Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функ­цій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що вини­кають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обо­в’язковими до виконання на всій території України.

Норми, що містяться в коментованій статті, є визначальними в розкритті функцій судової влади, органів, суб’єктів і форм реа­лізації судової влади. Вони є законодавчим закріпленням таких характерних рис судової влади, як самостійність, виключність, повнота юрисдикції.

Терміни «судова влада» і «правосуддя», що закріплені у ст. 6 Конституції України, не є тотожними. Правосуддя є змістовною та організаційною стороною судової влади. Перша показує, в який спосіб реалізується судова влада, друга — через які структурні утворення. Саме тому ст. 124 Основного Закону, з якої починаєть­ся розділ VIII «Правосуддя», містить принципову норму: «Право­суддя в Україні здійснюється виключно судами».

Відмінність судової влади від інших гілок державної влади ви­значається саме ч. 1 коментованої статті — це наділення судової влади функцією здійснення правосудця. Ця функція не може бути делегована чи привласнена іншими органами чи посадовими осо­бами. Здійснення функції правосудця іншими органами не лише суперечило б принципу поділу влад і прямій забороні, передбаченій ч. 1 ст. 124 Конституції, а й порушувало б право на доступ до право­судця і судовий захист, яке обмеженню не підлягає (див. статті 8, 22, 29, 32, 55 Конституції). В той же час на суди не можуть покла­датись будь-які інші повноваження, які суперечать правовій при­роді правосудця та несумісні з принципом поділу влад. За своїм змістом і формою засіб здійснення судової влади суттєво відрізня­ється від законотворчої діяльності, а також від правозастосовноїта правоохоронної діяльності органів виконавчої влади.

Правосудця — це діяльність органів судової влади в розв’язанні конфліктів у суспільстві, що мають правовий зміст. Конституцій­ний Суд України у мотивувальній частині Рішення від ЗО січня 2003 року № 3-рп/2003 наголошував: «Правосудця за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. За­гальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах ком­петентними національними судами у випадках порушення її осно­вних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пак­ті про громадянські та політичні права (ст. 2) і в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ст. 13)».

Суд, здійснюючи правосудия на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та закона­ми України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Спе­цифіка діяльності судів полягає в тому, що застосування ними закону в розгляді конкретних справ здійснюється у певних про­цесуальних формах, визначених законодавчо, а саме: у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

У процесі відправлення правосудия суди розв’язують супе­речності, що виникають у суспільстві, і тому їх діяльність виконує інтегруючу і стабілізаційну функції.

Покладена в основу Конституції України концепція право­суддя визначає судову владу не просто інструментом у розв’язанні названих суперечностей, хоча й дуже важливим, а й рівноправним партнером законодавчої і виконавчої влади у врегулюванні сус­пільних процесів.

Для забезпечення судового захисту Конституція України у ч. 1 коментованої статті встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визна­чила юрисдикцію судів.

Згідно зч. 2 ст. 124 Конституції юрисдикція судів поширю­ється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що в демократичній, правовій державі суд вирішує практично всі соціально значущі конфлікти між суб’єктами права, а також ви­рішення питань, які мають правовий, а не політичний, характер. До певної міри аксіомою є теза про те, що чим більша кількість конфліктів у суспільстві вирішується судом, а не органами ви­конавчої чи законодавчої влади, тим більше є підстав вважати це суспільство демократичним, а державу — правовою. Тому в Кон­ституції України цілком обґрунтовано визначено обсяг повно­важень судової влади щодо розв’язання усього спектру соціальних конфліктів, в основі яких є спір про право або існує інша про­блема в застосуванні права.

Із змісту ч. 2 ст. 124 Конституції України випливає, що кожен із суб’єктів правовідносин у разі виникнення спору може зверну­тися до суду за його вирішенням. Суб’єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юри­дичні особи та інші суб’єкти цих правовідносин.

Судовий розгляд згідно з Конституцією України має стати обов’язковим і універсальним методом розв’язання таких кон­фліктів. Концептуальний зміст конституційних принципів по­лягає в тому, щоб суди належним чином виконували функцію захисту суспільства від проявів свавілля або рецидиву тоталітариз­му. Суди можуть стати гарантом громадянського миру, прав і сво­бод людини і громадянина лише за умови, коли їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають або можуть виникнути в державі. Тому Конституцією України встановлено межі повноважень судової влади відповідно до її інституційного призначення. З другого боку, окреслене в коментованій статті правове поле діяльності судової влади дозволяє з максимальною точністю визначити її роль у системі координат «стримувань і про­тиваг» державної влади в Україні. Судовий контроль з широкого кола питань суспільного життя є невід’ємним елементом рівно­ваги політико-правового механізму, оскільки він закріплює опти­мальний баланс розподілу повноважень між гілками триєдиної системи державної влади.

У частині 3 коментованої статті визначаються загальні засади судоустрою та здійснення правосуддя в Україні.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Отже, судова система України складається з Конституційного Суду України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, та судів загальної юрисдикції, які розглядають решту справ: цивільних, господар­ських, кримінальних, адміністративних — в межах повноважень судової влади. Тому переважна більшість усіх судових справ роз­глядається судами загальної юрисдикції.

У коментованій статті поряд з поняттям «правосуддя» вжива­ється поняття «судочинство». Це відображає реальні та теоретич­ні особливості, які стосуються діяльності самого суду по здійснен­ню правосуддя, а також пов’язаних із розглядом справ в суді про­цедур, основаних на активній участі в судочинстві не лише суду, а й інших зацікавлених або уповноважених суб’єктів.

Закон визначає п’ять видів судочинства в Україні: конститу­ційне, цивільне, господарське, адміністративне та кримінальне. Кожен вид судочинства передбачає здійснення процесуальних прав і обов’язків учасниками, а також безпосередньо судами, в установленому Законом порядку. Цей порядок визначено для конституційного судочинства — у Законі про Конституційний Суд України; для цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства — відповідно в ЦПК, ГПК, КАСУ та КПК України.

Правосуддя здійснюється у формі цивільного, господарсько­го, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Суд здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення спра­ви в судовому засіданні на підставі безпосереднього, всебічного, повного, об’єктивного дослідження обставин справи в умовах гласності та усності судового розгляду, змагальності і рівноправ­ності сторін. У судовому розгляді реалізується уся система засад правосуддя, гарантуються права учасників процесу, безпосередньо досліджуються докази. Це забезпечує найбільші можливості саме для суду щодо встановлення обставин кожної справи.

Відправлення правосуддя є особливим видом здійснення державної влади. Застосовуючи загальні правові приписи (норму права) до конкретних обставин справи суддя дає власне тлума­чення норми, приймає рішення в межах наданої йому свободи розсуду (погляду) та власного переконання.

Закріплення правил конституційного судочинства у законі прямо передбачено ст. 153 Конституції України, згідно з якою порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.

Відповідно до ст. 5 Конституції носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народні засідателі та присяжні залучені для здійснення право­суддя, як і професійні судді, є носіями судової влади в Україні. Під час участі у здійсненні правосуддя вони незалежні і підкоряються тільки Конституції і закону, а також користуються усіма правами судді.

Суд за участю народних засідателів відомий в теорії організа­ції суду під назвою «шефенський суд». Така форма участі народу в здійсненні правосуддя існує у вітчизняному законодавстві понад вісімдесят років. Народні засідателі разом із суддею вирішують усі питанні, що виникають під час розгляду справи і ухвалення судо­вого рішення.

Суд присяжних добре знаний з іноземного досвіду та досвіду судочинства дорадянського періоду України. Присяжні утворюють окрему колегію, яка вирішує питання про винність підсудного у кримінальній справі або обґрунтованість вимог позивача у ци­вільній справі. Усі інші питання відповідно до вердикту присяж­них вирішує професійний суддя — головуючий у справі. Але мож­ливі й інші форми участі присяжних у здійсненні судочинства.

Суд присяжних покликаний забезпечити реалізацію консти­туційних засад судочинства: незалежності суддів, змагальності, гласності тощо. Суд присяжних позитивно впливатиме на якість досудового слідства, поліпшення роботи прокурорів, які в судових засіданнях повинні вміти проводити допити підсудних, потерпі­лих, свідків, аналізувати докази, виступати в дебатах.

Присяжний — це серйозний контролер діяльності професій­ного судді при розгляді конкретної справи.

Категорії справ, до розгляду яких залучатимуться присяжні, процесуальним законом ще не визначено. Передбачається, що суди присяжних утворюватимуться для розгляду кримінальних справ про особливо тяжкі злочини, за вчинення яких криміналь­ним законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, якщо обвинувачений заявив клопотання про розгляд справи судом присяжних.

Усі форми залучення представників народу до відправлення правосуддя є втіленням засад колегіального розгляду судових справ, що має на меті гарантувати неупередженість та справедли­вість правосуддя для всіх.

У частині 5 коментованої статті передбачено, що тільки суд наділений повноваженнями щодо прийняття судового рішення. Постановления судового рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, іменем держави визначає особливу роль суду як єдиного органу державної влади, який згідно з Конституцією здійснює правосуддя, і в акті від її імені реалізує право держави на вирішення правових конфліктів у цивільних, господарських та ад­міністративних правовідносин, на кримінальне покарання осіб, які порушили кримінально-правову заборону і вчинили злочин.

Обов’язковий характер судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади, суб’єктом якої є суд, і сприяє утворенню в державі режиму законності.

Обов’язковість судових рішень, що набрали законної сили, надає їм властивості закону в справі, в якій вони ухвалені. Тому вони є обов’язковими для виконання на всій території України усіма органами державної влади, органами місцевого самовряду­вання, їх посадовими та службовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами. Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначаються Законом України «Про виконавче прова­дження», а на територіях інших держав — міжнародними догово­рами України на засадах взаємності.

За невиконання судового рішення може настати кримінальна, адміністративна чи дисциплінарна відповідальність.