Ухилення від відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі (ст. 390)

а) самовільне залишення місця обмеження волі (залишення меж виправного центру без спеціального дозволу адміністрації);

б) злісне ухилення від обов'язкових робіт, до яких залучається засуджений (кількаразовий невихід на роботу, симуляція хвороби тощо); в) систематичне порушення громадського порядку чи встановлених для засуджених правил проживання.

За частинами 2 чи 3 ст.

чин (наприклад, для лікування в спеціальній медичній установі, складання іспитів у навчальному закладі) та мають право виїхати до близьких родичів у святкові, неробочі та вихідні дні як захід заохочення (ч. 1 ст. 67 КВК).

Злочин, передбачений у частинах 2 та 3 ст. 390 КК, є таким, що триває, оскільки починається з того моменту, коли засуджений мав повернутися до місця відбування покарання після закінчення строку виїзду, і закінчується в момент його добровільного повернення чи з дня затримання.

Суб'єктивна сторона — прямий умисел, оскільки винний свідомо ухиляється від покарання, переслідуючи спеціальну мету - ухилитися хоча б на якийсь час від відбування призначеного покарання.

Суб'єкт злочину спеціальний — за ч. 1 ст. 390 КК — особа, яка відбуває покарання у вигляді обмеження волі, а за частинами 2 та 3 ст. 390 КК — засуджений до обмеження (ч. 2) чи позбавлення (ч. 3) волі, який одержав дозвіл на короткочасний виїзд за межі кримінально-виконавчої установи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 390 — позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 390 - обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 390 — позбавлення волі на строк до трьох років.