Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні: класифікація та характеристика

Основні права та свободи людини і громадянина - це закріплені в Конституції України невід’ємні можливості людини і громадянина, що належать їм від народження чи завдяки наявності у них громадянства України, гарантуються державою і становлять ядро правового статусу особи.

Між термінами «права особи» і «свобода особи» існують як спільні, так і відмінні риси, хоча нерідко вони вживаються як синоніми. Основні права свідчать про можливість отримання якихсь соціальних благ, тобто «права» на отримання чогось (на працю, освіту, гідний рівень життя тощо). Свобода - це можливість для людини уникати впливу з боку держави, державної влади, що встановлює певні обмеження. Свобода характеризується незалежністю особи від держави.

Співвідносячи поняття «права та свободи людини» і «права та свободи громадянина», необхідно враховувати, що хоча вони і вживаються паралельно, вони не є тотожними та ідентичними. Права людини випливають з природного права, вони властиві всім людям від народження, незалежно від того, чи є вони громадянами держави, в якій проживають. Права та свободи громадянина випливають з позитивного (встановленого державою) права і включають в себе тільки ті права, що закріплюються за особою в силу її належності до держави (громадянство).

Основні права та свободи людини і громадянина становлять певну систему і класифікуються за різними підставами:

1) залежно від суб’єкта їх поділяють на права людини і права громадянина;

2) за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-правових документів - на права першого, другого і третього покоління.

Перше покоління включає проголошені буржуазними революціями (XVII- ХУШ ст.) громадянські й політичні права, які отримали назву «негативних», себто таких, що виражають незалежність особистості від держави, позначають межі її втручання у сферу свободи індивідуума (право на життя, недоторканність житла, виборче право тощо).

Друге покоління стосується соціальних, економічних і культурних прав, що дістали закріплення в міжнародно-правових документах і конституціях багатьох держав до середини XX ст. Цю групу прав інколи називають «позитивними», оскільки їх реалізація, на відміну від реалізації прав першої групи, вимагає «позитивного втручання» держави, створення відповідних механізмів реалізації (право на працю, на відпочинок, на соціальне забезпечення, на освіту тощо).

До третього покоління відносять солідарні або колективні права, існування яких пов’язане з глобальними проблемами людства та які належать більше націям, народам чи територіальним громадам, ніж окремим індивідуумам (на мир, безпечне довкілля, самовизначення, на місцеве самоврядування тощо). Становлення прав цієї групи почалося після Другої світової війни.

3) за ґенезою - на природні (природжені) та похідні від них;

4) за видом суб’єкта - на індивідуальні та колективні;

5) за ступенем їх абсолютизації - на такі, що підлягають обмеженню, і такі, що не підлягають законодавчому обмеженню;

6) за характером утворення - на основні та додаткові.

Найбільш поширеним в юридичній літературі критерієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їхній зміст. За змістом вони поділяються на 5 груп:

1) Особисті (громадянські) права (права першого покоління) покликані забезпечувати свободу та автономію індивіда як члена громадянського суспільства, його юридичну захищеність від будь-якого незаконного зовнішнього втручання в особисте життя. Вони становлять основу правового статусу особи. Їх особливістю є те, що вони за суттю є природними правами людини і не пов’язані з належністю людини до громадянства.

Конституція України закріплює такі особисті права і свободи:

а) право на життя (ст.27); б) право на повагу гідності людини (ст.28) - ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню; в) право на свободу та особисту недоторканність (ст.29) - ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом; г) право людини на недоторканність житла (ст.30); д) право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31); є) право особи на невтручання в особисте і сімейне життя, право на приватність (ст.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом: а) в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності; б) забезпечення громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації прав інших людей; в) для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно; г) для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Отже, особисті права та свободи людини і громадянина - це можливості, які особа отримує від народження. У Конституції України вони закріплені у ст. ст. 27 - 35. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не лише невід’ємними, а й такими, що не можуть бути обмежені.

2) Політичні права і свободи - це можливості особи щодо формування органів публічної влади та участі у суспільно-політичному житті держави.

Конституція України передбачає такі політичні права і свободи:

- право на свободу об‘єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст.36). Прийняття або вступ до таких об’єднань відбувається на добровільних засадах. В Основному Законі також визначено, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій;

- право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих, референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (виборче право) - ст.38. Конституційно визначено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування;

- право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст.39);

- ст.

Політичні права і свободи, як і особисті, інколи називають негативними, маючи на увазі те, що держава не зобов’язана вживати якихось позитивних дій для їх забезпечення, а повинна утриматися від зазіхань на права і свободи, які входять до цих двох груп, тобто вони розглядаються як свобода людини від держави, право людини на невтручання держави.

На відміну від особистих, політичні права і свободи мають на меті не забезпечення автономії людини, а прояв людини як активного учасника політичного процесу.

Щодо політичних прав особи, то правосуб’єктність у повному обсязі настає з вісімнадцяти років, а реалізовуватись вони можуть як індивідуально, так і колективно.

Політичні права здебільшого належать людині як члену політичного співтовариства, належать, насамперед, громадянам держави. Хоча деякими з них можуть користуватись й іноземці та особи без громадянства (наприклад, право на звернення).

3) Економічні права людини і громадянина - це їх можливості щодо діяльності в економічній сфері суспільних відносин. Конституція України фіксує такі економічні права і свободи:

- право власності і право громадян України користуватися об’єктами права державної та комунальної власності (ст. 41);

- право на підприємницьку діяльність (ст. 42);

- право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на захист від незаконного звільнення та на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43);

- право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. (ст. 44), таким чином вони не можуть ставити політичні вимоги.

Отже, економічні права особи - це її можливості вільно розпоряджатися основними факторами виробничої діяльності, яка складає основу існування та розвитку суспільства.

4) Соціальні права людини і громадянина - це можливості бути повноцінними суб'єктами суспільних відносин і забезпечення їм необхідних для розвитку та існування умов.

До них належать:

- право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Воно забезпечується: а) наданням днів щотижневого відпочинку; б) оплачуваної щорічної відпустки; в) встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв; г) скороченою тривалістю роботи у нічний час;

- право громадян України на соціальний захист (ст. 46). Воно включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

- право на житло закріплено ст. 47 Конституційно закріплено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду;

- право на достатній життєвий рівень (достатнє харчування, одяг, житло) (ст. 48).

Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя й соціальну захищеність, а культурні права сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в економічному, соціальному і культурному прогресі суспільства.

5) Культурні права — це можливості особи щодо доступу до матеріальних та духовних цінностей, що вироблені народом та людством в цілому. До культурних прав належать: право на освіту, право громадян України безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах і право громадян України, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53); право громадян України на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та на захист інтелектуальної власності (ст. 54).

Глобальні проблеми у сфері природокористування та охорони довкілля, що постали у другій половині ХХ ст., призвели до виокремлення також такої групи прав як екологічні.

Поряд з правами і свободами Конституція України визначає й основні обов’язки громадян України. Обов’язки - складова частина правового статусу людини і громадянина.

Основні (конституційні) обов'язки - це міра належної поведінки особи у суспільних відносинах, що гарантована засобами державного примусу.

Обов’язок характеризується такими рисами:

1) на відміну від суб’єктивного права, юридичний обов’язок - це категорія необхідної поведінки людини, його реалізація не повинна обумовлюватися бажанням людини;

2) обов’язок - це завжди певне обмеження прав людини. Людина повинна коритися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям;

3) виконання обов’язку забезпечується спеціальним механізмом, який має держава. За невиконання обов’язку держава встановлює юридичну відповідальність.

Перелік конституційних обов’язків, закріплений у Конституції України, є доволі коротким, що свідчить про демократизм Основного Закону. До конституційних обов’язків громадян України належать:

- захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України (ч.1 ст. 65);

- шанувати державні символи України (ч.1 ст. 65);

- не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки (ст. 66);

- сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67);

- неухильно додержуватися Конституції України та законів України (ч.1 ст. 68);

- не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1.ст. 68);

- обов’язок набуття загальної середньої освіти (ч. 2 ст. 53);

- обов’язок піклування про дітей та непрацездатних батьків (ч. 2 ст. 51).

Конституція України виходить із принципу рівності обов'язків, який означає, що жодна особа не може звільнятись або ухилятися від обов’язків, вони повинні рівномірно поширюватись на всіх громадян, іноземців та осіб без громадянства. Однак, деякі обов’язки на дві останні категорії осіб не поширюються (наприклад, захист Вітчизни).

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ.

Права та свободи особи у структурі її правового статусу являють собою формально визначені, юридично гарантовані можливості користуватися соціальними благами, офіційну міру можливої поведінки людини в державно- організованому суспільстві. Здійснення прав і свобод невіддільне від виконання людиною і громадянином своїх обов’язків перед суспільством і державою. В конституційних правовідносинах особа може бути як управомоченою стороною, так і водночас - зобов’язаною. Перелік конституційних обов’язків, закріплених у Основному Законі, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

3.