Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповно­важений Верховної Ради України з прав людини.

Європейський досвід розвитку парламентаризму свідчить, що ефективна реалізація парламентом представницької, законодав­чої, установчої, бюджетної та інших функцій можлива лише при забезпеченні належного парламентського контролю.

Функція парламентського контролю реалізується через сис­тему відповідних суб’єктів, має чітко визначені форми (депутат­ський запит, схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України, «година запитань до Уряду», розгляд питання про відпо­відальність Уряду та ін.) і межі своєї реалізації, установлені Кон­ституцією України, іншими законами України, Регламентом Вер­ховної Ради України. При цьому Верховна Рада України здійснює парламентський контроль як безпосередньо, тобто на пленарних засіданнях, через парламентські комітети, тимчасові спеціальні комісії, тимчасові слідчі комісії, народних депутатів України, так і через Рахункову палату (бюджетно-фінансовий контроль) та Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини.

Чільне місце в системі суб’єктів парламентського контролю належить саме Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповноважений), оскільки саме на нього Консти­туцією України і Законом України «Про Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини» покладається парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдик­ції на постійній основі (ст. 1). Тобто діяльність Уповноваженого є важливим складником діяльності не лише парламенту, а й Укра­їнської держави загалом щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини.

Уповноважений — це посадова особа, призначена Верховною Радою України і покликана здійснювати парламентський кон­троль за додержанням прав і свобод людини в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадо­вих і службових осіб.

Інститут Уповноваженого є відносно новим для України. Він був запроваджений з прийняттям 28 червня 1996 р. Кон­ституції України і почав функціонувати з обранням парламен­том 14 квітня 1998 р. першого Уповноваженого. Ним було обрано Н. І. Карпачову, яка надалі переобиралася на цю посаду двічі — у 2003 і 2007 рр.

Правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначається Конституцією України (статті 55,85, 101, 150), законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про Конституційний Суд Укра­їни», «Про судоустрій і статус суддів», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державну службу», «Про звернення грома­дян», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про право­вий режим воєнного стану», «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними орга­нами держави», «Про виконання рішень та застосування прак­тики Європейського суду з прав людини», «Про біженців», Кри­мінальним кодексом України, Кримінально-виконавчим кодек­сом України, Кодексом України про адміністративні правопору­шення, Кодексом адміністративного судочинства України, Ци­вільним процесуальним кодексом України, Регламентом Верхов­ної Ради України, іншими актами чинного законодавства.

Коментуючи зміст ст. 101 Конституції України, слід відзна­чити, що діяльність Уповноваженого спрямована в першу чергу на системне, постійне і всебічне забезпечення прав і свобод лю­дини, захист законних інтересів людини в її взаємовідносинах з органами державної влади й органами місцевого самоврядуван­ня. Метою відповідної діяльності Уповноваженого є захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; забез­печення поваги до конституційних прав і свобод людини з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб; запобігання порушенням прав і сво­бод людини або сприяння їх поновленню; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини у відповідність до Конституції України, міжнародних стандартів у цій галузі; по­ліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва у сфері захисту прав і свобод людини; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і сво­бод; сприяння правовій інформованості населення та захист кон­фіденційної інформації про особу. При цьому універсальність інституту Уповноваженого полягає в тому, що здійснюваний ним парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини поширюється не лише на громадян України, а й на іноземців, осіб без громадянства та біженців, які законно пере­бувають на території України.

Реалізація Уповноваженим зазначеної мети передбачає висо­кий ступінь легітимності його повноважень, який досягається, з-поміж іншого, завдяки чіткій процедурі його призначення та звільнення з посади парламентом, що відповідає європейській практиці формування інституту омбудсмана. Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Тер­мін його повноважень складає п’ять років і починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Пропозиції щодо кандидатури чи кандидатур на посаду Упов­новаженого вносяться Головою Верховної Ради України або не менш ніж однією четвертою народних депутатів України від конституційного складу парламенту.

З метою забезпечення неупередженості діяльності Уповно­важеного передбачається, що він не може мати представницько­го мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в ор­ганах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єд­наннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми їх власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. До того ж Уповноважений не може бути членом будь-якої політичної партії. У разі якщо наведені обставини існують і не усуваються Уповноваженим у десятиден­ний строк після його обрання Верховною Радою України, він не може бути допущеним до складення присяги. Якщо ж ці обстави­ни виявилися після складення присяги Уповноваженим і набуття ним своїх повноважень, вони мають бути усуненими в десятиден­ний строк з часу, коли про них стало відомо. Недотримання вимог щодо несумісності посади Уповноваженого з вищевказаною ро­ботою чи діяльністю має своїм наслідком звільнення його Верхов­ною Радою України з посади.

Висування кандидатури для призначення на посаду Уповно­важеного здійснюється у двадцятиденний строк з наступного дня після закінчення строку, на який було призначено Уповноваже­ного, припинення його повноважень чи звільнення, або ж оголо­шення результатів голосування, якщо Уповноваженого не було призначено. Саме голосування проводиться під час пленарного засідання Верховної Ради України, але не раніш як через десять днів і не пізніше ніж через двадцять днів після закінчення строку висування кандидатур на відповідну посаду.

Конституційні повноваження Уповноваженого набуваються з дня складення ним присяги. Повноваження Уповноваженого можуть бути припинені як внаслідок настання певних законодав­чо визначених обставин, так і в результаті його дострокового звільнення за ініціативою Верховної Ради України. Стаття 9 За­кону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» дискретно встановлює, що повноваження Уповно­важеного припиняються в разі відмови його від подальшого ви­конання обов’язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень; набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; набрання законної сили рішенням суду про ви­знання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно від­сутньою або про оголошення її померлою; складення присяги новообраним Уповноваженим; смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого. Підставами ж для прийняття парламентом рі­шення про звільнення Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, є: 1) порушення присяги Уповноваженим; 2) порушення вимог щодо несумісності його діяльності; 3) при­пинення громадянства України; 4) неспроможність протягом більше чотирьох місяців поспіль виконувати обов’язки Уповно­важеного через незадовільний стан здоров’я чи втрату працездат­ності. При цьому висновок щодо наявності підстав для достро­кового звільнення з посади Уповноваженого має надати тимча­сова слідча комісія Верховної Ради України.

Для реалізації своїх завдань і функцій Уповноважений наді­лений законодавчо визначеними повноваженнями, які розкри­вають зміст його діяльності через систему відповідних прав і обов’яз­ків. Так, Уповноважений наділений широкими правами щодо правотворчої та правозастосовної діяльності в сфері контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини. Зокрема, він має такі права: невідкладний прийом Президентом України, Голо­вою Верховної Ради України, Прем’єр-міністром України, голо­вами Конституційного Суду України, Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, Генеральним прокурором України, керівниками інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, ор­ганізацій незалежно від форм їх власності, їх посадовими і служ­бовими особами; бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів; звер­татися до Конституційного Суду України з поданнями про відпо­відність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АР Крим у сфері прав і свобод людини і громадянина, а також про офіційне тлумачення Конституції та законів України; безпере­шкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм їх власності, бути присутнім на їх засіданнях; на озна­йомлення з документами, у тому числі таємними, у встановлено­му законодавством порядку, та отримання їх копії в усіх без ви­нятку органах державної влади й органах місцевого самоврядуван­ня, установах, підприємствах, організаціях незалежно від форми їх власності; вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади й органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ, організацій сприяння в проведенні перевірок у підконтрольних і підпорядкованих їм підприємствах, установах і організаціях; запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних чи письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі; відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими по­карань і установи примусового лікування та перевиховання, пси­хіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отри­мувати інформацію щодо умов їх тримання; бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, включаючи і закриті судові засі­дання, за умови згоди суб’єкта права, в інтересах якого судовий розгляд проводиться в закритому режимі; звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть зробити цього самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому засіданні у випадках та порядку, визна­чених законодавством; направляти у відповідні органи акти реа­гування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини для вжиття цими органами відповідних заходів; переві­ряти стан дотримання конституційних прав і свобод людини ор­ганами державної влади, включаючи й ті, що здійснюють опера- тивно-розшукову діяльність.

Права Уповноваженого отримують своє логічне продовження в його законодавчо визначених обов’язках. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» він зобов’язаний додержуватися чинного законодавства, охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Уповно­важений також зобов’язаний зберігати конфіденційну інформацію як під час своєї каденції, так і по її закінченні. Він, зокрема, не може розголошувати отримані відомості про особисте життя за­явника та інших причетних до заяви осіб. Розголошення відпо­відних відомостей має своїм наслідком юридичну відповідальність Уповноваженого.

Установлені Конституцією та законами України повноважен­ня щодо здійснення парламентського контролю за додержанням прав і свобод людини в Україні Уповноважений реалізує у вста­новлених юридичних формах. Пріоритетними з них є акти реагу­вання Уповноваженого, які у свою чергу поділяються на: 1) кон­ституційне подання Уповноваженого — акт реагування до Кон­ституційного Суду України щодо вирішення питання про консти- туційність закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України і Кабінету Міністрів Укра­їни, правового акта АР Крим; офіційного тлумачення Конституції та законів України; 2) подання Уповноваженого — акт, який вно­ситься Уповноваженим до органів державної влади й органів міс­цевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усу­нення виявлених порушень прав і свобод людини.

Однією з форм діяльності Уповноваженого є розгляд звер­нень, які здійснюються ним відповідно до Закону України «Про звернення громадян України». При розгляді звернень Уповно­важений відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз’яснює заходи, що їх має вжи­ти особа, яка подала звернення; направляє звернення за належ­ністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи; умотивовано відмовляє в розгляді звернення. Оскільки Уповно­важений здійснює позасудовий захист прав і свобод людини, то він не розглядає тих звернень, що знаходяться на розгляді суду, та зупиняє розпочатий розгляд звернення, якщо заінтересована осо­ба подала позов, заяву, або скаргу до суду.

Важливою формою діяльності Уповноваженого є його що­річні та спеціальні доповіді, за якими Верховна Рада України приймає відповідні постанови. Щорічна доповідь Уповноваже­ного «Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Украї­ні» (іноді ця доповідь має додаткову уточнюючу назву) представ­ляється Уповноваженим Верховній Раді України в першому квар­талі кожного року. Вона містить положення про дотримання прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади й органами місцевого самоврядування, об’єднаннями гро­мадян, підприємствами, установами та організаціями незалеж­но від форм власності та їх посадовими і службовими особами, які порушили своїми діями чи бездіяльністю права та свободи громадян, щодо яких Уповноважений вживав необхідних за­ходів за результатами перевірок, а також висновки і рекоменда­ції, спрямовані на поліпшення забезпечення прав і свобод лю­дини в Україні.

За необхідності Уповноважений може представити в парла­менті спеціальну доповідь з окремих питань додержання прав і свобод людини і громадянина. Так, остання спеціальна доповідь Уповноваженого «Стан дотримання Україною Європейських стандартів з прав і свобод людини» була представлена парламен­ту в 2010 р. з нагоди 60-ї річниці Європейської конвенції з прав людини і стосувалася стану імплементації її положень у законо­давчу, правозастосовну та правозахисну практику України.

Ще однією формою діяльності Уповноваженого є його участь у підготовці доповідей з прав людини, які подаються Україною до міжнародних організацій відповідно до вимог чинних міжна­родних договорів України.

Очевидно, що ефективність діяльності Уповноваженого обу­мовлюється рівнем її організації. У силу цього відповідним пи­танням присвячено розділ III «Організація діяльності Уповно­важеного» Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Так, для забезпечення діяльності Уповно­важеного утворюється секретаріат, завдання, функції, повнова­ження та структура якого затверджені Положенням про секрета­ріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженим Уповноваженим 19 липня 2005 р. Уповноважений також має право призначати своїх представників, правовий статус яких визначено Положенням про представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженим Уповно­важеним 19 липня 2005 р. Згідно з Положенням представник здійснює свою діяльність за дорученням Уповноваженого в ме­жах делегованих йому повноважень, визначених Положенням про представника, та (або) окремим мандатом, виданим Уповно­важеним, і підпорядковується безпосередньо Уповноваженому та діє незалежно від інших державних органів, їх посадових і службових осіб.

Задля ефективного здійснення Уповноваженим парламент­ського контролю за додержанням прав людини в Україні чинне законодавство встановлює систему загальних, особистих, органі­заційно-правових, фінансових і матеріально-технічних гарантій його діяльності. Загальні гарантії діяльності Уповноваженого по­лягають у забезпеченні його незалежності, зокрема в захисті чин­ним законодавством діяльності Уповноваженого від втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми їх власності та їх службових і посадових осіб. Особисті гарантії наділяють Уповноваженого правом недоторканності на весь період його повноважень. Кримінальну справу проти Уповноваже­ного може бути порушено лише Генеральним прокурором України. Після закінчення строку повноважень Уповноваженому надається робота (посада), на якій особа перебувала до призначення її Упов­новаженим, або рівноцінна робота (посада) за її згодою.

Зміст організаційно-правових гарантій діяльності Уповно­важеного полягає у всебічному забезпеченні його діяльності се­кретаріатом Уповноваженого та представниками Уповноважено­го. У свою чергу, на осіб, які обіймають посади в секретаріаті та є представниками Уповноваженого, поширюються гарантії, пе­редбачені Законом України «Про державну службу», а їх життя та здоров’я підлягають обов’язковому державному страхуванню.

Фінансові та матеріально-технічні гарантії передбачають фі­нансування діяльності Уповноваженого за рахунок Державного бюджету України.