента України, не менш як сорока п’яти народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим), за загальною процедурою розгляду справ щодо кон- ституційності правових актів. Є лише одна новела: під час роз­гляду такої справи Суд має одночасно дати висновок щодо кон- ституційності міжнародного договору, який набрав чинності за відповідним правовим актом.

Практика Суду з цього питання невелика, але показова. Так, Законом України від 24 грудня 1999 р. Верховна Рада України рати­фікувала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. За поданням 56 народних депутатів України Конституційний Суд Укра­їни розглянув питання про конституційність Закону про ратифіка­цію Хартії. В ухваленому рішенні Суд визнав Закон таким, що не відповідає Конституції України, на тій підставі, що був порушений встановлений ст. 94 Конституції України порядок підписання і офі­ційного оприлюднення Закону про ратифікацію: не Президентом України, а Головою Верховної Ради України. Висновку щодо кон- ституційності самого міжнародного договору — Європейської хартії Конституційний Суд у цьому провадженні не дав.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України у випадках, коли порушені в конституційному поданні питання стосуються не Закону про ратифікацію, а текстів ратифікованих ним міжнародних договорів, із цих питань до Конституційного Суду мають право звертатися тільки суб’єкти, визначені ч. 1 ст. 151 Конституції, тобто Президент України і Кабінет Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 151 Основного Закону України Конституцій­ний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Пре­зидента України з поста в порядку імпічменту. Підставою для відкриття конституційного провадження у справі з цього питання є конституційне подання Верховної Ради України. Повноважен­ня Конституційного Суду обмежені суто процесуальним аспек­том — предмет розгляду справи становлять питання, пов’язані з додержанням конституційної процедури розслідування і роз­гляду справи про імпічмент, а не наявність підстав для самого імпічменту.

Перевірці, яка здійснюється Конституційним Судом, піддягає додержання визначеної Конституцією України процедури, що стосується: ініціювання відповідним складом Верховної Ради України питання про усунення Президента України з поста в по­рядку імпічменту; створення для проведення розслідування спе­ціальної тимчасової слідчої комісії, включення до її складу спеці­ального прокурора і спеціальних слідчих; підготовки комісією за результатами розслідування своїх висновків і пропозицій; роз­гляду на засіданні Верховної Ради України висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії; прийняття конституційно визначеним складом Верховної Ради України рішення про звину­вачення Президента України; прийняття Верховною Радою Укра­їни рішення про звернення до Конституційного Суду України за висновком, про який ідеться у статті, що коментується, тощо.

Висновок Конституційного Суду України про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент є необхідною умовою прийняття Верховною Радою України рішення про усунення Президента України з поста в по­рядку імпічменту відповідно до ч. 6 ст. 111 Конституції України. У разі якщо Конституційний Суд виявить недодержання такої процедури, розгляд справи має бути припинено.