Монарх як глава держави в країнах ЄС
Найчастіше монарха іменують сувереном, верховним представником, верховним носієм державної влади.
В абсолютних монархіях глава держави - одноосібний правитель, якому належить уся повнота державної влади.
В Євросоюзі абсолютні монархії залишилися в минулому. Нині на просторах спільноти функціонують держави з обмеженою владою монарха, проте форма правління визначається в одному Основному Законі з усіх монархічних держав-членів ЄС. Лише у ст. 1 Конституції Королівства Данії зазначено: «Формою правління держави є конституційна монархія». В інших конституціях мовиться про короля і королеву, які обіймають трон згідно з Актом про спадкування престолу від 27 березня 1953 року (ст. 5 Конституції Швеції) чи є главою держави, символом її єдності та сталості. «Він - арбітр та гарант правильного функціонування державних інститутів - здійснює вище представництво Іспанської держави в міжнародних відносинах, і особливо у відносинах з тими народами, з якими його пов'язує історична спільність, та здійснює функції, надані йому Конституцією та законами», - зауважено в ч. 1 ст. 56 Конституції Іспанії.У Данії королівська влада спадкується представниками королівської династії чоловічої та жіночої статі. У межах, установлених Конституцією Данії, глава держави володіє верховною владою з усіх питань та здійснює її через міністрів (ч. III Конституції Данії).
Особа Великого Герцога священна і недоторканна за ст. 4 Конституції Люксембургу.
Статус монарха, зокрема і в державах-членах ЄС, характеризується тим, що він владарює за власним правом. Його влада є незалежна від волевиявлення іншого державного органу або виборчого корпусу, що притаманне республікам. У конституціях більшості монархій містяться положення про те, що глава держави є політично безвідповідальна особа. Вважається, що він діє за порадою своїх міністрів, які відповідальні за виконання відповідних політичних чи економічних рішень.
У ст. 7 гл. 5 Конституції Данії визнана неможливість притягнення до відповідальності ані короля, ані регента, що виконує функції глави держави. Усе це відображає сучасне сприйняття середньовічного принципу, за яким «дії монарха не можуть бути неправомірними».Механізм таких взаємин глави держави й уряду забезпечується вимогою контрасигнування актів монарха главою або членами уряду, які й відповідають за прийняте рішення. У Конституції Іспанії прямо записано, що відповідальність за акти короля покладаються на осіб, що скріпили їх своїм підписом - глава уряду або відповідний міністр. Ст. 88 Конституції Бельгії також указує на те, що особа короля недоторканна, відповідальні міністри монарха.
Монарх як глава держави володіє певним конституційним статусом. Зазвичай він набуває владних повноважень через спадкування представниками правлячої династії. Конституціоналісти виділяють такі системи спадкування престолу, що притаманні державам-членам ЄС:
- салічна - передбачає спадкування лише чоловіками за правом первородства, жінки корону не спадкують. У ст. 2 Конституції Королівства Данії зазначено, що королівська влада спадкується представниками королівської династії чоловічої та жіночої статі відповідно до положень Закону про престоло- наслідування від 27 березня 1953 року. У ст. 85 Конституції Бельгії, де містяться правила спадкування саме за салічною моделлю, зазначається: «Конституційні повноваження Короля спадкові у прямому, природному та законному потомстві Його Величності Леопольда-Георга-Християна-Фредеріка Саксен- Кобурзького у порядку первородства. Позбавляється своїх прав на престол спадкоємець, зазначений у першому абзаці, який одружився без згоди Короля або тих, хто за відсутності Короля здійснює королівські правомочності у передбачених конституцією випадках». Ст. 24 Конституції Нідерландів твердить, що право на престол успадковується законним спадкоємцям короля Вільгельма I, принца Оранського-Нассау. У ст. 31 уточнюється, що спадкувати можуть лише прямі спадкоємці короля;
- кастильська - надає право успадкування престолу представникам як чоловічої, так і жіночої статі, хоча при однаковому рівні родинних зв'язків перевага надається чоловікам.
Іншими словами, коли в монарха відсутні сини, то до спадкування закликаються його доньки. Прикладом такої системи спадкування престолу є Іспанія. У ст. 57 її Конституції вказано, що спадкування трону здійснюється за правилами первородства з перевагою ближчої родинної лінії перед дальньою; у разі одного й того ж ступеня спорідненості - чоловікові перед жінкою, а у випадку належності до однієї статі - старшому за віком перед молодшим;- шведська (скандинавська) - нині у Швеції встановлено рівні права для представників обох статей, проте визначальним є ступінь кровної спорідненості з монархом та вік претендента на престол;
- австрійська (габсбурзька) - дозволяє спадкувати трон жінкам, за умови повної відсутності чоловіків по прямій і бічній чоловічій та жіночій лініях династії. У державах-членах ЄС австрійська модель спадкування застосовується лише в Нідерландах. У ст. 25 Конституції Королівства Нідерландів 1983 року визначено, що після смерті короля право на престол переходить по лінії спадкоємності до старшого за віком законного спадкоємця короля.
Австрійська система спадкування престолу існувала в Російській імперії з 1797-го по 1917 роки, коли більшість українських територій перебували в її складі. З кінця XVIII ст. порядок спадкування російського престолу, а потім і пов'язаних з ним Польського Королівства та Герцогства Фінляндського, здійснювався за принципом первородства. За відсутності спадкоємців по прямій лінії престол переходив до бічних. У межах кожної лінії (прямої або бічної) чоловічі бічні лінії закликаються першими. Вступ на престол для закликаного обмежувався сповідуванням православної віри. Повноліття імператора (і спадкоємця) наставало в 16 років.
У разі відсутності законного спадкоємця питання наступника нині в Бельгії, Нідерландах, Данії вирішується парламентом. Ось яка процедура спадкування престолу передбачена Конституцією Нідерландів.
Відповідно до ст. 30, у разі відсутності спадкоємця він може бути призначений актом парламенту.
Законопроєкт з цього питання вноситься королем, після чого обидві палати (Генеральні штати) розпускаються. Генеральні штати нового скликання розглядають указаний законопроєкт на спільному засіданні. Він ухвалюється більшістю голосів, що має становити не менше, ніж дві третини від загальної кількості членів парламенту.Правила спадкування престолу вимагають дотримання певних умов, серед яких найбільш поширеними є:
- кровно-споріднений зв'язок кандидата зі спадкодавцем. Дружини монархів з кола спадкоємців у цьому разі виключаються;
- належність до офіційної державної релігії. Наприклад, у Данії монарх має належати до євангелістично-лютеранської церкви;
- законодавчо унормований шлюб, тобто монарх і члени його родини не вільні у виборі наречених. У разі, коли в Королівстві Нідерланди король одружується без згоди парламенту (Генеральних штатів), він позбавляється корони як особа, що добровільно зреклася престолу.
Особливий конституційний статус монарха в більшості держав-членів ЄС надає йому низку прав і привілеїв, а саме: право на зайняття трону, право на використання титулу, право на недоторканність, право на політичну невідповідальність, право на «цивільний лист», тобто на його утримання коштом державного бюджету.
Цивільний лист монарха визначається законом на весь період його правління. Це робиться для того, щоб уникати щорічних дискусій у парламенті на дражливу для підданих тему - його грошового забезпечення. Водночас отримані королем чи його родиною прибутки, подарунки не підлягають оподаткуванню (ст. 40 Конституції Нідерландів). Цивільний лист короля Бельгії на 2021 рік, наприклад, становить 12 525 мільйони євро.
У ст. 62 Конституції Іспанії міститься перелік повноважень монарха:
- санкціонувати та промульговувати закони;
- скликати та розпускати Генеральні кортеси та призначати вибори, відповідно до умов, встановлених Конституцією;
- призначати референдум у випадках, передбачених Конституцією;
- пропонувати кандидата на посаду голови уряду, призначати його та, у разі необхідності, звільняти з посади;
- призначати та усувати з посад членів уряду за поданням голови уряду;
- скріплювати своїм підписом декрети, ухвалені в Раді міністрів, призначати державних і військових службовців, надавати почесні звання та нагороджувати орденами;
- отримувати інформацію про державні справи та за необхідності головувати на засіданнях Ради міністрів;
- виконувати функції верховного головнокомандувача збройними силами;
- здійснювати помилування, відповідно до закону, який не може передбачати загальної амністії;
- здійснювати найвищий патронат над королівськими академіями.
Судячи з переліченого, можна визнати, що повноваження іспанського короля доволі вузькі, порівняно з іншими сучасними європейськими монархами[184].
Правом вето на парламентські закони, наприклад, іспанський суверен не наділений, а його укази вступають у законну силу за умови їх затвердження відповідним міністром чи головою уряду. Король може розпустити парламент у разі неспроможності останнього призначити голову уряду, однак і таке рішення має бути контрасигнованим[185] [186].На прикладі Конституції Королівства Данії бачимо, що повноваження монарха як глави держави і носія верховної влади в країні істотно не відрізняються від повноважень в інших конституційних монархіях ЄС. Він має право:
- призначати та відправляти у відставку прем’єр-міністра та інших міністрів, вирішує питання про загальну кількість членів кабінету міністрів і розподіл функцій між ними;
- вести засідання Державної ради (кабінету міністрів);
- представляти державу в міжнародних справах;
- вносити законопроєкти та проєкти інших актів на розгляд парламенту (фолькетінгу);
- упродовж 30 днів підписувати законопроєкти, ухвалені парламентом, а також віддавати розпорядження про промульгацію законів;
- в умовах надзвичайного стану, коли парламент не може зібратися, видавати тимчасові акти, що не суперечать конституції;
- помилувати й амністувати своїх підданих;
- розпоряджатися випуском обігу грошей;
- призначати державних службовців.
Бельгія - ще одна конституційна монархія в ЄС, Конституція якої була ухвалена ще в 1830 року. Її нинішній глава держави король Філіп набув відповідних повноважень 21 липня 2013 року, присягнувши на спільному засіданні обох палат парламенту.
Король не має інших повноважень, крім тих, якими він наділений самою Конституцією та особливими законами, ухваленими відповідно до Конституції (ст. 105). Король, як і в інших держава-членах ЄС з монархічною формою правління, виконує функцію голови виконавчої влади. Він призначає та звільняє своїх міністрів (ст. 96); має право розпустити палату представників за наявності певних умов (ст. 46); санкціонує та оприлюднює закони (ст.
109); підписує регламенти та постанови, необхідні для виконання закону (ст. 108); керує збройними силами (ст. 167); присвоює військові звання (ст. 107); керує міжнародними зв'язками й укладає окремі договори (ст. 167) тощо.У сфері законодавчій король має також низку повноважень. Зокрема, він може виступати із законодавчою ініціативою та подавати законопроєкти до федерального парламенту (ст. 75); санкціонує і промульговує закони (ст. 109).
У сфері судової влади король впливає на формування відповідних інститутів судочинства. Згідно зі ст. 151 Конституції він призначає перших президентів, суддів і радників судів і трибуналів, а також має право на призупинення чи пом'якшення покарання, призначених суддям; призначає та звільняє посадових осіб прокуратури при судах і трибуналах (ст. 153).
Конституція Великого герцогства Люксембурзького ухвалена 17 жовтня 1868 року. Це одна з найменших держав Європи з площею 2 586 км2. Станом на 2019 рік у Люксембурзі проживало 626 108 осіб, що робить його однією з найменш населених країн Європи. Однак країна має найвищі темпи приросту населення на континенті.
За формою правління Люксембург є конституційною монар- хією187. Монархія проголошена ще 1815 року. Конституція зазначає, що Великий Герцог очолює виконавчу владу в країні і не має жодних інших повноважень, крім тих, які офіційно покладені на нього Конституцією та спеціальними законами, прийнятими на основі Конституції (ст. 32). Лише він має право
Процюк І. В. Монархія як особлива форма державного правління. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2011. Вип. 22. С. 83.
впродовж трьох місяців після голосування в Палаті (парламент)
188 затверджувати та оприлюднювати закони.
Глава держави має право призначати підданих на державні та військові посади; видавати регламенти та постанови на виконання законів, але без права зупиняти їхню дію чи звільняти від їхнього виконання; укладати договори; здійснювати командування збройними силами, оголошувати і припиняти війну після отримання на те дозволу Палати; звільняти від покарань, що накладаються судом, або пом'якшувати їх, за винятком покарань, що накладаються на членів уряду; відповідно до закону, має право карбувати монету; надавати дворянські титули, не пов'язуючи їх з жодними привілеями; нагороджувати державними і військовими орденами та нагородами.
Глава держави в конституційних монархіях Європейського Союзу, на відміну від глав держав парламентських республік, має значно більші можливості впливу на формування чи зміну фінансової системи своїх монархій. Так, у Бельгії король, відповідно до ст. 112 Конституції, має право карбувати монету. У зв'язку з наданими йому конституційними повноваженнями щодо права на затвердження та промульгацію законів, він може впливати на фінансову систему через ухвалення законів, адже відповідно до ст. 170 лише законом дозволено змінювати розмір податків у країні.
Аналогічні правові підстави і відповідну компетенцію має король Іспанії.
Бере участь у формуванні бюджету і король Нідерландів, адже, відповідно до ч. 2 ст. 105 Конституції, він подає до Генеральних Штатів законопроєкти, що містять бюджетні показники. Слід нагадати, що саме в цій державі в 1579 році була ухвалена перша у світі конституція, що заснувала Конфедеративну Республіку Семи Об'єднаних Провінцій[187] [188]. Фінансова система підконтрольна і королю Данії. Саме він, відповідно до ст. 26 Конституції, має право на проведення емісії грошей. Норми конституцій багатьох європейських монархій регулюють випадки недієздатності глави держави. Недієздатність визнається в разі неповноліття та нездатності виконувати свої функції за станом здоров'я чи інших обставинах. Однак недієздатність не є підставою для позбавлення монарха трону. Монарх нікому не зобов'язаний своєю владою, тому ніхто не має права позбавити його влади. Недієздатність монарха, викликана його неповноліттям, дозволяє запроваджувати інститут регентства (намісника) як індивідуальний, так і колегіальний. Цей тимчасовий інститут, що формується з найближчих родичів, здійснює всі прерогативи монарха, окрім йому належного права - розпорядження троном. Так, ст. 37 Конституції Королівства Нідерланди визначає випадки, коли королівські повноваження може здійснювати регент: - до досягнення королем 18-літнього віку; - у разі, коли право на престол належить дитині, що перебуває в утробі; - у разі ухвалення рішення про нездатність короля виконувати королівські повноваження; - у разі тимчасового складення із себе королівських повноважень; - у разі відсутності спадкоємця престолу внаслідок смерті чи зречення короля. Регент у Нідерландах призначається окремим законом. Розгляд цього питання та ухвалення відповідного рішення здійснюються на спільному засіданні обох палат Генеральних штатів. Усунути монарха з престолу практично не можливо. Це може статися лише у зв'язку зі зміною державного устрою країни, як після Другої світової війни, коли були ліквідовані монархії в Болгарії, Греції, Румунії. Отже, в усіх держава-членах ЄС з монархічною формою правління глава держави наділений повноваженнями очолювати виконавчу гілку влади, формувати кабінет міністрів, очолювати збройні сили країни, призначати і звільняти державних службовців, присвоювати титули, нагороджувати орденами та медалями, але за невдачі і прорахунки призначеного ним уряду бути особою безвідповідальною. У монархічних державах ЄС королі володіють статусом юридичної недоторканності. Усунути їх з посади конституційним способом неможливо. 3.