Триваючий злочин

— це злочин, який визначається вчиненням особою суспільно небезпечного діяння, пов’язаного з подальшим невиконанням протягом певного часу покладених на неї обов’язків, які вона повинна виконувати під загрозою кримінальної відповідальності.

злочинного посягання, коли його об’єктивна сторона “розтягнута” у часі (наприклад, незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів — статті 307 та 309 КК), або виражається одноактною дією чи актом бездіяльності й подальшим безперервним злочинним станом винної особи (наприклад, втеча з місця позбавлення волі або з-під варти — ст. 393 КК чи дезертирство, вчинене шляхом нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, із відрядження, відпустки або лікувального закладу з метою ухилитися від військової служби — ст. 408 КК).

Триваючий злочин вважається закінченим із припиненням злочинного посягання (наприклад, наркотичні засоби були викрадені в особи, яка їх зберігала, або згоріли під час пожежі) або припиненням злочинного стану завдяки суб’єктивним (явка з повинною, відновлення сплати аліментів на утримання дітей тощо) або об’єктивним моментам (затримання дезертира правоохоронними органами, виключенням кримінальної відповідальності за вчинюване діяння, досягненням певного віку особою, що ухилялася від призову на строкову військову службу тощо).

Встановлення того, що злочин є триваючим, забезпечує його правильну кваліфікацію, а також обумовлює можливість чи неможливість застосувати до особи амністію, інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) тощо.

Наприклад, у ст. 4 Закону України від 1 жовтня 1996 р. “Про застосування амністії в Україні” зазначається, що чинність закону про амністію не поширюється на триваючі та продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

3)