Стаття 123. Організація і порядок діяльності органів проку­ратури України визначаються законом.

Законодавчим актом, який визначає основні положення ор­ганізації і порядку діяльності прокуратури, є прийнятий 5 листо­пада 1991 року Закон України «Про прокуратуру».

Процесуальні повноваження прокурорів та слідчих регламен­туються також відповідним процесуальним законодавством Укра­їни.

Принципами діяльності прокуратури є: законність; незалеж­ність прокурорів усіх рівнів у здійсненні повноважень в межах відповідної компетенції; позапартійність; повага до прав і свобод громадян, їх рівність перед законом; гласність із дотриманням вимог законодавства щодо доступу до інформації.

Прокуратуру України складають Генеральна прокуратура України, підпорядковані їй органи, установи та навчально- науковий заклад — Національна академія прокуратури України. Прокуратура як множина взаємопоєднаних між собою частин та елементів зумовлена її структурою, котра відображає внутрішню будову, а також сукупність внутрішніх зв’язків і відносин.

Оскільки Генеральна прокуратура не лише здійснює керівни­цтво підпорядкованими прокуратурами, а й безпосередньо виконує завдання щодо здійснення нагляду за додержанням законів, вона являє собою складну державну структуру, що організує свою ді­яльність за територіальним і предметно-галузевим принципами.

Генеральний прокурор України затверджує відповідно до чинного законодавства структуру Генеральної прокуратури Укра­їни. Також у Генеральній прокуратурі України утворюється коле­гія як дорадчий орган у складі Генерального прокурора України (голова колегії), його першого заступника, заступників, прокуро­ра Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.

У Генеральній прокуратурі України функціонують управління та відділи, які створюються з урахуванням напрямів її діяльності.

Прокуратура Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняні до них прокуратури є проку­ратурами другої ланки. Особливість їх діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вони здійснюють функції, покладені Законом на органи прокуратури у межах компетенції обласної прокурату­ри, а з другого — здійснюють керівництво підпорядкованими прокуратурами.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» про­куратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя очолюють відповідні прокурори, які признача­ються на посади Генеральним прокурором України строком на п’ять років. Вони мають першого заступника і заступників, які також призначаються на посади Генеральним прокурором Укра­їни, але без обмеження строку. Структурно прокуратури цього рівня також складаються з управлінь і відділів, начальники яких призначаються на посади і звільняються з посад прокурорами, які очолюють ці прокуратури, за узгодженням з першим заступ­ником, заступниками, начальниками управлінь і відділів Гене­ральної прокуратури.

Розподіл обов’язків між працівниками структурного підроз­ділу здійснюється на підставі зонального та предметного принци­пів. Зональний принцип означає, що за кожним прокурором структурного підрозділу закріплено декілька прокуратур адміні­стративних районів, міст. Кількість зон повинна відповідати кіль­кості працівників управлінь, відділів. Зональний прокурор здій­снює як контрольні та інші функції управління щодо міських, районних і міжрайонних прокуратур, що діють на закріпленій за ним території, так і у межах компетенції обласної та прирівняної до неї прокуратури — наглядові та інші функції прокуратури. Предметний принцип розподілу обов’язків означає, що за кожним прокурором управління, відділу залежно від його професійної підготовки та інших особистих якостей закріплюються окремі, найбільш важливі сфери правових відносин.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняних до них прокуратурах утво­рюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників.

Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають най­більш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрових питань, за­слуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників струк­турних підрозділів та інших працівників прокуратури. Таким чином, єдиноначальність у роботі органів прокуратури поєдну­ється з колегіальністю під час розгляду найважливіших проблем прокурорсько-слідчої діяльності.

Міські, районні, міжрайонні і прирівняні до них спеціалізо­вані прокуратури утворюють основну ланку прокурорської сис­теми на всій території України.

Міжрайонні прокуратури охоплюють своєю діяльністю або два сусідні райони, або місто і прилеглий район.

Прокуратури міст, районів, прирівняні до них прокуратури очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посади Генеральним прокурором України. У цих прокуратурах існують посади заступника прокурора, старшого помічника прокурора, помічників прокурора, слідчих, у тому числі старших слідчих. Вони призначаються прокурором області або прирівняними до нього прокурорами.

Спеціалізовані прокуратури будуються за загальними для всіх органів прокуратури принципами; вони керуються тими ж зако­нами, що й територіальні прокуратури; перед ними стоять загаль­ні для всіх органів прокуратури завдання; вони використовують ті ж засоби прокурорського реагування на виявлені порушення закону. Однак в їх системно-структурній будові, а також в пред­метах нагляду є певні особливості.

Діяльність прокуратури забезпечується відповідними право­вими гарантіями. Зокрема, прокурор приймає рішення у межах своїх повноважень самостійно, на підставі закону і свого внутріш­нього переконання. Вплив у будь-якій формі на прокурора з ме­тою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або до­могтися прийняття незаконних рішень тягне за собою передба­чену законом відповідальність.

У діяльність прокуратури з виконання покладених на неї функцій забороняється втручання органів державної влади, орга­нів місцевого самоврядування, посадових осіб, політичних партій, об’єднань громадян, засобів масової інформації.

Зокрема, Конституційний Суд України у Рішенні від 19 трав­ня 1999 року № 4-рп/99 зазначив, що встановлене статтею 86 Конституції України право народного депутата України на запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов’язані зі здійснен­ням правосуддя у конкретних справах. Питання нагляду за до­держанням законів органами, які проводять дізнання, досудове (попереднє — до сформування системи досудового) слідство, про­вадження досудового слідства у кримінальних справах, участі прокурора в судових засіданнях є саме такими, що пов’язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах.

Ці положення розвинуті в Рішенні Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 року № 1-19/2000 у справі за консти­туційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офі­ційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України до про­куратури). Суд вважає, що питання підтримання державного обви­нувачення у суді, представництва інтересів громадянина або дер­жави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержан­ням законів органами, які проводять оперативно-розшукову ді­яльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також питання про­вадження слідчими прокуратури досудового слідства в конкретних кримінальних справах не є такими, що пов’язані з депутатською діяльністю.

Прокурори і слідчі прокуратури, здійснюючи зазначені про­цесуальні дії, є незалежними від будь-яких органів та інших поса­дових осіб і підкоряються тільки закону. Вплив у будь-якій формі на прокурора чи слідчого з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків заборонено чинним законодавством.

Конституційний Суд України вирішив, що народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і про­курорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у ви­падках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізна­ння і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при ви­конанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуван­ні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах. У разі надходження до органів прокуратури, прокурорів, слідчих прокуратури пропозицій, вказівок і вимог народних депутатів України у конкретних справах із зазначених питань прокурори та слідчі прокуратури мають діяти з дотриманням вимог, передбаче­них Кримінально-процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про прокуратуру».

Прокурор не може входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, що створюються органами виконав­чої влади і органами місцевого самоврядування, за винятком органів з дорадчими функціями.

Гарантії незалежності прокурорів у здійсненні повноважень забезпечуються: особливим порядком їх призначення, притягнен­ня до відповідальності та звільнення; забороною втручання у здій­снення прокурором повноважень і встановленою законом відпо­відальністю за такі дії; особливим, встановленим законом, по­рядком фінансування та організаційного забезпечення діяльнос­ті прокуратури; належним матеріальним і соціальним забезпечен­ням прокурорів; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурорів, членів їхніх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Додатковими гарантіями забезпечення прокурорської діяль­ності є обов’язковість вимог прокурора, право невідкладного при­йому прокурора іншими службовими особами, особливий порядок притягнення прокурорів до юридичної відповідальності.

Прокуратура України перебуває під постійним державним та громадським контролем. Система, предмет та межі цього контр­олю визначаються законодавством України.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурора­ми і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, про­ходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України. Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту. Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, складають Присягу працівника прокуратури. Процедура її прийняття визна­чається Генеральним прокурором України.

Окремі вимоги (віковий ценз, наявність певного стажу робо­ти) ставляться до осіб, які призначаються на керівні посади в ор­гани прокуратури. Прокурором Автономної Республіки Крим, прокурорами областей та прирівняними до них прокурорами міст Києва та Севастополя призначаються особи не молодше тридця­ти років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років.

Міськими, районними і прирівняними до них прокурорами призначаються особи не молодше двадцяти п’яти років зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Це дає можливість уникнути випадків призначення на керівні посади осіб без достатніх знань, практичних навичок та життєвого досвіду.

За порушення Закону, неналежне виконання службових обов’язків або вчинення ганебного проступку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом про­куратури України, затвердженим Верховною Радою України. Працівники прокуратури, зазначається у ст. 2 цього нормативно­го акта, повинні володіти високими моральними якостями, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєдну­вати виконання своїх професійних обов’язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні осо­бливо суворо дотримуватись вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню де­мократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до за­конів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави і суспільства.

Засоби правового та соціального захисту працівників про­куратури та їх пенсійного забезпечення визначаються у статтях 50, 50^і Закону України «Про прокуратуру».

Конституційний Суд України неодноразово розглядав про­блему, пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, і сфор­мулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Консти­туції України перебувають на службі органів прокуратури (Рішен­ня Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 17 березня 2004 року № 1-13/2004 у справі про соціальний захист військовослуж­бовців і працівників правоохоронних органів).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і піс­ля її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у право­охоронних органах держави пов’язана з ризиком для життя і здо­ров’я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної при­датності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Порядок проходження служби врегульовано спеціальними нормативно- правовими актами, що покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов’язки і відповідальність.

Зокрема, громадяни України, які працюють в органах прокура­тури, зобов’язані виконувати свої професійні обов’язки і в неробочий час або поза службою. Крім того, до військовослужбовців та праців­ників правоохоронних органів у випадках, передбачених Конститу­цією України, у законодавчому порядку запроваджено певні обме­ження окремих конституційних прав і свобод. Так, на підставі ч. 1 ст. 33 Конституції України частина 2 ст. 6 «Про прокуратуру» вста­новлює, що військовослужбовці та працівники органів прокуратури не можуть бути членами політичних партій та громадських органі­зацій, які мають політичну мету. Працівники органів прокуратури також обмежені у встановлених Конституцією України правах на підприємницьку діяльність (ст. 42), працю (ст. 43) та інших, пов’я­заних із забезпеченням собі і своїй родині максимально досяжного (відповідно до своїх здібностей) рівня життя, та на захист своїх еко­номічних і соціальних інтересів. Зокрема, на підставі положень ч. 2 ст. 42, ч. 4 ст. 44 Конституції України Законом України «Про про­куратуру» заборонено сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом (ч. 5 ст. 46).

Таким чином, визначений законами України відповідно до по­ложень ст. 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту працівників органів прокуратури, зумовлений не їх непрацез­датністю або відсутністю достатніх засобів для існування (ст. 46 Конституції України), а особливістю професійних обов’язків, пов’я­заних із ризиком для життя та здоров’я, певним обмеженням консти­туційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні бла­га для забезпечення собі і своїй сім’ї рівня життя, вищого за прожит­ковий мінімум. Тобто соціальні гарантії цієї категорії працівників випливають з характеру покладених на них службових обов’язків у зв’язку з виконанням ними державних функцій.

Треба також зазначити, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України деякі преференції, встановлені Законом України «Про прокуратуру», є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для працівників органів прокуратури без відповідної матеріальної компенсації — це порушення гарантованого державою права на їх соціальний захист і членів їхніх сімей.