Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах повно­важень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідпо­відності Конституції чи законам України зупиняються у встанов­леному законом порядку з одночасним зверненням до суду.

У коментованій статті йдеться про право органів місцевого самоврядування приймати в межах своїх повноважень рішення. Адже рішення даних органів, як і інші правові акти, прийняті в системі суб’єктів місцевого самоврядування, є важливою норма­тивною умовою функціонування територіальної громади та орга­нів місцевого самоврядування. Зокрема, це статути територіальних громад, рішення, прийняті на місцевих референдумах, регламен­ти місцевих рад, рішення рад, розпорядження сільських, селищ­них, міських голів, рішення виконавчих комітетів місцевих рад, договори про розмежування предметів відання місцевих рад та органів місцевої виконавчої влади тощо. Реалізація права видава­ти такі муніципальні акти є своєрідним засобом саморегуляції територіальної громади, системи органів місцевого самовряду­вання та прямо передбачена Конституцією України, ч. З ст. 140 якої закріплює, що місцеве самоврядування здійснюється тери­торіальною громадою в порядку, встановленому законом, як без­посередньо, так і через органи місцевого самоврядування — сіль­ські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Коментованою статтею визначається тільки статус рішень органів місцевого самоврядування. Право органів місцевого само­врядування видавати нормативно-правові акти є однією з най­важливіших гарантій їх діяльності та формою реалізації принципу правової автономії місцевого самоврядування. Вони є основною юридичною формою реалізації завдань та функцій органів місце­вого самоврядування та їх посадових осіб. Шляхом видання акта орган місцевого самоврядування вирішує те чи інше питання (за­гальне чи індивідуальне), що виникає у процесі його діяльності, в інтересах реалізації завдань та функцій територіальних громад.

Закріплення у Конституції норми про правові акти органів місцевого самоврядування обумовлено тим, що вони сприяють формуванню справді демократичної системи правотворчості. Акти органів місцевого самоврядування поряд із Конституцією, законами України, відповідними міжнародно-правовими доку­ментами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів, актами безпосередньої нормотворчості територіальних громад, актами місцевих органів виконавчої влади є важливим

і необхідним елементом правового механізму місцевого самовря­дування. Адже за допомогою актів органів місцевого самовряду­вання встановлюються норми права, які є обов’язковими для населення, органів, установ та організацій, що здійснюють ді­яльність у межах відповідної території. Предметом цих актів мо­жуть бути окремі питання статусу органів та посадових осіб міс­цевого самоврядування, організації їх діяльності, управління комунальною власністю, участі громадян, їх об’єднань у реаліза­ції повноважень місцевого самоврядування тощо.

Органами місцевого самоврядування, про які йдеться у ко­ментованій статті, є: представницькі органи місцевого самовря­дування — сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад. Саме за даними органами місцевого самоврядування відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» визнається право приймати нормативні акти у формі рішень.

Так, згідно з ч. З—4 ст. 140 Конституції та статтями 2,10 та ч. З ст. 24 зазначеного Закону сільські, селищні, міські, районні, об­ласні ради є органами місцевого самоврядування, що представ­ляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядуван­ня, визначені Конституцією та законами України, а за ст.

За загальним правилом рішення ради приймається на її пле­нарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від за­гального складу ради, крім випадків, установлених законом. Рі­шення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов’язково прово­

юю диться у випадках обрання за пропозицією сільського, селищно­го, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради; прийняття рішення щодо дострокового припинення по­вноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні»; обрання голови районної, обласної, районної у місті ради, за­ступника голови районної, обласної, районної у місті ради, звіль­нення їх з посади, прийняття рішення про недовіру голові відпо­відної місцевої державної адміністрації; внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої державної адміністрації.

Прийняті рішення сільської, селищної, міської ради підпису­ються сільським, селищним, міським головою, а районної у місті, районної чи обласної ради — головою відповідної ради, у разі їх відсутності — відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, заступником голови районної в місті, районної, обласної ради, а у випадку, коли сесія місцевої ради скликана за пропози­цією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої державної адмі­ністрації — депутатом ради, який за доручення депутатів головував на її засіданні.

рні

ру набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення, якщо в його тексті не визначено інший строк введення цього рішення УДІЮ.

Крім представницьких органів місцевого самоврядування, згідно з чинним законодавством, правом приймати рішення наді­ляються й виконавчі комітети сільської, селищної, міської, ра­йонної у місті (у разі її створення) ради. У частинах 6—7 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплюється, що рішення виконавчого комітету приймаються на його засідан­ні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. У разі незгоди сільського, селищного, місь­кого голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконав­чого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради. Щодо рішень виконавчого комітету ради з питань, які від­несені до власної компетенції виконавчих органів ради, вони можуть бути скасовані відповідною радою.

Акти органів місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відпо­відних актів органів місцевого самоврядування. Рішення органів місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повно­важень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, по­садовими особами, а також громадянами, які постійно або тим­часово проживають на відповідній території. Законодавством України передбачається, що місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рі­шень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, при­йнятих у межах наданих їм повноважень (ст. 73 Закону «Про міс­цеве самоврядування в Україні»),

Частина 2 коментованої статті закріплює, що рішення органів місцевого самоврядування можуть зупинятися з мотивів їх невід­повідності Конституції чи законам України з одночасним звер­ненням до суду. Тобто дана норма передбачає такий захід негатив­ної оцінки акта органу місцевого самоврядування, як зупинення його дії. Одночасно положення цієї норми означають те, що за Конституцією жоден орган або посадова особа, окрім суду, не наділяються правом вирішувати остаточну долю актів органів місцевого самоврядування. При цьому слід виходити з презумпції законності рішень органів місцевого самоврядування. Лише суд може прийняти рішення про незаконність акта органу місцевого самоврядування (ч. 10 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»), що у свою чергу потенційно може стати приводом для його скасування.

Скасування, за своєю суттю, є негативною оцінкою діяльності органу місцевого самоврядування, який прийняв акт. Передбачене коментованою статтею «зупинення» дії та можливе скасування не­законних актів є однією з мір юридичної відповідальності суб’єктів місцевого самоврядування: у даному випадку наявна негативна публічно-правова оцінка діяльності тих органів, які видали неза­конний акт, та несприятливих наслідків для них.

Звертає на себе увагу й те, що Конституція не визначає, хто саме може зупинити рішення органу місцевого самоврядування, а також наслідки визнання або невизнання рішення незаконним тощо. Вирішення цих питань здійснюється у порядку, встановле­ному законом. Наприклад, у п. 1 ч. 1 ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» є лише побіжне посилання на вимоги компетентних органів про приведення рішень органів місцевого самоврядування у відповідність із законом.

Аналіз чинного законодавства дозволяє достатньо розширено тлумачити поняття «компетентні органи» у контексті відносин щодо зупинення рішень органів місцевого самоврядування. Так, згідно зі ст. 15 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради Укра­їни з прав людини» (1997 р.) Уповноважений має право вносити подання до органів місцевого самоврядування для вжиття відпо­відних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених пору­шень прав і свобод людини і громадянина. У свою чергу за стат­тями 5, 8 Закону «Про комітети Верховної Ради України» (1995 р. із наступними змінами) встановлюється, що комітети Верховної Ради України здійснюють контроль за відповідністю підзаконних актів Конституції та законам України, їх рекомендації піддягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 ст. 119 Конституції виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, законності і правопо­рядку додержання прав і свобод громадян на відповідній терито­рії забезпечують місцеві державні адміністрації (див. коментар відповідної статті). Аналогічні положення можна знайти у ст. 25 Закону «Про місцеві державні адміністрації» (1999 р.).

Також згідно зі ст. 19 Закону «Про прокуратуру» (1991 р.) на­гляд за відповідністю актів будь-яких органів, у тому числі й ор­ганів місцевого самоврядування, вимогам Конституції та чинним законам здійснює прокуратура. Прокурор має право вносити про­тест на рішення місцевих рад про скасування акта або приведен­ня його у відповідність із законом. Системний аналіз положень ч. 2 ст. 144 Конституції України і положень ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та положень п. 5 ст. 121, п. 9 розд. XV «Перехідні положення» Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органами місцевого самоврядування. Закон «Про проку­ратуру», прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого само­врядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим Законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротесто­вувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру по­рушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернути­ся із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини 1, 3, 4 ст. 21 Закону України «Про прокуратуру»),

У зв’язку з наведеним у мотивувальній частині свого Рішення № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 р. (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом ч. 2 ст. 144 Конституції України, ч. 10 ст. 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зу­пиняються прокурором у встановленому Законом «Про прокура­туру» порядку з одночасним зверненням до суду При цьому Консти­туційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолют­ним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту кон­ституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування га­рантується безпосередньо на підставі Конституції України кож­ному (ч. З ст. 8, ч. 2 ст. 55).

Як зазначалося, зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» вба­чається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх по­садових осіб із мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як зазначає у мотивувальній частині Рішення № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 р. (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власного ініціативою або за ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасу­вати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невід­повідності Конституції чи законам України). У Конституції Укра­їни закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Органи міс­цевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону «Про міс­цеве самоврядування в Україні»), Таким чином, зазначається у мотивувальній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України, органи місцевого самоврядування не можуть ска­совувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують про­ти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче ста­новище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у мотивуваль­ній частині Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 р. № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є ак­тами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їх­нього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.