Система галузі конституційного права

У загальному вигляді систему конституційного права можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно пов’язаних блоків: принципів конституційного права, його інститутів і норм.

Принципи конституційного права - це фундаментальні, вихідні засади, якими пронизана та на яких базується галузь. Це своєрідний каркас, який складає основу конституційного права, об’єднує його в єдине ціле, визначає його характер і динамічну спрямованість.

Усі принципи конституційного права поділяються на загальні (мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм, декларуються безпосередньо в Конституції України, до них слід віднести принципи: народного суверенітету, розподілу влад, невідчужуваності та непорушності прав людини та громадянина тощо) і спеціальні (мають визначальне значення для конкретних конституційно-правових відносин).

Конституційно-правова норма - це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.

Ці норми є особливим різновидом норм національної правової системи. Їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам. Разом з тим, конституційно- правові норми мають ряд специфічних якостей і ознак, які дають змогу виділити конституційне право в окрему галузь. Від інших видів правових норм вони відрізняються: а) змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин - відносини народовладдя; б) установчим характером, оскільки вони встановлюють порядок створення правових норм, обов’язковий для всіх інших галузей права; в) вищою юридичною силою щодо інших правових норм; г) особливостями структури (для них, як правило, не характерна тричленна структура - гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми, а саме норми-принципи, норми-декларації, норми-цілі, взагалі мають лише диспозицію, інші мають і диспозицію, і гіпотезу.

До характерних ознак конституційно-правових норм необхідно віднести такі: найбільшу стабільність у порівнянні з нормами інших галузей права; підвищений рівень охорони з боку держави; прямий характер їх дії; особливий механізм реалізації. Конституційно-правовим нормам властивий також політичний характер, оскільки основним предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються у сфері функціонування держави.

Специфічним є коло суб’єктів, які вповноважені застосовувати конституційно-правові санкції. Це, насамперед, народ, територіальні громади (населення адміністративно-територіальних одиниць), органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Конституційно-правові норми класифікують за різними ознаками. Найпоширенішою є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом, який розкривається перш за все через предмет правового регулювання, уявлення про який дає система (зміст) Конституції України. Залежно від змісту конституційно-правові норми поділяють на матеріальні та процесуальні.

Матеріальні норми права виражають зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус, а процесуальні норми закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації матеріальних норм права. Матеріальні норми відповідають на запитання «що робити?», а процесуальні - «як робити?»; взаємозв’язок між ними - це зв’язок змісту та форми. Конституційне право особливим чином поєднує в собі елементи матеріальних та процесуальних норм, воно є, так би мовити, матеріально- процесуальним. Нині не існує достатніх підстав для виокремлення з конституційного права його конституційно-процесуальної галузі. До того ж у багатьох випадках практично неможливо поділити конституційно-правові норми на матеріальні та процесуальні й зосередити останні в одному процесуальному акті.

Розрізняють також регулятивні та охоронні конституційно-правові норми. Регулятивні норми можуть бути зобов 'язальними (які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії), заборонними (які зобов’язують утримуватися від учинення тих чи інших дій) та уповноважуючими (які дають права на застосування тих чи інших позитивних дій).

За мірою визначеності конституційно-правові норми бувають: абсолютно визначеними, імперативними, які передбачають лише чітко визначений варіант поведінки (приміром, обрання Президента України народом України на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років); відносно визначеними, які передбачають певну свободу вибору.

Відносно визначені норми поділяють на ситуаційні, факультативні, диспозитивні. Ситуаційні норми дають можливість вирішувати питання залежно від конкретних ситуацій, що складаються в процесі здійснення влади народом України. Факультативні норми поряд з основним варіантом передбачають і інший, факультативний варіант. Диспозитивні норми надають право обирати варіанта поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі немає конкретної заборони.

За сферою дії ці норми бувають загальні та локальні. За тривалістю дії - постійні та тимчасові. Їх можна класифікувати і також за органами, що видають нормативні акти (норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, органами місцевого самоврядування).

За структурою (побудовою) — їм не характерна трьохчленна структура: найчастіше вони містять лише диспозицію або диспозицію і гіпотезу. Санкція характерна конституційно-правовим нормам досить рідко. Частіше у конституційно-правових нормах містяться відсилки до норм поточного законодавства з приводу конкретних санкцій за невиконання тих чи інших конституційних приписів.

Конституційно-правові норми можна поділяти також за їх юридичною силою: норми що містяться в Конституції та законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах органів місцевого самоврядування тощо.

Інститут конституційного права - це відносно самостійна сукупність конституційно-правових норм, що регулюють певне коло однорідних суспільних відносин. Це - головна складова галузі конституційного права.

Система галузі конституційного права України складається з найважливіших конституційно-правових інститутів, які можна поділити на:

- загальні (складні), до них належать інститути: основ правового статусу людини і громадянина; безпосередньої демократії; основ організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування тощо;

- головні, котрі входять до складу загальних (наприклад, до складу загального інституту безпосередньої демократії входять такі головні: інститут виборів, інститут референдуму, інститут інших засобів безпосередньої демократії);

- початкові (інститут депутатського запиту, інститут імпічменту Президента України тощо).

Інститути конституційного права у сукупності утворюють чітку систему, основою якої є Конституція України. Зміст Основного Закону дає загальне уявлення про систему цих інститутів (основи конституційного ладу України; права, свободи та обов’язки людини і громадянина; вибори, референдуми; законодавча влада; Президент України; виконавча влада; адміністративно- територіальний устрій; місцеве самоврядування). Але ці поняття не є тотожними: система галузі є більш широким поняттям - охоплює всі конституційно-правові норми, а система Конституції України — лише частину цих норм, котрі знайшли своє відображення в основному джерелі права України — Конституції України.

Можна запропонувати й іншу класифікацію інститутів конституційного права залежно від відносин, що закріплені у джерелах конституційного права:

I. Інститут народовладдя: 1) безпосереднє народовладдя (пряма

демократія); 2) представницьке народовладдя (через обраних представників народу); 3) місцеве самоврядування.

II. Інститут конституційного оформлення народовладдя: 1) конституційний лад; 2) юридична конституція; 3) конституційні закони; 4) конституційна законність; 5) конституційні звичаї, традиції.

III. Інститут правового статусу людини та громадянина: 1) громадянство (постійний зв’язок особи й держави); 2) система основних прав і свобод людини та громадянина; 3) гарантії основних прав і свобод.

IV. Інститут державного будівництва: 1) форма держави; 2) територіальна організація України; 3) механізм держави.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, система галузі конституційного права - це об’єктивно обумовлена сукупність інститутів, норм конституційного права, інших складових елементів конституційного права, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини. Це складна система, елементи якої взаємодіють, утворюють цілісну єдність. Серед інших галузей права вона вирізняється своєю внутрішньою структурою - побудовою. Основним елементом системи є конституційні норми, що мають свою специфіку, яка випливає з особливостей суспільних відносин, які вони регулюють. Конституційно -правовим нормам притаманні загальні ознаки юридичних приписів, тобто вони врегульовують суспільні відносини, встановлюють обов'язкові правила поведінки, містяться у правових актах Української держави; охороняються і забезпечуються в міру необхідності примусовою силою держави. Від норм інших галузей права конституційно-правові норми відрізняються: а) своїм змістом, сферою суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані; б) джерелами, в яких вони містяться, оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції України і мають найвищу юридичну силу; в) установчим характером своїх приписів; г) особливостями внутрішньої структури.

3.