Конституційне регулювання основних сфер суспільних відносин у державах-членах ЄС

Сучасні конституції містять спеціальні розділи чи глави, присвячені конституційному регулюванню економічних відно­син. Так, гл. 3 Конституції Королівства Іспанії 1978 року нази­вається «Про основні принципи економічної та соціальної полі­тики», розділ 3 Конституції Португалії - «Соціально-економічні права та обов’язки, обов’язки у сфері культури» тощо.

У конституціях закріплюються основи таких економічних інститутів як власність, праця, принципи економічної діяльнос­ті, фінансова система. Упродовж розвитку конституціоналізму правове регулювання власності зазнало значних змін. Так, у перших конституціях закріплювався тільки невід’ємний харак­тер права власності (її відчуження допускалося тільки як виня­ток, на підставі закону, наприклад, для суспільних потреб на умовах справедливого і попереднього відшкодування, - Декла­рація прав людини і громадянина 1789 року у Франції). Консти­туція Королівства Бельгії від 7 лютого 1831 року запровадила аналогічну норму, у якій зазначається, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як для суспільної користі, у випадках та порядку, установлених законом, та за умови справедливого та попереднього відшкодування.

З посиленням у XX ст. соціальної ролі держави конститу­ційне регулювання власності було доповнене закріпленням її соціальної функції. Це означає, що власність повинна викорис­товуватися не тільки в інтересах власника, а й на благо суспіль­ства. Так, соціальна функція власності найяскравіше проявилася у ст. 14 Конституції ФРН 1949 року: «Власність зобов’язує. Її використання повинно одночасно служити загальному благу».

Конституція Іспанії також закріплює положення про те, що багатство країни, незалежно від форми власності, має підкоря­тися насамперед публічним інтересам. Водночас форми влас­ності в більшості конституцій не встановлюються (це робить поточне законодавство). Якщо ж конституція закріплює форми власності, які визнаються цією державою, то остання проголо­шує принцип рівності їхнього правового захисту (Італія).

Окремі об’єкти можуть перебувати лише в державній власності. Так, континентальний шельф, морські зони, природні ресурси за Конституцією Іспанії перебувають у винятковій власності держави. У багатьох країнах таких обмежень немає.

Праця, тобто діяльність, що забезпечує людське існування, закріплена в конституціях положеннями про право на працю. Так, Конституція Португалії гарантує право на працю, а держава з цією метою має забезпечити: проведення політики повної зайнятості; рівність можливостей у виборі професії або роду трудової діяльності без заборон та обмежень на підставі статі для доступу до будь-яких посад, роботи і професій; культурну, технічну та професійну підготовку трудящих (ст. 58). У конституціях країн з ринковою економікою це право характе­ризується лише як «свобода вибору професії та професійної діяльності, а також вибору місця роботи» (ст. 65 Конституція Польщі 1997 року). Відповідно до ст. 48 Конституції Болгарії держава має створити умови для здійснення права на працю особами з фізичними та психічними вадами.

З правом на працю тісно взаємопов’язане конституційно закріплене право на винагороду за працю, на безпечні та гідні умови праці, на оплачувану відпустку тощо. Воно по-різному сформульоване в конституціях держав-членів ЄС. Часто в них закріплюється лише норма про те, що така винагорода не повинна бути нижчою, ніж установлений у законі мінімум. Наприклад, Конституція Польської Республіки зазначає, що «мінімальний розмір винагороди за роботу або спосіб встанов­лення цього розміру визначає закон» (ст. 65). Є конституції, які при закріпленні права на винагороду намагаються забезпечити соціальну справедливість. Відповідно до ст. 36 Конституції Іта­лійської Республіки 1947 року «працюючий має право на вина­городу, що відповідає кількості та якості його праці і достатнє для забезпечення йому і його родині вільного і гідного існування».

Обов’язок працювати також усе частіше закріплюється в конституціях країн з ринковою економікою. Наприклад, ст.

Слід, однак, пам’ятати, що якщо соціалістичні конституції містили механізми реалізації цих положень (гарантованість відсутності безробіття, відповідальність за ухилення від роботи), то в демократичних конституціях, де пріоритетними є права людини, саме за ними залишається право виконувати соціально корисну функцію чи відмовитися від неї. У конституціях дер- жав-членів ЄС всеосяжні правові гарантії реалізації права на

Конституція Італійської Республіки (з передмовою Володимира Шаповала). Київ : Москаленко О. М., 2018. С. 19.

працю відсутні. Тут діють швидше засоби морального заохо­чення (Італія, Іспанія, Франція). Конституції також містять нор­ми, що стимулюють і охороняють працю людини. Це не означає, що держава повинна усунутися від організації праці. Консти­туції створюють правову базу для того, щоб вимагати від держа­ви створення робочих місць, підвищення рівня оплати праці тощо.

Серед принципів економічної діяльності демократичні конс­титуції виокремлюють свободу підприємництва, неприпусти­мість монополізму тощо. В Іспанії конституційними нормами передбачено планування загальної економічної діяльності, а також використання національних багатств у національної спільноти. Так, ст. 40 Конституції Королівства Іспанії 1978 року встановлює, що «державні влади створюють необхідні умови для соціального та економічного прогресу і для найбільш спра­ведливого розподілу регіональних та особистих доходів у рам­ках політики економічної стабільності».

«Усе багатство країни в різноманітних формах і незалежно від характеру власності підпорядковані загальним інтересам», - наголошено в ст. 128. Конституція Польської Республіки. Вона проголошує основою економічного ладу країни соціальне ринкове господарство, що спирається на свободу господарської діяльності, приватну власність, а також на солідарність, діалог і співпрацю соціальних партнерів (ст.

Конституційне регулювання соціальних відносин спрямоване насамперед на подолання соціальних конфліктів, охоплює відносини між працею і капіталом, охорону сім’ї, питання екології, охорони здоров’я, соціального забезпечення, захисту споживача. Відносини між працею і капіталом регулюються не в усіх конституціях. Для прикладу можна навести ст. 37 Консти­туції Королівства Іспанії 1978 року, що закріплює право на колективні переговори з трудових питань між найманими робіт­никами і підприємцями, причому за угодами, що укладаються між ними, визнається обов’язкова юридична сила. Крім того, її ст. 27 визнає можливість трудового конфлікту між власниками підприємств і колективом працівників. Норми Конституції Королівства Іспанії гарантують право робітників на страйк, а процедуру реалізації цих прав, регламентує закон.

Міжнаціональні відносини регламентуються конституціями через запровадження за національно-територіальними одиниця­ми правового статусу суб’єктів федерації й автономних утво­рень (Італія, Іспанія, ФРН); закріплення принципу рівноправ­ності незалежно від статі, раси, національності, мови, релігії (в абсолютній більшості конституцій держав-членів ЄС).

Інститути сім’ї, шлюбу, материнства, батьківства, дитинства заохочуються й охороняються більшістю конституцій через закріплення принципів добровільності вступу до шлюбу і рівно­правності обох із подружжя, державного захисту сім’ї, шлюбу, материнства, батьківства і дитинства. У Португалії зазначається, що всі мають право створювати сім’ю та одружуватися на умовах повної рівності.

У конституціях закріплюються також основи державної політики в екологічній сфері: на державу покладається обов’я­зок забезпечувати збереження навколишнього середовища, а на громадян - берегти природу. Зокрема, Конституція Угорської Республіки визнає та здійснює право кожного на здорове навко­лишнє середовище. У ст. 35 Конституції Чехії вказано, що ніхто не може створювати загрози або завдавати шкоди навколиш­ньому середовищу, природним ресурсам, різноманітним видам тваринного і рослинного світу, пам’ятникам культури понад норми, встановленої законом.

Питання, пов’язані з охороною здоров’я, також не залиша­ються поза увагою конституцій держав-членів ЄС: закріплю­ється право на медичне обслуговування, на державу поклада­ється обов'язок щодо розвитку системи охорони здоров'я та захисту найбільш вразливих верств населення. Громадянам не­залежно від матеріального становища влада забезпечує рівний доступ до медичної допомоги, що фінансується із публічних надходжень (ст. 68 Конституції Польщі). Конституційними гарантіями в Чехії забезпечено право громадян на безкоштовне медичне обслуговування і на медичну допомогу (ст. 31).

Окремі конституції (Іспанія) містять норми про захист прав споживачів: держава бере на себе зобов'язання дбати про якість продукції, про надання дозволів на виготовлення і продаж това­рів, про ухвалення законів, що охороняють права споживачів.

Завданням конституційного регулювання питань духовно- культурної спадщини держав Євросоюзу є забезпечення умов для духовного і культурного розвитку людини, а основними напрямами конституційного регулювання є закріплення права кожного на освіту; обов'язок держави спрямовувати, заохочува­ти, розвивати освіту, культуру та науку; забезпечити право кожного на свободу совісті, на користування досягненнями культури, оберігати пам'ятники історії та культури. Так, ст. 33 Конституції Італійської Республіки проголосила, що «мистецтво і наука вільні, викладання їх незалежне. Республіка встановлює загальні норми з питань освіти і засновує державні школи всіх ступенів». Приватні організації та фізичні особи мають право засновувати школи та інститути власним коштом.

Найновіша з ухвалених у Євросоюзі - Конституція Угорщи­ни 2012 року наголошує на тому, яка сфера культури для держави є пріоритетною. Відповідно до ч. 3 ст. IX Угорщина буде захищати наукову і творчу свободу Угорської академії наук, Угорської академії мистецтв і вищих навчальних закладів.

Отже, конституції держав-членів ЄС не лише здійснюють конституційно-правове регулювання суспільних відносин, а й установивши пріоритети, заохочують громадян до їхньої участі в актуальних проєктах, визначених державою.

3.