Повноваження уряду за конституціями держав-членів ЄС

Повноваження уряду як вищого органу виконавчої влади загальної компетенції досить широкі. Вони охоплюють найваж­ливіші питання державного життя, що традиційно є повнова­женнями виконавчої влади з огляду на розмежування виконав­чої, законодавчої і судової влад.

— формування державного апарату і керівництво його діяль­ністю (визначення напряму і координація діяльності апарату через міністерства, департаменти й інші відомства);

— участь у законодавчій діяльності (використання делегова­ного законодавства, право законодавчої ініціативи);

— виконання законів (активні дії уряду з утілення імпера­тивних норм, здійснення самостійної нормотворчої діяльності);

— підготовка і виконання бюджету (тут ініціатива і повнова­ження цілковито належать уряду). Однак ст. 81 Конституції Італії забороняє уряду в Законі про затвердження бюджету встановлювати нові податки або нові видатки;

— здійснення зовнішньої політики (контролює і спрямовує діяльність всіх органів, що виконують зовнішньополітичні функції, комплектує дипломатичний і консульський апарат, визначає контингенти збройних сил, керує діяльністю органів зовнішньої розвідки, веде міжнародні переговори, укладає міжнародні договори та угоди тощо);

— повноваження в умовах надзвичайного стану (у Німеччині та багатьох інших державах-членах ЄС діє спеціальне законо­давство).

Реальне місце уряду в державному механізмі можна визна­чити тільки на основі аналізу обсягів його повноважень. Повно - важення урядів у конституціях держав-членів ЄС не тотожні. Найбільш узагальнено вони виписані в ст. 82 Конституції Греції, де зазначено, що уряд визначає і спрямовує загальну політику держави відповідно до положень Конституції і закону. В Основному Законі Королівства Нідерланди не менш лаконічно зазначено: «Рада Міністрів розглядає і ухвалює рішення з питань загальної політики уряду і сприяння його діяльності» (ч.

Конституції окремих держав-членів ЄС лише констатують компетенцію уряду у сфері зовнішньої та внутрішньої політики. Наприклад, у ст. 146 Конституції Польщі - зазначено, що Рада Міністрів проводить як зовнішню, так і внутрішню політику Польської Республіки. Схожі повноваження має уряд Португалії - орган, що здійснює керівництво загальною політикою країни і є вищим органом державної адміністрації (ст. 185 Конституції Португалії). Аналогічна компетенція відведена й уряду Румунії. За ст. 101 її Конституції, уряд, згідно зі своєю програмою правління, схваленою парламентом, забезпечує реалізацію внут­рішньої і зовнішньої політики країни і здійснює загальне керівництво публічною адміністрацією»^[224].

Низка конституцій держав-членів ЄС, ухвалених після закін­чення Другої світової війни, загальними фразами окреслює лише напрями діяльності уряду, що не виходять за межі зовніш­ніх і внутрішніх функцій держави. Так, ч. 1 ст. 20 Конституції Франції надає право уряду визначати і проводити політику Нації, розпоряджатися адміністрацією і збройними силами. Своєю чергою, уряд Королівства Іспанія, згідно зі ст. 97 Основ­ного Закону, здійснює керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, керує цивільними і військовими справами та захис­том країни; йому належать виконавчі і розпорядчі функції.

Є низка конституцій держав-членів ЄС, де відсутній будь- який натяк не лише на предметний зміст компетенції уряду, а й на його місце в здійсненні державної влади. Так, у парла­ментських монархіях Європи, конституції яких були ухвалені ще в ХІХ ст., донині діє уніфіковане положення про те, що «ви­конавча влада належить королю»^[225]. У Конституції Герцогства Люксембурзького, зокрема, окрім згадки про відповідальність уряду, жодним словом про компетенцію уряду не йдеться.

Не регулюють повноваження уряду конституції інших держав-членів ЄС, в основу яких закладено принципи парла­ментської монархії.

Главі держави в Бельгії доручено призначати і звільняти міністрів у разі, коли Палата представників абсолютною біль­шістю голосів висловить вотум недовіри уряду, той іде у відставку. Як бачимо, довіра/недовіра парламенту має для коро­ля вирішальне значення під час формування уряду і його від­ставки. Рада міністрів має налічувати не більше 15 осіб і складатися з рівної кількості фламандців і франкофонів. Виня­ток може бути зроблений лише для прем’єр-міністра (ст. 96). Повноваження короля як глави виконавчої влади і прем’єр - міністра як очільника уряду в Конституції Бельгії не закріплені. Повноваження останнього містяться в окремих нормативно- правових актах, виданих королем у 1939 і 1946 рр.

Основний Закон ФРН не містить чітких формулювань, які б регламентували компетенцію Федерального уряду. Тут міс­тяться положення про порядок формування уряду, його відпові­дальність та окремі засади організації федеральної виконавчої влади. У літературі зазначається, що окремі повноваження уряду Німеччини знайшли своє відображення не в Основному Законі держави, а у федеральних законах, які закріплюють окремі повноваження уряду. Його повноваження випливають з природи виконавчої влади і полягають насамперед в ініціюванні та вико­нанні федеральних законів, для чого уряд може видавати свої нормативні акти - постанови, що мають законодавчу силу.

Більш розлого компетенція уряду виписана в конституціях держав, які в останній хвилі приєдналися до Європейського Союзу. Зокрема, у дванадцяти пунктах ст. 119 Конституції Сло­ваччини перелічено ключові повноваження уряду, серед яких на увагу заслуговують положення з таким формулюванням: про принципові заходи щодо забезпечення економічної та соціальної політики Словацької Республіки; про проєкти державного бю­джету та державного звіту про його виконання; про винесення проєкту закону чи іншого важливого акта на публічну дискусію тощо.

Ідентичні положення достатньо чітко викладені і прагматич­но сформульовані в ст. 87 Конституції Естонії, ст. 94 Консти­туції Литви. Серед ключових завдань, які уряд Литовської Рес­публіки уповноважений виконувати, є керівництво справами краю, охорона територіальної цілісності держави, гарантування державної безпеки і громадського порядку.

У зв'язку з тим, що в Республіці Кіпр виконавча влада, відпо­відно до ст. 46 Конституції, зосереджена в Президента і Віце- президента країни, які, з метою забезпечення виконавчої влади, «мають у своєму розпорядженні Раду Міністрів», виконавча влада пропонує взаємоузгоджені кандидатури з числа громадян

Конституційне право зарубіжних країн : підручник / [І. О. Бондаренко та ін. ; за заг. ред. Н. В. Мішиної, В. О. Міхальова]. Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2019. С. 383. країни і призначає їх одним спільним актом, то компетенція кожного з трьох складників розписана в Основному Законі досить розлого і деталізовано.

Отже, слід наголосити, що конституції більшості держав- членів ЄС не визначають предметної компетенції урядів. У конституційних тексах важко натрапити на положення, на підставі яких можна було б зрозуміти фактичний обсяг урядових повноважень. Вони здебільшого містять не конкретизовані, а загальні положення, що не дають уявлення про справжній зміст урядової компетенції. В останні десятиліття, щоправда, просте­жується тенденція до того, що реальна державна влада все більше зосереджується в органі виконавчої влади та її глави.

3.