У звязку з цим, викрадання належить квалiфiкувати як крадiжку не лише тодi, коли воно вчинюуться пiд час

пiд час вiдсутностi потерпiлого чи iнших осiб, але й тодi,

коли воно чиниться в їх присутностi за умови, що винна

особа не знає про це чи вважає, що робить це непомiтно для

них, а також тодi, коли потерпiлий чи iншi особи не усвiдомлюють факту протиправного вилучення майна.

Вирiшальним для вiдмежування таємного i вiдкритого

розкрадання у субуктивний фактор ~ думка, мiркування

винної особи, її оцiнка оцiнки присутнiми його дiй.

якщо винний сумлiнно помилявся, вважав, що чинене ним

викрадення або нiхто не спостерiгає, або тi, хто спостерiгають його дiї, не розумiють того, що дiйсно вiдбувається,

тобто не усвiдомлюють факту викрадання, то воно визнається таємним навiть тодi, коли в дiйсностi дiї винного хтось

спостерiгав i розумiв - вчинюуться викрадання. I навпаки,

якщо розкрадання нiхто не бачив, але винний через якiсь

особливi обставини вважав, що його дiї хтось спостерiгає,

тобто розумiв, що вiн вчинюу викрадання в присутностi

стороннiх, яких вiн не знає i не знає їх оцiнки щодо своїх

дiй, то в таких випадках викрадання визнається вiдкритим.

Див.: п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 25 грудня

1992 р. - Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримiнальних

та цивiльних справах. - К., 1995. - С. I IЗ.

96

Наприклад, П., працюючи в нiчну змiну, зайшов до сушильної комори рибзаводу i став викрадати вялену рибу.

Коли П. склав у мiшок майже 40 кг риби, то побачив, що

одна iз дверей комори почала повiльно вiдчинятися. У коморI свiтло було слабке i П. здалося, що до комори заходять

робiтники iншої змiни. Щоб не бути затриманим, П. схопив

мiшок з рибою i втiк. Потiм слiдчому i в судi П. стверджував,

що викрав лише 40 кг риби, бо прийшли на роботу робiтники

iншої змiни, помiтили його i вiн змушений був тiкати.

комори нiхто не заходив i його там нiхто не бачив. Районний народний суд засудив П. за грабiж за ч. I ст. 82 КК

України, квалiфiкуючи його дiї як вiдкрите викрадання.

I Таке рiшення треба визнати правильним, вiдповiдним

закону, оскiльки головне в злочинi - це лиха воля, злочинна

рiшучiсть вчинити зло, тобто субуктивний фактор дiї. Саме

тому кримiнальна вiдповiдальнiсть грунтууться на субукi тивних пiдставах, а обуктивна осуднiсть вiдхиляуться, виключається в демократичному суспiльствi, демократичним

законодавством.

З усього наведеного слiд зробити висновок: головна рiзi ниця мiж таємним та вiдкритим викраданням полягає в

I тому, що при вiдкритому викраданнi винний долає iстотну

[психiчну перешкоду, психiчний барур, докладає значних

I вольових зусиль для того, щоб їх подолати, розумiючи, що

I його дiї усвiдомлюють, розумiють i осуджують присутнi

I при цьому особи (власники, володарi, охоронцi, стороннi).

Така психiчна перешкода, барур виникає й тодi, коли в дiйсностi факту викрадання нiхто не спостерiгає, але винний, сумлiнно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерiгають i в

кожну мить можуть затримати, покликатимiлiцiю тощо.