Організація роботи служби (офісу) депутата

Ефективність роботи народного депутата України пов’я­зана з діяльністю вдало підібраного штату його помічників- консультантів. Місце роботи таких помічників нерідко на­зивають секретаріатом або особистим апаратом народного депутата України.

Отже, ми можемо назвати секретаріат або особистий апарат народного депутата, тобто його офіс, службою із за­конодавчо визначеної кількості помічників-консультантів, об’єднану спільним завданням — допомагати народному об­ранцю реалізовувати свої права та виконувати обов’язки від- до Конституції України та Закону України «Про статус на­родного депутата України».

Слід зазначити, що народний депутат України відповід­но до статті 34 зазначеного Закону може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника- консультанта народного депутата України, яке затверджуєть­ся Верховною Радою України (додається).

Помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом, або на громадських засадах. Як правило, пра­цівники депутатського офісу розподіляються на декілька груп, що спеціалізуються по конкретних ділянках роботи. Частина з них постійно знаходиться з депутатом, консульту­ючи його, допомагаючи у виконанні депутатських обов’язків, друга частина постійно знаходиться у виборчих округах (ре­гіонах) і веде роботу з виборцями. Важливо віднайти таку схему зв’язків депутата і помічників, щоб офіс функціонував як єдина система, збагачував своїх працівників за рахунок взаємообміну інформацією та досвідом, давав можливість де­путату здійснювати постійний діалог з громадянами.

Цей діалог, його уроки і висновки враховуються при ро­боті над законопроектами, взаємодії з органами державної влади в центрі і на місцях, у роботі з виборцями і в контактах з пресою.

В ідеалі офіс депутата мав би бути розташований у при­міщенні, доступ до якого виборцям, в т. ч. фахівцям, всім бажаючим громадянам є відкритим, тобто без обтяжливої процедури оформлення щоразу перепустки до приміщень парламенту, в яких тільки і можна зустрітися із самим де­путатом, або його помічниками-консультантами. Іноді ви­словлюються пропозиції з боку деяких депутатів та їхніх помічників щодо використання під офіси депутатів площ перших поверхів готельних будинків, в яких проживають де­путати, або щодо будівництва спеціального офісного корпусу парламенту, вхід до якого буде можливий для кожного гро­мадянина України за пред’явленням паспорту. Очевидно, що зазначене питання можна було б розглядати як складову пер­спективного плану розвитку українського парламентаризму з урахуванням існуючих фінансових, матеріально-технічних, кадрових можливостей.

Народний депутат відповідно до статті 34 Закону Украї­ни «Про статус народного депутата України» самостійно ви­значає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за суміс­ництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-кон- сультантів Постановою Верховної Ради України, здійснює їх підбір, розподіляє обов’язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-кон- сультантів. Народний депутат має право у межах загального фонду, виділеного йому для оплати праці помічників-кон- сультантів та не використаного ним для цієї мети, сплачувати визначені договорами чи угодами роботи, послуги, пов’язані із здійсненням депутатських повноважень. На чотирьох по- мічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої кате­горії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового об­слуговування до Апарату Верховної Ради України.

Враховуючи, що народний депутат України самостійно здійснює підбір помічників-консультантів, варто говорити про його критерії, напрями та шляхи пошуку претендентів на цю посаду. Йдеться про обов’язкову вищу, або середню спе­ціальну освіту, гармонійне поєднання в офісі досвідчених і молодих фахівців, юристів і економістів, аналітиків і органі­заторів, залучення осіб з чітко вираженою комунікабельністю.

У Верховній Раді України добре зарекомендували себе, зокрема, випускники програми «Помічник Голови Комітету Верховної Ради України» (інтерни), яка фінансується Агент­ством США з міжнародного розвитку і діє вже понад 15 років.

Програма надає молодим громадянам України можливість набуття певного досвіду роботи в парламенті, безпосередньої участі у законотворчому процесі, допомагає відчути напру­женість і відповідальність в роботі Верховної Ради України.

Працюючи в її комітетах, підрозділах Апарату парламенту, інтерни виконують важливі доручення, серед яких слід виді­лити: підготовку аналітичних записок з окремих питань для голови, інших членів Комітету, що відносяться до предмету його відання; виконання завдань підрозділу Апарату; участь у підготовці і оформленні проектів законів до першого читан­ня, порівняльних таблиць із пропозиціями до законопроектів у другому і третьому читаннях; надання допомоги працівни­кам секретаріатів комітетів у опрацюванні листів і звернень громадян; участь у підготовці заходів комітетів тощо.

Не випадково цих молодих людей ми зустрічаємо не лише на посадах помічників-консультантів народних депутатів України, але й спеціалістів секретаріатів комітетів, управ­лінь Апарату парламенту, вони успішно проходять конкурсні відбори на відповідальні посади в міністерствах, відомствах України. Майже третина учасників стажування стають по- мічниками-консультантами народних депутатів України та працівниками Апарату парламенту, понад десять відсотків — працівниками апарату в органах виконавчої влади, продо­вжують кар’єру в посольствах іноземних держав в Україні, дослідницьких центрах, наукових закладах України, засо­бах масової інформації, в політичних партіях, громадських організаціях, представництвах міжнародних організацій в Україні.

Саме інтерни, набуваючи у парламенті унікального до­свіду роботи, вчаться відповідати моделі сучасного держав­ного службовця. Вища освіта, знання іноземних мов, вмін­ня, в разі потреби, вести роботу веб-сайтів комітету, фракції (групи), народного депутата — все це допомагає їм ставати сумлінними, професійними його помічниками.

Своєрідне ядро всього офісу складають помічники-кон- сультанти, які діють на платній основі і очолюють роботу за конкретними напрямками.

У Верховній Раді України, як і в інших парламентах світу, серед основних моментів, що впливають на оцінку претен­дентів на роботу в офісі депутата, можна назвати їхній рівень освіти, попередній досвід і професійні навички. У кожному парламенті кількість працівників особистого апарату різна і залежить від наявних фінансових ресурсів, традицій. Зде­більшого, це число перебуває в межах від одного до двадця­ти. Офіс депутатів утримується за рахунок парламентських, їх особистих та партійних коштів. В українському парламен­ті для чотирьох помічників-консультантів передбачено ста­тус державного службовця.

Беручи до уваги ту обставину, що народний депутат Укра­їни є по суті одноосібним організатором трудового процесу в своєму офісі, ефективність роботи помічників-консультантів депутата значною мірою залежить від гармонійного поєднан­ня правових, ділових, особистісних аспектів взаємостосунків «депутат-помічник», взаємоповаги, взаємоцінування, вміння за безліччю поточних питань, завдань, проблем, обов’язків не упустити стратегічну лінію поведінки, що випливає із пер­спективного плану роботи депутата, його планів на найближ­чий тиждень, місяць, рік.

Планування роботи в офісі відіграє важливу роль, по­легшує роботу помічників і у відборі інформації, відслід­ковуванні проходження проектів законів, і т. і., спілкуванні з виборцями, пресою, органами влади, прийомними інших депутатів, допомагає більш ефективно витрачати свій робо­чий час.

Для депутата важливо таким чином розподілити обо­в’язки між своїми помічниками, щоб уникнути непотрібної метушні, дублювання обов’язків і виникнення на цьому грун­ті непорозумінь.

Організація роботи депутата в регіоні диктує необхідність існування чотирьох посадових одиниць: керівника депутат­ської прийомної, референта, юриста і прес-секретаря.

Хоча кожний помічник може виконувати особисті до­ручення депутата, має бути людина, що координує дії всієї групи. Саме керівник депутатської прийомної забезпечує виконання більшої частини адміністративно-господарчих функцій — проведення прийому громадян, зустрічей з вибор­цями, всіх заходів за участю депутата, взаємозв’язок з місце­вими органами державної влади, органами самоврядування, планування роботи депутата під час перебування в окрузі (регіоні).

Референт депутатської прийомної налагоджує діловод­ство, інформаційний обмін між депутатом і його прийомною, допомагає у всіх питаннях керівнику прийомної.

Юрист надає допомогу і депутату, і виборцю у вирішенні правових питань, виробляє рекомендації, спрямовані на по­шук шляхів вирішення цих питань у відповідності із зако­ном, якщо вони не можуть бути вирішені терміново в силу існуючих юридичних обмежень. Помічник-юрист може ак­тивно залучати до роботи інших колег — правознавців, збіль­шуючи результативність депутатського офісу.

Щодо прес-секретар, то, як правило, депутати використо­вують цю вакантну посаду не в окрузі (регіоні), а в самому парламенті з огляду на важливість їхніх контактів із загаль­нонаціональними ЗМІ. У такому випадку прес-секретар до­помагає своїм колегам в регіоні поділити роботу з місцевими ЗМІ між собою, координує цю роботу в цілому.

Спільна робота депутата і його помічників-консультан- тів має характеризуватися вмінням уникати крайнощів. По­мічник має бути з одного боку ініціативним, відповідальним, а з іншого — пам’ятати, що він не самостійний керівник, а представник обраного народом парламентарія.

З організаційної точки зору на сьогодні залишається не вирішеною необхідною мірою кожним офісом проблема чіт­кого обліку депутатської кореспонденції, листів, звернень громадян, її аналізу. Корисним було б налагодження систе­матичного навчання помічників-консультантів з цих питань на зразок того, що періодично пропонує Програма сприяння парламенту України, практикування зарубіжного стажуван­ня, розробка типових посадових інструкцій для тих помічни­ків, які є державними службовцями.

Видається доцільним послатися на досвід визначення по­садових інструкцій помічників депутата у парламенті Вели­кої Британії, де передбачено існування декількох посад для помічників. Це секретарі (офіс-менеджери), помічники, що виконують соціальні роботи, помічники-аналітики.

Секретарі (офіс-менеджери) поділяються на головних та молодших. Головні секретарі виконують:

— секретарську та адміністративну роботу;

— організовують роботу в офісі;

— координують інших помічників;

— контролюють виконання бюджету;

— відповідають на телефонні дзвінки, приймають відвіду­вачів;

— розробляють проекти резолюцій, віддають листи на підпис;

— узгоджують розклад та організовують зустрічі.

Молодші секретарі виконують:

— копіювальні роботи;

— займаються діловодством;

— відправляють пошту;

— роблять нотатки;

— виконують доручення парламентарів.

Соціальні працівники також поділяються на головних і молодших. Вони повинні:

— надавати поради і підтримку особам у сфері фінансо­вих питань, питань з охорони здоров’я, житлових питань та інших соціальних питань;

— підтримувати зв’язок з державними органами, волон­терськими організаціями та іншими для вирішення різнома­нітних проблем;

— вести листування з мешканцями округів та проводити зустрічі з ними;

— виконувати аналіз характеру запитів та підготовку до­повідей;

— вести запис контактів клієнтів.

Аналітики також бувають головними та молодшими. Голо­вні аналітики виконують більш складну роботу, наприклад:

— проводять дослідження зі складних питань;

— готують аналіз та пояснення до різноманітних питань на парламентські засідання та засідання комітетів, матеріали для статей та прес-релізів;

— підтримують зв’язки з політичними партіями, лобіст­ськими групами;

— працюють з медіа;

— інколи можуть виконувати соціальну роботу та індиві­дуально займатися з кореспонденцією.

Молодші аналітики не мають справ з політичними група­ми і лобістами, а також з пресою, вони працюють з відвідува­чами, виконують іноді деякі адміністративні завдання.

На сайті парламенту Великої Британії можна знайти об’яви парламентарів про наявність не лише платних ва­кантних місць помічника, але й місць для волонтерів. Так, наприклад, в одній з об’яв йдеться про те, що існує вакансія для волонтера на посаду помічника парламентарія, який має підтримувати зв’язки з громадськістю. До його обов’язків належатиме допомога парламентарію зі щоденною роботою, підтримування зв’язків зі школами, громадськими організа­ціями та групами, які розташовані в округах; розгляд скарг громадян, виконання загальних адміністративних функцій. У повідомленні також йдеться про те, що така робота під­ходитиме студентам та випускникам вищих навчальних за­кладів, які хочуть отримати новий цікавий досвід та знання в сфері парламентської роботи. Вказується бажана дата по­чатку роботи помічника і перераховуються детально обов’яз­ки, які кандидат має виконувати в разі прийняття на роботу. Також вказуються особливі вимоги до кандидата, наявність яких підвищить шанси бути прийнятим на цю посаду. Серед таких вимог — оригінальна презентація; щирий інтерес до питань, пов’язаних з людьми; бажання завзято працювати, приділяти велику увагу деталям, наявність організаторських здібностей; уміння розставляти пріоритети та працювати за розкладом; гарні комунікативні навички, почуття гумору, вміння працювати в команді; наявність інтересу до політики і знання про роботу парламентарія. В деяких об’явах навіть вказуються відомості про заробітну плату, яка буде виплачу­ватися помічнику, та надається адреса електронної пошти, на яку кандидати можуть надсилати резюме.

Виконуючи доручення депутата, помічник-консультант звертається до різних джерел інформації, запрошує необ­хідних експертів, опрацьовує відповідну наукову, довідкову літературу, організовує проведення за погодженням із де­путатом необхідних досліджень, опитувань. При цьому він може розраховувати на кваліфіковану допомогу з боку Пар­ламентської бібліотеки, відділу інформаційно-бібліотечного забезпечення Інформаційного управління Апарату Верховної Ради України. В процесі зазначеної роботи помічник-кон- сультант здійснює самоосвіту, подальше оволодіння новими знаннями, розширює свій круговид, тобто, по суті, підвищує свою кваліфікацію. Практика показує, що своєрідною для помічника-консультанта формою підвищення кваліфікації є участь в роботі «круглих столів», наукових конференцій за проблемами, що становлять інтерес для народного депутата.

Міркуючи над шляхами подальшого удосконалення орга­нізації навчання помічників-консультантів, корисно зверта­тися до результатів опитування народних депутатів України, які проводяться з 1998 року Київським міжнародним інсти­тутом соціології (КМІС) на замовлення Програми сприяння парламенту України з актуальних питань організації діяль­ності Верховної Ради України і засвідчують погляди народ­них обранців зокрема, на проблему підвищення рівня профе­сіоналізму Апарату парламенту, помічників-консультантів. Наведемо деякі з них.

Перше запитання у розділі про Апарат Верховної Ради України та інші допоміжні інституції, було в останньому опитуванні (2009 р.) таким: «Чи вважаєте Ви, що парламент у цілому має достатню кількість кваліфікованих професійних кадрів?» Майже дві третини народних депутатів у Верховній Раді України 6-го скликання вважають, що український пар­ламент у цілому має достатню кількість кваліфікованих ка­дрів. Оскільки у цьому запитанні наголошувалося, що оцінка стосується власне Апарату Верховної Ради, а не, наприклад, помічників-консультантів депутатів, ми можемо зробити ви­сновок, що більшість народних обранців досить високо оці­нює роботу парламентських органів, зокрема підрозділів Апа­рату парламенту та секретаріатів парламентських комітетів.

Водночас, у майже третини народних депутатів Украї­ни існує думка, що у парламенті немає достатньої кількості професійних кваліфікованих кадрів. Можна припустити, що однією із причин, що формують таку думку, є практично не­змінна чисельність підрозділів Апарату та секретаріатів комі­тету, незважаючи на те, що обсяги завдань, які на них покла­даються, щороку зростають. Тобто тут депутати оцінювали скоріше не рівень кваліфікації працівників Апарату, а їх не­достатню чисельність.

Показово, що відповідаючи на запитання «Якби парла­мент отримав більше фінансування для оплати праці до­даткового персоналу, яким підрозділам слід було б надати пріоритет у збільшенні чисельності персоналу?», народні депутати називають такими комітети, а також патронажну службу народних обранців — помічників-консультантів на­родних депутатів. Не випадково, що парламентарії назвали пріоритетним збільшення кількості своїх помічників-кон- сультантів, щоденно стикаючись із проблемними питаннями їхньої діяльності.

Якщо розглянути відповіді депутатів, обраних до Верхо­вної Ради України 6-го скликання, то одним із найважливі­ших якостей працівника Апарату Верховної Ради України, на їхню думку, є вміння аналізувати можливі позитивні та нега­тивні наслідки проектів законів.

Наступними за пріоритетністю вміннями працівника Апарату Верховної Ради депутати назвали правовий аналіз (18,3 %) та техніку законопроектування (16,7 %). З огляду на неодноразову критичну оцінку фахівцями якості як проектів законів, так і вже прийнятих законів, цей вибір є зрозумілим.

Низькою виявляється, за даними зазначених опиту­вань, пріоритетність знань про проблемні питання виборців. У період запровадженням пропорційної виборчої системи у 2006 році прямий зв’язок депутатів із виборцями усклад­нився. Передбачається, що з повернення до змішаної вибор­чої системи відновляться ефективні механізми спілкування виборців і представників його інтересів у єдиному законодав­чому органі. З огляду на те, що представники Апарату пар­ламенту, помічники-консультанти депутатів відіграють важ­ливу роль у реагуванні на звернення виборців, цим питаннях слід приділяти, на наш погляд, більше уваги, в т. ч. при про­веденні відповідних семінарів.

В останньому опитуванні вперше було задане запитання стосовно знань і навичок, необхідних помічникам-консуль- тантам народних депутатів. Найбільш пріоритетними для них визнано навички аналізу публічної політики та знання техніки законопроектування (відповідно, 25,2 % і 23,6 %). Правовий аналіз також є доволі пріоритетним (18,7 %). Прак­тичний досвід у певній профільній сфері та знання проблем виборців вважають пріоритетом для своїх помічників-кон- сультантів відповідно 12,2 % та 11,4 % народних обранців.

Загалом із розглянутих навичок і вмінь, необхідних для працівників Апарату парламенту та помічників-консультан- тів народних депутатів, виділяються такі пріоритети, спільні для обох категорій: аналіз публічної політики, знання техні­ки законопроектування та навички правового аналізу.

Ці результати можуть слугувати парламентським службам, що відповідають за підвищення кваліфікації персоналу пар­ламенту, при розробці відповідних навчальних програм, для інституалізації навчання помічників-консультантів депутата.

В Інституті законодавства Верховної Ради України діє Українська школа законотворчості, яка отримала ліцен­зію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України і успішно готує кадри для законопроектної роботи.

Українська школа законотворчості має шестирічний до­свід роботи по підвищенню кваліфікації працівників секрета­ріатів комітетів і фракцій (груп) Верховної Ради України, по­мічників народних депутатів України, представників органів місцевого самоврядування.

Викладачами Української школи законотворчості є про­відні українські вчені та практики, зарубіжні експерти. Їх лекції підготовлені з урахуванням потреб слухацької аудито­рії Школи та є унікальними авторськими розробками.

Після проходження навчального курсу слухачі отримують сертифікати та свідоцтва про підвищення кваліфікації дер­жавного зразка.

Помічники-консультанти народного депутата можуть ві­дігравати значну роль в законотворчому процесі. Для цього, в першу чергу, їм слід бути детально обізнаними із законо­давчою процедурою, чітко уявляти всі стадії законотворчої роботи, розуміти суть і можливі наслідки кожної стадії. Фор­мами діяльності помічника-консультанта у зазначеному на­прямі є:

1) інформування депутата з питань, що виносяться на розгляд Верховної Ради України, або дискутуються в стінах Верховної Ради;

2) організація на прохання депутата експертизи законо­давчих та інших нормативно-правових актів;

3) підготовка довідок щодо стану законодавства в певній галузі, ведення інформаційної бази даних по тих його розді­лах, що знаходяться у сфері депутатських інтересів;

4) підготовка і проведення зустрічей з експертами, а та­кож представниками організацій та установ, зацікавлених просуванні або блокуванні конкретних законопроектів;

5) підбір експертів, експертних груп, що готують для де­путата тексти законопроектів;

6) підготовка спільно із співробітниками секретаріату профільного комітету, членом якого є депутат, робочих доку­ментів і матеріалів до розгляду на комітетських та пленарних засіданнях;

7) підготовка текстів виступів депутата при розгляді зако­нопроектів у комітеті або на сесії;

8) забезпечення взаємодії з пресою в ході проходження за­конопроектів, в яких депутат є зацікавленим.

Передумовою ефективної законотворчої роботи помічни- ків-консультантів депутата є їхній плідний контакт із спів­робітниками Апарату парламенту і, в першу чергу, апарату комітету, членом якого є депутат. Адже саме апарат відпо­відального комітету забезпечує вдале проходження законо­проекту на всіх етапах законодавчої процедури. Завдання апарату комітету полягає в організаційному забезпеченні ро­боти депутатів, що зумовлює залучення помічників народно­го депутата, який виступає ініціатором законопроекту, до ро­боти над законопроектом, у тому числі до його написання, а також до вирішення організаційних питань участі експертів, громадських обєднань та інших зацікавлених сторін у роз­робці законопроекту.

Стосовно законопроектів, в яких депутат є особливо заці­кавленим, корисно мати в офісі спеціальне досьє, що постійно оновлюється. У ньому має бути, зокрема, наступна інформа­ція: мета проекту, її опис; перелік заходів, що проведені у про­цесі робити над проектом; прогноз соціально-економічних наслідків його прийняття, фінансово-економічне обґрунту­вання; матеріали експертиз законопроекту; листи-звернення, що надходять до депутата з цього питання; інформація щодо діяльності непарламентських груп, зацікавлених у просуван­ні законопроекту; підбірка матеріалів преси, публічних заяв, виступів за темою законопроекту. Наявність такого досьє може полегшити життя помічнику депутата, на якого покла­дається організація та забезпечення законопроектної роботи.

Важливим напрямом діяльності помічників-консультан- тів є надання депутату допомоги у спілкуванні із засобами масової інформації. Саме вони мають потурбуватися про те, щоб їхній депутат був відомою людиною. Слід пам’ятати, що журналістів цікавлять в першу чергу ті новини, які будуть опубліковані або показані. Це може бути розповідь не лише про довгоочікуваний закон, але й про цікаві пропозиції від громадськості, що були враховані, про перспективи розвитку регіонів, вирішення гострих екологічних проблем тощо.

Важливо своєчасно забезпечувати депутата актуальною структурованою інформацією, оприлюдненою в ЗМІ. На­приклад: публікаціями, які висвітлюють роботу парламен­ту; стан справ у галузі, що цікавить депутата; міжнародні події та ін.

Для успішної роботи з пресою важливо використовува­ти не лише центральні, а й місцеві видання, мати спеціальні папки з матеріалами, що можуть зацікавити пресу: декілька варіантів біографії — від короткого до розгорнутого; набір світлин депутата — на виробництві, в колі сім’ї, на відпо­чинку, в парламенті; екземпляри передвиборчих програм; інтерв’ю в місцевих газетах; довідки щодо соціально-еконо­мічної ситуації в регіоні; відгуки виборців щодо конкретних добрих справ депутата; інформація про допомогу виданням; періодичні звіти про роботу депутата та ін.

Важливим є налагодження плідних контактів з централь­ними ЗМІ. Спілкування з їх журналістами — це спілкування з високоосвіченими, інформованими фахівцями, гострими полемістами, що сприяє підтримуванню депутатом достой­ної професійної форми політика. Доброзичливе ставлення до журналістів сприяє позитивному іміджу депутата.

Корисно мати в офісі картотеку на кожне видання, агент­ство, канал, в якій зазначати орієнтацію газети, основних ак­ціонерів, тираж, специфіку аудиторії даного видання, пріз­вища і телефони парламентських журналістів, інших журна­лістів.

Безперечно, що від прес-секретаря депутата багато в чому залежить, яким буде його образ в очах виборця.

Сприяти ефективній взаємодії депутата з громадськістю має створення електронного офісу народного депутата Укра­їни на базі персонального веб-сайту, але за умови визначення концептуальних підходів, філософії та ідеології такого веб­сайту, а відповідно-підбору необхідного фахівця-помічника.

Народному депутату України при створенні власного веб­сайту можуть стати в нагоді, на наш погляд, довготермінові рекомендації Міжпарламентського союзу стосовно створення та наповнення парламентських веб-сайтів, серед яких виді­ляються такі проблеми. Точність — чи є точним зміст доку­ментів, як швидко виправляються помилки. Своєчасність — як швидко документи стають доступними користувачам. Повнота — чи подано посилання на всі документи та дії, пов’язані із законопроектом. Зрозумілість — чи подається по­яснення різних правових виразів. Вплив — чи подаються ана­літичні документи і пояснюють очікуваний вплив запропо­нованого законопроекту, яким чином він впливає на чинний закон. Зручність користування веб-сайтом — наскільки зро­зумілою є веб-сторінка для різних користувачів, яким чином це можна перевірити.

Нині на робочому місці народних депутатів України реа­лізований доступ до таких електронних сервісів:

— чинне законодавство (закони та нормативні акти, включаючи документи, видані іншими органами влади);

— законопроекти (тексти, висновки, порівняльні таблиці, результати голосування тощо);

— розклади засідань, порядок денний;

— стенограми засідань парламенту;

— результати розгляду питань (поіменне голосування);

— портал парламенту України та сайту Голови Верховної Ради України;

— сайти комітетів Верховної Ради України;

— персональна електронна скринька народного депутата;

— автоматизована система запитів народних депутатів, доручень Верховної Ради України;

— доступ до мережі Інтернет.

Для ефективної організації діяльності офісу депутата ко­рисним є європейський досвід з цього питання.

У більшості європейських держав передбачена можли­вість для парламентарія мати помічників. Але принципи підбору, функціональні права та обов’язки помічників різ­няться.

У переважній більшості держав законом заборонено най­мати в якості помічників родичів депутатів, але в деяких державах це не заборонено. Прикладом такої держави може

стати Велика Британія, де парламентарям дозволяється на­ймати в якості помічників своїх родичів, але відомості про це фіксуються в спеціальному реєстрі, де зазначається ім’я та прізвище особи-родича, а також інформація про те, в якості кого він чи вона були прийняті на службу. Такі списки пода­ються на початку нового скликання парламенту та постійно оновлюються. Ці реєстри можна знайти також і в Інтернеті.

У Швеції законом не передбачено фінансування поміч­ників, хоча держава надає фінансування для утримання по­мічників та персоналу центральних офісів партій, які пред­ставлені у парламенті. У Нідерландах депутати можуть мати особистого помічника, який займається поштою, відповідає на електронні листи та виконує інші доручення парламен­тарія.

У Литві передбачено відчислення у фонд заробітної плати помічників-секретарів членів Сейму у розмірі п’яти середніх заробітних плат.

В Італії із 629 помічників парламентарів лише 54 працю­ють згідно правил найму.

У Німеччині суворо заборонено наймати чоловіка чи дружину своїм помічником. Видача і розподіл коштів на фі­нансування помічників контролюється Адміністрацією Бун­дестагу. Депутатам надають 13 660 євро щомісячно на утри­мання помічників, але ці гроші вони ніколи не отримують особисто, їх платять безпосередньо помічникам. Помічники в парламенті Німеччини не мають права бути державними службовцями, між ними та Адміністрацією Бундестагу не іс­нує жодного контракту. Ті родичі, які працюють на депутатів Бундестагу, не мають права отримувати плату з державного бюджету. Заробітну плату їм мають платити депутаті зі своєї власної заробітної платні.

У Франції парламентарій має право найняти трьох по­мічників, які мають виконувати роботу як у парламенті, так і в округах.

У Латвії кожен член Сейму має право мати двох помічни­ків. Заробітна плата помічників виплачується з державного бюджету.

У Великій Британії безпосередніми роботодавцями є пар­ламентарії, але адміністрація парламенту надає рекомендації парламентаріям, в тому числі і щодо розмірів оплати роботи помічників. Законом передбачено право парламентарія най­мати до трьох помічників на повний робочий день. Напри­кінці року депутати можуть використати зекономлені кошти для виплати бонусів і премій помічникам. Рекомендовано також дотримуватися різниці у сумі заробітної плати поміч­ників, які знаходяться на території Лондона і тих, хто працює і мешкає в округах. Лондонським помічникам рекомендова­но виплачувати більшу заробітну платню.

Члени парламенту мають засвідчити, що вони наймають помічників для забезпечення дійсної потреби у допомозі для виконання парламентських обов’язків депутата. Також депу­тат має засвідчити, що помічник має здібності і можливості, а іноді й кваліфікацію, для виконання потрібної роботи, що та робота, яку збирається виконувати помічник, відповідає сумі зарплати, передбаченої за її виконання, а також вибір саме цієї кандидатури є доцільним для допомоги у виконанні обов’язків парламентарія.

Депутат має подавати копію укладеного контракту з кож­ним помічником та документ, що містить опис обсягу роботи та перелік функцій кожного помічника. Якщо ці документи відсутні, то заробітна плата помічнику не виплачується.

Помічники мають право на 24 окремих поїздки щорічно. Ці подорожі здійснюються між Лондоном та округами і по­винні бути в межах виконання завдань, які пов’язані з парла­ментською роботою.

Кожен член парламенту Ірландії може мати помічника- секретаря, якого наймають на повний робочий день, або де­кілька помічників-секретарів, які б працювали неповний робочий день, що загалом би складало за довжиною повний робочий день. Якщо депутат найняв помічника на неповний робочий день, він має ділити такого помічника з іншим чле­ном парламенту. Таким чином такий помічник працює півдня на одного депутата, а іншу половину дня допомагає іншому депутатові.

Найбільш відкритим щодо даних про помічників парла­ментаріїв є Європейський Парламент, який єдиний опри­люднює імена помічників депутатів парламенту. Їх можна знайти і в Інтернеті на сайті парламенту. Помічники депута­тів Європейського Парламенту офіційно реєструються під час виконання своїх обов’язків, на початку кожного парла­ментського терміну скарбники визначають максимально до­пустиму кількість помічників, які можуть бути прийнятими на роботу депутатами.

Підсумовуючи, наголосимо на важливій роль помічників- консультантів депутата у забезпеченні ефективного здійснен­ня народним депутатом його повноважень. Цьому має спри­яти висока культура організації діяльності його офісу, що забезпечить ефективну взаємодію народного депутата Укра­їни з колективом його помічників-консультантів.