Держава та її типи

Неоднозначність сприйняття держави, її ідей, уявлень, по­нять, її місця та призначення обумовлені насамперед часом і соціальним контекстом, у рамках якого вона виникає та розви­вається, а, отже, рівнем розвитку суспільства, суспільної свідо­мості та мислення.

Довідкова література дає безліч різноманітних визначень держави, але досі немає жодного загальноприйнятого. Поді­ляючи позицію юристів-теоретиків, погоджуємося з тим, що під державою вітчизняна наука розуміє політичну форму орга­нізації правління, що характеризується суверенною владою, політичним і публічним характером, реалізацією своїх повно­важень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне та ідеологічне управління суспільством.

Держава має особливі властивості, відомі лише цій струк­турній ланці політичної системи:

- об’єднує населення, що проживає на її території, незалеж­но від національної, соціальної, професійної та іншої належ­ності;

- висловлює спільні інтереси суспільства, є його пред­ставником;

- визначає основні напрями розвитку суспільства;

- має право ухвалювати владні рішення, що поширюються на всіх, хто перебуває на її території;

- володіє державним суверенітетом, тобто верховенством, єдністю, незалежністю від будь-якої іншої влади;

- є носієм політичної влади та поширює свою юрисдикцію на відповідну територію, визначену її кордонами;

- має у своєму розпорядженні спеціальний апарат управ­ління та примусу: судові органи, армію, інші каральні органи.

Держава також визначає процедури здійснення іншими ком­понентами політичної системи своєї діяльності, межі останньої тощо.

Їй властиві певні функції внутрішнього та зовнішнього характеру. Засади внутрішньої політики держави виражаються в таких її характеристиках, як-от соціальна, правова, демокра­тична, світська, які різною мірою закріплюються в конституціях держав-членів ЄС:

- соціальна держава - намагається мінімізувати соціальні конфлікти, створити всі умови для гідного життя, забезпечує права і свободи людини (ФРН, Швеція, Греція). У ст. 2 Консти­туції Польщі визнається, що вона реалізує принципи соціальної справедливості.

Напевно, найбільш змістовно принцип соціальної держави сформулював Федеральний Конституційний Суд ФРН. Він наголошує, що ідея соціальної держави - це не просто пере­розподіл, а створення спеціальних умов, які стимулюють гро­мадян до економічної активності та компенсують окремі ринкові недоліки, неминучі в умовах вільної ринкової еконо­міки. Іншими словами, держава підтримує певні види соціальної діяльності, наприклад, може з допомогою своїх ресурсів підтримувати отримання освіти за певними спеціальностям, створюючи соціальні передумови для розвитку. Тим самим держава створює можливості для реалізації людини, а не безпосередньо надає йому соціальні блага, після отримання яких зникає стимул для вдосконалення трудової та професійної діяльності.

Вважається, що саме Німеччина досягла найбільшого прогре­су у Євросоюзі у реальному забезпеченні конституційного при­пису в частині розбудови соціальної держави. З цією метою вона разом із Францією обґрунтувала так звану «рейнську» мо­дель держави, яка базується на визнанні її поміркованої патер- налістської ролі, розумного державного регулювання, порівняно високому оподаткуванні бізнесу, особливо великого, з одночас­ним захистом людини від надмірного державного втручання у сферу її життєдіяльності^[162].

ФРН здійснює забезпечення соціальної функції держави і на рівні запровадження відповідного законодавства. У 1911 році в Німеччині була прийнята Постанова про імперське (державне) страхування, яка згодом отримала назву Соціального кодексу (Sozialgesetzbuch), а спори, що виникають на соціальному ґрун­ті, успішно вирішуються національною системою правосуддя.

Принципу досягнення державою статусу соціальної давно дотримуються окремі скандинавські держави. Фінляндія, наприклад, у § 19 Конституції заявила про необхідність вирі­шення житлового питання в країні, але не патерналістськими методами, а ініціативою, що спирається на зусилля кожного члена суспільства: «Органи публічної влади зобов’язані сприяти здійсненню права кожного на житло і заохочувати придбання житла власними зусиллями громадян»;

- правова держава визнає верховенство права, зокрема над собою, при чому права не лише міжнародного, а й внут­рішнього. Найважливішими конституційними принципами орга­нізації правової держави є народний суверенітет і розподіл вла­ди. Вважається, що цінності правової держави віднайшли най­більшу концентрацію саме в державах-членах ЄС. Наприклад, ч. 1 ст. 4 Конституції визнає Болгарію правовою державою, що керується відповідно до Конституції та законів. Угорщина є демократичною правовою державою (ст. В Конституції Угор­щини). Конституція Литовської республіки у преамбулі не констатує про свій здобутий правовий характер, вона висловлює лише прагнення до відкритого, справедливого, гармонійного громадянського суспільства та правової держави;

- демократична держава - це держава, у якій більшість населення здійснює реальний вплив на владу, на зміст управ­лінських рішень, у якій реально діють механізми контролю насе­лення за державним апаратом. До цього типу належать усі держави, що входять до складу Євросоюзу;

- світська держава - це держава, від якої відокремлена церква, де забезпечується рівноправність релігій. Загалом біль­шість держав-членів ЄС офіційно проголошують себе світськи­ми, однак це не заважає багатьом із них визнавати особливе становище окремої церкви чи конфесії і в тих чи тих межах допускати необхідність існування релігії у публічному просторі. У Греції православна церква перебуває під захистом держави, а в Данії, наприклад, євангелічна лютеранська церква є офіційною церквою держави і нею підтримується (ст.

У Швеції, де один із чотирьох Основних Законів - Форма правління 1974 року у п. 6 § 1 розд. 2 проголошується свобода релігій, а § 2 забороняє примушувати громадянина до розкриття його релігійних переконань, діє офіційна Шведська церква єван­гелічно-лютеранського віросповідання. З огляду на це, Уряд визначає кількість священнослужителів, розміри їхньої винаго­роди, затверджує бюджет церкви. За його поданням парламент призначає настоятелів у собори та затверджує єпископів на посадах. Щоправда, держава накладає саме на цю церкву й певні обов’язки. Вона має опікуватися цвинтарами, у зв’язку з чим встановлено спеціальний податок на користь церкви, який забезпечує виконання нею цієї публічної функції. Як бачимо, незважаючи на світський характер держав членів ЄС, окремим церквам надаються певні законодавчі переваги перед іншими. Навіть у Конституції ФРН закріплено норму про обов’язкове релігійне виховання в школі.

Прикладом світської держави без винятків може слугувати ст. 21 Конституції Бельгії, якою передбачені гарантії того, що держава не має права втручатися ні в призначення, ні в допуск до посади служителів будь-якого культу, а також забороняти їм зноситися з їхньою вищою владою та публікувати їхні акти. В останньому випадку зберігається звичайна для преси та публі­кацій відповідальність.

У ст. 41 Конституції Хорватії, поруч із відокремленням церкви від держави, передбачена й рівність усіх церков і кон­фесій: «Усі релігійні громади рівні перед законом і відокремлені від держави». Те ж саме міститься й у ст. 6 Конституції Угор­щини 2012 року.

Отже, юридична наука визначає низку типів держави, почи­наючи від тоталітарної і закінчуючи соціальною державою. Сучасні держави-члени ЄС у власних конституціях визнаються такими, що вже досягли необхідного для суспільства рівня демократії та верховенства права, або такими, що взяли курс на такі політичні цінності.

2.