Загальні засади призначення покарання

Вказані засади викладені в ч.

Пepшayзaгaльнayзacaдa обумовлює те, що суд не може при призначенні покарання: а) призначати більш суворі види покарання, ніж ті, що передбачені в санкції статті, яка застосовується (скажімо, призначити позбавлення волі на певний строк, якщо

цей вид покарання відсутній у санкції); б) призначати наявний у санкції вид покарання, але у розмірі, що перевищує його максимум, вказаний у цій санкції (скажімо, призначити два роки виправних робіт при зазначеній в санкції верхній межі — один рік).

Йдеться про призначення покарання за один вчинений злочин, або за кожний з декількох вчинених злочинів. При призначенні покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків згідно зі ст. 70 та 71 КК останнє покарання може бути більш суворим, ніж передбачене в санкціях окремих статей, що ство-рюють цю сукупність (ч. 4 ст. 65 КК).

Закон також допускає призначення за підставами, вказаними в ст. 69 КК, більш м'якого покарання, ніж те, яке передбачене в санкції статті, яку застосовує суд.

Дpуга загальна засада вказує на обов'язок суду при призначенні покарання враховувати всі положення Загальної частини КК, які пов'язані з призначенням покарання.

Наприклад, це стосується застосування норм, які регламентують призначення покарання за незакінчений злочин (ч. 1 ст. 68 КК), за співучасть у злочині (ч. 2 ст. 68 КК), особливості застосування покарання до неповнолітніх (ст.

Третя загальна засада зобов'язує суд при призначенні пока-рання враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину визначається за класифікацією злочинів, поданою в ст. 12 КК. Однак і в межах злочину одного виду суд має враховувати особливості конкретного діяння, яке є предметом його розгляду: об'єкт, предмет, кількість потерпілих, загальна вартість заподіяної шкоди, спосіб вчинення злочину, його мотиви тощо. Враховується також ступінь і характер участі особи у вчиненому злочині.

При врахуванні даних, що характеризують особу винного, суд досліджує його соціально-демографічні ознаки (вік, характер занять, сімейний стан тощо), кримінально-правові чинники (наявність попередніх судимостей, підстави звільнення від відбування попереднього покарання тощо), поведінку особи до і після вчи-

нення злочину (ставлення до роботи або навчання, поведінка в побуті, наявність антисоціальних пристрастей тощо), стан здоров'я (наявність хронічних хвороб, інвалідність тощо), вплив покарання, яке може бути призначено, на подальше буття близьких особі засудженого людей (скажімо, засуджений — єдиний годувальник сім'ї, де є малолітні діти, і навпаки, засуджений — алкоголік, який постійно тероризує своє оточення).

Отже, суд, призначаючи покарання, встановлює не тільки наявність ознак, що характеризують особу як суб'єкт злочину (без чого взагалі не можна вести мову про призначення покарання), а й як конкретну людину, з усіма притаманними їй позитивними та негативними якостями і властивостями.

Крім врахування всіх особливостей вчиненого злочину й особи, яка його вчинила, закон зобов'язує суд враховувати при призначенні покарання й обставини, що його пом'якшують або обтяжують.

Ці обставини не впливають на кваліфікацію діяння, але можуть суттєво впливати на вид і розмір покарання.

Ст.

При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

вчинення злочину неповнолітнім;

вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної

організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

Наявність обставин, що пом'якшують покарання, свідчить про менший ступінь небезпеки винного і дає підстави суду призначати йому покарання, близьке до мінімуму того виду покарання, яке передбачене в санкції статті, а при альтернативній санкції — призначити більш м'який вид покарання серед наявних. У виключних випадках засудженому може бути призначене більш м'яке покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

Суд не вправі не визнати будь-яку із вказаних в законі обставин як таку, що не пом'якшує покарання. Більше того, він може й інші обставини, не зазначені в законі, визнати такими, що пом'якшують покарання (ч. 2 ст. 66 КК). Це, як правило, заслуги перед Батьківщиною, позитивні характеристики за місцем роботи, навчання, проживання, благородні вчинки тощо.

Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує (ч.

При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину;

вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28 КК);

вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

тяжкі наслідки, завдані злочином;

вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

вчинення злочину з особливою жорстокістю;

вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Наявність обставин, вказаних вище, свідчить про підвищену небезпеку вчиненого злочину й особи винного, що дає підстави суду призначити засудженому покарання, близьке до максимуму, а при альтернативній санкції — призначити більш суворий вид покарання серед наявних.

На відміну від переліку обставин, які пом'якшують покарання, перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним (ч. 3 ст. 67 КК), й інші обставини, не зазначені в ньому, не можуть бути визнані обтяжуючими (скажімо, відмова підсудного давати показання, його нетактовна поведінка в ході судового процесу тощо).

Більше того, суд може не визнати обставини, зазначені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 ч.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує (ч. 4 ст. 67 КК). Наприклад, при вчиненні злочину, пов'язаного з порушенням вимог законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271 КК), не може розглядатися як обставина, що обтяжує покарання, вчинення злочину із завданням ним тяжких наслідків (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК).

Отже, третя загальна засада призначення покарання орієнтує суд на врахування всіх обставин, що стосуються вчиненого зло-

чину, злочинця й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, у їх сукупності. Закон не встановлює якихось формалізо-ваних вказівок для оцінки всіх обставин, наявних у конкретній справі. Дати їм мотивовану оцінку і прийняти остаточне рішення щодо покарання — прерогатива суду.