Правовий статус людини і громадянина як загальний конституційно- правовий інститут: поняття, структура
Соціально-правове становище людини, права особи та їх генезис (соціальні корені) - одна з проблем історичного розвитку людства, що пройшла крізь тисячоліття і незмінно знаходиться в центрі уваги правової політичної, етичної, релігійної, філософської думки.
Тисячоліттями проводився пошук способів взаємин індивіду і влади: у зв’язку із суспільним прогресом і розвитком людства шляхом свободи все більш чітко проявлялося прагнення обмежити всевладність держави, захистити людину від свавільних дій державних органів і посадових осіб, запропонувати особистості якомога більш широке поле самовизначення.Так, уже в проекті Конституції П. Орлика (1710 р.) була задекларована ідея „впорядкування та відновлення своїх прав і вольностей”, М. Драгоманов у конституційному проекті під назвою „Вільна спілка” передбачав особисту свободу людини, забезпечення недоторканності особи, повагу її гідності, а правознавець О. Кістяківський наголошував на необхідності обмеження державної влади “невідкладними, непорушними правами людини”.
За сучасних умов демократичного розвитку складні зв’язки, що виникають між державою та індивідом, взаємозв’язки людей один з одним, фіксуються державою в юридичній формі - в формі прав, свобод та обов’язків, утворюючих правовий статус людини і громадянина. Це одна з важливіших політико- юридичних категорій, котра невід’ємно пов’язана з соціальною культурою суспільства, рівнем демократії та станом законності.
Правовий статус особи можна охарактеризувати як її юридично закріплене становище в державі і суспільстві; систему найбільш важливих зв’язків людини і громадянина з державою і суспільством.
У загальній теорії держави та права розрізняють, принаймні, три різновиди правового статусу:
1) загальний - статус людини як повноправного члена суспільства; він є однаковим для всіх і не залежить від соціальних ознак тієї чи іншої людини - її раси, віку, статі, майнового стану тощо;
2) спеціальний (родовий) - статус людини як представника певної соціальної групи, наприклад, біженців, працівників поліції, студентів, пенсіонерів тощо; він має свої особливості у представників кожної з таких груп населення;
3) індивідуальний - статус людини як неповторної особистості, притаманний окремому індивіду; цей статус є унікальним, неповторним у кожного з членів суспільства.
Спеціальний правовий статус ґрунтується на загальному, а індивідуальний - на спеціальних. Одна й та сама людини володіє одразу кількома спеціальними статусами, оскільки одночасно належить до багатьох соціальних груп. Або, інакше кажучи, унікальність індивідуального правового статусу визначається неповторним поєднанням у ньому спеціальних правових статусів.
Правовий статус можна також класифікувати залежно від суб'єктів: правовий статус громадянина України; правовий статус іноземця; правовий статус особи без громадянства; правовий статус неповнолітніх; пенсіонерів; військовослужбовців та інших категорій населення, які займають різне соціальне і правове становище.
За галузевою приналежністю статуси також поділяють на: конституційно- правовий, адміністративно-правовий, цивільно-правовий, кримінально-
процесуальний тощо.
Найбільш суттєві зв’язки між людиною і громадянином, суспільством та державою отримали закріплення в Конституції України, у сукупності вони становлять конституційний статус людини і громадянина. Слід розмежовувати поняття конституційного і конституційно-правового статусу людини і громадянина: перший визначається лише Конституцією України, а другий - як Конституцією України, так й іншими джерелами галузі конституційного права, наприклад, законами України «Про громадянство України», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» тощо.
Поняття людини передбачає розумну (людську) істоту, що розглядається у біологічному і соціальному аспектах. Тотожним поняттю людини вважається поняття людського індивіда, або індивіда. Іншим за природою є поняття громадянина, яке відображає певні політико-правові характеристики, звичайно набуті людиною, її юридично визначені особливі взаємозв'язки з державою. Подібну природу має поняття іноземця та деякі інші, що розкривають стан фізичної особи як суб'єкта конституційного права.
Іноді термін «людина» вживається у правових актах.
Найчастіше в них йдеться про права людини, які є не тільки загальносоціальною, а й юридичною категорією. Юридична категорія прав людини пов'язана з поняттям фізичної особи, адже фізична особа — це людина, що виступає учасником правовідносин, зокрема конституційних. При цьому поняття фізичної особи в конституційному праві не зведене тільки до відповідного трактування людини. Воно такою самою мірою засвідчує конституційну правосуб'єктність громадян та іноземців. За будь-яких умов, фізична особа — це індивід, який виступає іншим учасником конституційних правовідносин, ніж посадова особа.З'ясування засад конституційних статусів людини і громадянина потребує визначення поняття правового або конституційного статусу. Більшість авторів трактує правовий статус індивіда як сукупність (систему) юридично закріплених суб'єктивних прав і обов'язків. У свою чергу, конституційні статуси людини і громадянина визначаються шляхом аналізу прав і обов'язків, зафіксованих тільки в основному законі.
Конституційні або, ширше, правові статуси людини і громадянина перебувають у зв'язку, зумовленому співвідношенням понять людини і громадянина, причому статус людини є вихідним. Такий характер статусу людини зумовлений сутністю прав людини, нерідко трактованих як природна за походженням реалія, що визначає саме існування індивіда. При цьому кожен громадянин є водночас людиною і наділений всією сукупністю прав людини. Проте категорії прав людини і прав громадянина принципово відмінні, адже різними потрібно визнавати людину як біосоціальний феномен і громадянина, який, по суті, походить від особливих взаємозв'язків індивіда з державою.
Конституційно-правовий статус людини і громадянина структурно включає в себе такі елементи: 1) конституційні принципи правового статусу людини і громадянина; 2) громадянство; 3) загальну правосуб’єктність;
4) основні права, свободи, законні інтереси та обов’язки; 5) гарантії правового статусу, серед яких особливе значення має юридична відповідальність.
Конституційний статус особи є більш стійким у порівнянні з іншими галузевими статусами і виступає як певна гарантія стабільності правового становища людини в суспільстві і державі. Проте й конституційний статус не є незмінний, він поступово змінюється у відповідь на нові виклики суспільного розвитку. При цьому суттєву роль відіграють так звані міжнародні стандарти у галузі прав людини, яких намагається досягти кожна цивілізована держава.
ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ.
У системі конституційного права як галузі права особливе місце посідає інститут основ правового статусу особи, сутність якого викладена в розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». У нормах цього розділу розкривається основоположний принцип конституційного ладу України, згідно з яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, встановлення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Крім Конституції України, норми інституту основ правового статусу особи закріплені також у нормативно-правових актах поточного законодавства, в яких детальніше розкривається зміст і порядок реалізації основних прав та свобод людини і громадянина.
Цей конституційний інститут відображає найсуттєвіші засади, які встановлюють правовий статус людини в державі й суспільстві, принципи їх взаємовідносин. Конституційне право України виконує особливу роль у визначенні правового статусу людини і громадянина. До його предмета належить закріплення не всіх прав і свобод, обов'язків, а лише основ правового статусу особи, які складаються в сфері відносин суспільство — держава — особа. При цьому дані відносини мають основоположний характер і відбивають взаємний зв'язок суспільства, держави і особи.
1.