Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393)

об'єктивної сторони полягає в незаконному залишенні місця відбування покарання у вигляді позбавлення волі, арешту, або місця перебування у попередньому ув'язненні чи місця розташування конвою, де особа утримується під вартою.

Втеча з місця позбавлення волі припускає незаконне залишення засудженим виправної установи будь-якого виду, а також лікарні в місцях позбавлення волі (ст. 11 КВК). Втеча з-під варти - це незаконне залишення місця попереднього ув'язнення, коли утримання під вартою обрано як запобіжний захід, або втеча з-під конвою (наприклад, під час етапування до місця відбування покарання, з кабінету слідчого, із залу засідання суду). Способи втечі можуть бути різними, а злочин вважається закінченим із моменту залишення винним місця позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення чи місця розташування конвою. Дії зі створення умов для втечі (наприклад виготовлення знарядь злому), або безпосередньо спрямовані на її здійснення (наприклад невдала спроба подолати стіни місця позбавлення волі) оцінюються як готування до втечі або замах на її вчинення.

За частиною 2 ст. 393 КК карається втеча, вчинена: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; 4) із заволодінням зброєю чи з її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) із пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони. Для кваліфікації втечі за ч. 2 ст. 393 КК достатньо наявності хоча б однієї із зазначених кваліфікуючих ознак.

Втеча є повторною, якщо відповідає ознакам повторності чи рецидиву, передбаченим у ч. 1 ст. 32 чи в ст. 34 КК.

Втеча є вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо така група відповідає ознакам цієї форми співучасті, передбаченим у ч.

Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, є там, де винний застосовує такий спосіб втечі, який створює реальну небезпеку для життя чи здоров'я хоча б однієї людини.

Втеча, поєднана із заволодінням зброєю, припускає такі дії винного, які вчинюються одним зі способів, зазначених у ст. 262 КК, і які спрямовані на протиправне заволодіння предметами, переліченими в ст. 263 КК. Використання зброї при втечі полягає у фактичному застосуванні її вражаючих властивостей або в погрозі використання зброї.

Втеча, поєднана із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, припускає застосування фізичного чи пси-

хічного насильства як способу подолання дійсних чи передбачуваних винним дій, які перешкоджають втечі. Якщо таке насильство полягало в умисному вбивстві, тяжкому тілесному ушкодженні за обставин, що обтяжують відповідальність, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів. Втеча, вчинена за наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 392 КК, також утворює сукупність злочинів.

Втеча, вчинена шляхом підкопу, припускає використання особою для незаконного залишення охоронюваної території виправної установи підземного ходу (лазу), який був відритий нею таємно від адміністрації.

Втеча, поєднана з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, вчинюється шляхом виведення з ладу або пошкодження різних спеціальних споруд, пристроїв та пристосувань, призначених для запобігання втечам, сповіщення (сигналізації) про них чи для перешкоджання їх здійсненню.

Суб'єктивна сторона злочину — лише прямий умисел. Якщо втечу вчиняє особа, засуджена незаконно, складу цього злочину немає. Особа не може бути засуджена і за втечу з місця попереднього ув'язнення, доки судом не буде встановлено її винуватість у злочині.

Суб'єкт втечі — спеціальний. Ним можуть бути особи, що до- сягли 16-річного віку, які: а) відбувають покарання у вигляді позбавлення волі або арешту; б) визнані підозрюваними чи обви-нуваченими у злочині та взяті під варту як запобіжний захід. Особи, до яких арешт застосований як захід адміністративного стягнення (ст. 32 КпАП), а також затримані в порядку статей 106, 1061, 115 КПК, не підлягають відповідальності за ст. 393 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 393 - позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 393 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.