Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста без­посередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядуван­ня управляють майном, що є в комунальній власності;

затверджу­ють програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх ви­конання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до за­кону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують ко­мунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого зна­чення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально- економічного та культурного розвитку відповідних областей і райо­нів та контролюють їх виконання; затверджують районні і облас­ні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для ви­конання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально- економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися зако­ном окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінан­сує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодер­жавних податків, передає органам місцевого самоврядування відпо­відні об’єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Коментована стаття визначає сфери відання територіальних громад та органів місцевого самоврядування в Україні.

Частина перша цієї статті визначає найважливіші питання місцевого значення, що належать до відання суб’єктів місцевого самоврядування.

Ключове значення має правовий припис про те, що їх вирі­шення може здійснюватися як безпосередньо територіальними громадами сіла, селища, міста, так і через органи місцевого само­врядування, які вони утворюють. Територіальні громади вирішу­ють питання місцевого значення через дві основні форми безпо­середньої демократії — місцевий референдум і вибори.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке пи­тання, віднесене Конституцією та законами України до відання місцевого самоврядування. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референду­ми. Разом з тим необхідно визнати, що практика проведення місцевих референдумів в Україні не набула значного поширення, а тому зазвичай від імені та в інтересах територіальних громад функції і повноваження місцевого самоврядування здійснюють сільські, селищні, міські ради.

До найважливіших питань місцевого значення, що реалізу­ються територіальними громадами та органами місцевого само­врядування, Конституція відносить управління майном, що пере­буває у комунальній власності. Відповідно до ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самовряду­вання від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користу­вання та розпорядження об’єктами права комунальної власності, у тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в орен­ду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду. При цьому всі майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об’єктами права комунальної власності, не повинні ослаблюва­ти економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Затвердження програм соціально-економічного та культур­ного розвитку відповідних адміністративно-територіальних оди­ниць, а також контроль за їх виконанням належать до виключної компетенції місцевих рад, а розробка і втілення їх у життя — до повноважень виконавчих органів. Конституційне закріплення цих повноважень покликане забезпечити умови для комплексного розвитку територіальних громад, збалансованого економічного та соціального розвитку відповідних територій, підвищення ефек­тивності місцевого господарства, раціонального використання природних, трудових і фінансових ресурсів.

Серед конституційно визначених питань місцевого значення важливе місце посідає повноваження щодо затвердження бюдже­тів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і конт­ролю за їх виконанням. Відносини, що виникають у процесі скла­дання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного за­конодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України.

Узагальнюючим терміном, який охоплює бюджети всіх адміні­стративно-територіальних одиниць, є «місцеві бюджети», які включають бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, ра­йонні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. У свою чергу останні визначаються як бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).

Рішення місцевої ради про затвердження місцевого бюджету є нормативно-правовим актом, яким визначаються повноважен­ня відповідно місцевої державної адміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місце­вого бюджету протягом бюджетного періоду. Відповідно до ст. 77 Бюджетного кодексу України міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (у разі їх створення), селищні та сільські бюджети (крім бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти) на наступний бюджетний період затверджуються не пізніше ніж у двотижневий строк після затвердження районного чи міського (міст Києва, Севастополя, міст обласного чи республіканського Автономної Республіки Крим значення) бюджету.

Важливе значення для розвитку місцевого самоврядування має конституційне закріплення за територіальними громадами та органами місцевого самоврядування повноваження встановлю­вати, відповідно до закону, місцеві податки і збори. Зазначене повноваження слід аналізувати у системному зв’язку із п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, згідно з яким вся система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. Відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України: 1) до місцевих податків належать: а) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; б) єдиний податок; 2) до місцевих зборів на­лежать: а) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; б) збір за місця для паркування транспортних засобів; в) туристичний збір. При цьому вони поділяються на «обов’язкові» та «факультативні». Обов’язково місцеві ради установлюють по­даток на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, факультативно, тобто в межах повноважень, визна­чених чинним законодавством, вирішують питання щодо вста­новлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, плат­ник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені ст. 7 Податкового кодексу Укра­їни. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офі­ційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самовря­дування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в яко­му планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). У іншому разі норми відпо­відних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення обов’язкових місцевих податків та зборів, вони справляються ви­ходячи з норм Податкового кодексу України із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.

До питань місцевого значення Конституція також відносить забезпечення проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів. Означене питання належить до компетенції місцевих рад та сільських, селищних міських голів, які відповідно до За­кону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» утворюють сільські, селищні, міські, районні у містах та дільничні комісії з референдуму і сприяють у здійсненні їх повноважень, формують дільниці для голосування, сповіщають громадян про їх межі, міс­цезнаходження дільничних комісій по референдуму і приміщен­ня для голосування. Місцеві ради мають право виключно на пле­нарних засіданнях призначити місцевий референдум, визначивши дату проведення і зміст питання, що виноситься на референдум. Сільські, селищні, міські голови здійснюють реєстрацію ініціа­тивних груп місцевого референдуму, під час збирання підписів ініціативною групою під вимогою проведення референдуму ор­ганізовують перевірку зазначених у підписних листах відомостей, забезпечують реєстрацію документів, надісланих ініціативними групами після збору підписів, і підписують акт про підбиття під­сумків збирання підписів, забезпечують організацію обліку гро­мадян, які мають право брати участь у референдумі, та складення відповідних списків і передають їх дільничним комісіям з рефе­рендуму.

Закріплений у частині першій коментованої статті перелік місцевих питань не є вичерпним, оскільки, крім конституційно визначених, територіальні громади та органи місцевого самовря­дування вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції. Деталізація сфер відання і повноважень суб’єктів місцевого самоврядування міститься перш за все у за­конах «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України — місто-герой Київ», «Про органи самоорганізації насе­лення».

Частина друга коментованої статті містить орієнтовний пере­лік повноважень обласних та районних рад. Регулювання даного питання окремою частиною цієї статті пояснюється особливим правовим статусом цих органів місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Конституційно визначено лише два повноваження цих органів, але їх перелік є відкритим, оскільки районні і обласні ради можуть вирішувати і інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції. Тобто подальша конкретизація компетенцій- них положень покладена на чинне законодавство.

До повноважень обласних і районних рад Конституція від­носить затвердження програм соціально-економічного та куль­турного розвитку відповідних областей і районів та контроль за їх виконанням. Крім того, зазначені органи затверджують районні і обласні бюджети та здійснюють контроль за їх виконанням.

Відповідно до ст. 77 Бюджетного кодексу України обласні і районні бюджети повинні бути затверджені відповідними рада­ми не пізніше ніж у двотижневий строк з дня офіційного опублі­кування Закону про Державний бюджет України. При цьому конституційно визначається загальний порядок формування цих бюджетів, до складу яких зараховуються кошти державного бю­джету та кошти, залучені на договірних засадах з інших місцевих бюджетів. Закріплюється і мета направлення цих коштів до об­ласних і районних бюджетів — наступний розподіл їх між сіль­ськими, селищними, міськими територіальними громадами чи забезпечення реалізації спільних проектів, соціально-економічних і культурних програм територіальних громад. Таким чином, кошти державного бюджету, що передаються органам місцевого само­врядування у вигляді дотацій і субвенцій, направляються до об­ласного бюджету для наступного розподілу обласною радою між районними бюджетами і бюджетами міст обласного значення у розмірах, необхідних для формування доходних частин не ниж­че мінімальних розмірів місцевих бюджетів, а також використо­вуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад. Районні ради у свою чергу, отримавши відповідні кошти із обласного бюджету, розподіляють їх між сіль­ськими, селищними, міськими (крім міст обласного значення) бюджетами, а також використовують їх для фінансування з ра­йонного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Оскільки Конституція України не наділяє районні та обласні ради правом створювати свої виконавчі органи, то згідно із ст. 119 Конституції та статтями 17,18 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» розробка проектів програм соціально-економічного розвитку, проекту обласного, районного бюджету, подання цих документів на затвердження обласним, районним радам, забезпечення їх виконання та звітування про виконання перед радами покладено на обласні і районні місцеві державні адміністрації. Звіт про виконання обласного, районно­го бюджету подається місцевою державною адміністрацією у дво­місячний строк після завершення відповідного бюджетного пері­оду. Перевірка звіту здійснюється комісією з питань бюджету обласної, районної ради, після чого рада затверджує звіт про ви­конання або приймає інше рішення з цього приводу.

Частина третя коментованої статті передбачає можливість передачі органам місцевого самоврядування окремих повнова­жень органів виконавчої влади. Тим самим конституційно визна­ється наявність у органів місцевого самоврядування двох видів повноважень: власних і делегованих. Підкреслюється, що мова може йти лише про окремі повноваження органів виконавчої влади, тобто їх перелік не повинен переважати власних повно­важень органів місцевого самоврядування. Таке делегування мо­же відбуватися виключно на законодавчій основі. На сьогодні перелік повноважень органів виконавчої влади, делегованих ор­ганам місцевого самоврядування, міститься у главі 2 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Делегування повноважень органів державної виконавчої вла­ди органам місцевого самоврядування у світовій практиці засто­совується з метою економії фінансових і людських ресурсів, ство­рення оптимальної моделі управління регіонами. Така практика не порушує автономію місцевого самоврядування в межах його власних повноважень. Держава гарантує здійснення цих повно­важень за рахунок коштів Державного бюджету України або шля­хом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків. У статті 64 Бюджет­ного кодексу України визначається перелік доходів, що закріплю­ються за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. До таких на­лежать: 1) податок на доходи фізичних осіб (зараховується до бюджетів: а) міста Києва — 50 %, міста Севастополя — 100 %; б) міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення — 75 %; в) сіл, їх об’єднань, селищ, міст районного зна­чення — 25 %); 2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя; 3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя користувачами води за міс­цем її забору; 4) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім плати за користування надрами в межах континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони), що зарахову­ється до міських бюджетів міст Києва та Севастополя; 5) плата за використання інших природних ресурсів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя; 6) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що вида­ються виконавчими органами відповідних місцевих рад; 7) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяль­ність на території міст Києва та Севастополя; 8) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спир­ту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту- сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя; 9) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом ети­ловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя; 10) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових ви­робів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Сева­стополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя; 11) плата за державну реєстрацію (крім реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юри­дичних осіб та фізичних осіб — підприємців), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя; 12) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізич­них осіб — підприємців, що справляється виконавчими органами відповідних місцевих рад; 13) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя; 14) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зарахову­ється до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіата­ми, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Сева­стополя; 15) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам.

Крім того, як зазначено у частині третій коментованої статті, для забезпечення виконання делегованих повноважень органами місцевого самоврядування держава може передавати їм відповід­ні об’єкти державної власності. Згідно із Законом України від З березня 1998 р. «Про передачу об’єктів права державної та ко­мунальної власності» майно, що знаходиться в державній влас­ності, може бути передане у комунальну власність територіальних громад безоплатно або шляхом обміну, в тому числі в безоплатне користування або в оренду. Об’єктами передачі можуть бути ці­лісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, нерухоме майно (будівлі, споруди, у то­му числі об’єкти незавершеного будівництва, приміщення), інше окреме індивідуально визначене майно підприємств, акції (част­ки, паї), що належать державі у майні господарських товариств, житловий фонд та інші об’єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій, у тому числі не завершені будівництвом.

Частина четверта коментованої статті закріплює підконт- рольність органів місцевого самоврядування при здійсненні де­легованих повноважень відповідним органам виконавчої влади.

Порядок контролю за здійсненням органами місцевого само­врядування делегованих повноважень органів виконавчої влади затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 берез­ня 1999 р. № 339, відповідно до якої контроль покладається на місцеві державні адміністрації та Раду міністрів Автономної Рес­публіки Крим, а у випадках, передбачених законодавством, — на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, їх тери­торіальні органи. Контроль здійснюється шляхом аналізу актів органів місцевого самоврядування, надання органами місцевого самоврядування інформації про виконання делегованих повно­важень, проведення перевірок діяльності виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Порядок, періодичність і стро­ки проведення таких перевірок визначаються керівником органу, що здійснює контроль. За рішенням Кабінету Міністрів України можуть проводитися комплексні перевірки здійснення виконав­чими органами сільських, селищних, міських рад делегованих повноважень та заслуховуватися інформація посадових осіб міс­цевого самоврядування про стан їх виконання.