3. РОЗБІЙ

Серез різних форм розкрадань розбій с найнебезпечнішим злочином. Це зумовлене тим, що при розбої напад з метою заволодіння майном відбувається шляхом насильства над особою. Тут до порушення права власності додасться посягання на права особи.

У законі розбій визначається як напад з метою заволодіння майном, поєднаний з насильством, небезпечним для жигтя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Як і грабіж, поєднаний з насильством, склад розбою містить ознаки двох видів насильства — фізичного і психічного, але на відміну від грабежу насильство при розбої є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, розуміють заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід відносити насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, або проявилось у вигляді здушення шиї, скидання з висоти або транспортного засобу, що рухається, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння майном кваліфікується як розбій за умови, якщо внаслідок цього застосування були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності; середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, або якщо застосування вказанних засобів, хоча і не призвело до таких наслідків, але створювало небезпеку їх настання, і винний усвідомлював можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень.

Якщо в процесі розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, або останнього було умисно чи необережно вбито, такі наслідки виходять за межі законодавчого визначення складу розбою і вимагають додаткової кваліфікації за відповідними статтями про злочини протії особи за правилами ідеальної сукупності злочинів. І в тих випадках, коли дії винного при розбої спрямовані на позбавлення життя потерпілого, але не були доведені до кінця з причин, що не залежали від його волі, діяння слід кваліфікувати за сукупністю злочинів як розбій і замах на вбивство з корисливих мотивів.

Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяні тяжке або середньої тяжкості ушкодження, легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров'я). Важливим моментом для оцінки реальної погрози є суб'єктивне сприйняття її потерпілим. Якщо самі обставини вчинення злочину свідчать про те, що життю чи здоров'ю потерпілого загрожувала реальна небезпека, то навіть при невизначеному характері погрози діяння треба кваліфікувати як розбій.

Погроза може бути висловлена в будь-якій формі - словами, жестами, демонстрацією зброї. Погроза предметами, які завідомо для винного не можуть бути використані для реалізації погрози, визнається як психічне насильство при розбої за умови, якщо потерпілий сприймав ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для його життя чи здоров'я. Погроза при розбої має бути дійсною і реальною. Питання про те, е чи ні погроза такою, вирішує суд на підставі оцінювання всіх обставин, встановлених по справі.

Особливістю розбою є те, що його склад сконструйовано в законі як формальний "усічений" склад. Розбій вважається закінченим злочином з моменту початку нападу, незалежно від того, заволоділа винна особа майном чи ні.

Проте напад визнається за розбій, якщо насильство застосовується виключно з метою заволодіння майном або утримання його безпосередньо після заволодіння. Якщо ж насильство застосовується з мстою уникнути затримання злочинця після закінченої крадіжки або закінченого грабежу, то в даному випадку виникає сукупність злочинів: крадіжки або грабежу, злочинів проти особи. І навпаки, якщо насильство було застосовано з особистих або хуліганських мотивів, а потім відбулося ненасильницьке вилучення майна, то такі дії кваліфікуються не як розбійний напад, а за сукупністю відповідних злочинів.

В гой же час судова практика визнає за розбійний напад випадки, коли насильство спочатку було застосовано з хуліганських або особистих мотивів, але в процесі цього насильства або безпосередньо після нього у винної особи виник умисел на заволодіння майном, при цьому у потерпілого були всі підстави вважати, що у разі його перешкодження зааолодінню майном небезпечне для його життя чи здоров'я насильство буде продовжене, а винний усвідомлював те, що саме його насильством придушена воля потерпілого, і завдяки цьому він може безперешкодно заволодіти майном. Це так звані в судовій практиці випадки "розбою на фоні попереднього насильства". Однак, якщо обставини справи свідчать, що заволодіння майном відбулося після закінченого насильства, вчиненого не з корисливих мотивів, то діяння слід кваліфікувати за сукупністю злочинів як хуліганство або злочин проти особи та крадіжка або грабіж. Наприклад, якщо під час сварки, що виникла між винним і потерпілим, було застосовано насильство, внаслідок якого потерпілий знепритомнів, після чого винний вирішив заволодіти майном потерпілого, то таке заволодіння не можна вважати розбоєм, хоча тут і мало місце насильство до потерпілого.

Крім того, насильство при розбої завжди спрямовано безпосередньо проти потерпілого.

Слід також мати на увазі, що розбій передбачає насильницьке заволодіння саме майном і не охоплює своїм складом випадків незаконного придбання права на майно, а також випадків насильницького заволодіння документами, які надають право на отримання майна (доручення. накладна, квитанція). Поняття розбою охоплює лише таке насильство над особою, яке безпосередньо пов'язане із заволодінням майном в момент насильства в той час як насильницьке викрадення документів або насильницьке примушення до передачі майнових прав, хоча і має певну схожість з розкраданням майна шляхом розбою, однак вчиняється не з метою заволодіння самим майном, а для придбання права на отримання майна шляхом обману в майбутньому. Тому зазначені дії лежать за межами складу розбою і кваліфікуються таким чином. У випадку насильницького заволодіння документами, що надають право на придбання майна — як сукупність викрадення документів (ст. 193 КК України) і готування до шахрайства; а в залежності від характеру насильства — ще і як злочин проти особи. Якщо в момент отримання майна за викраденими документами винну особу було викрито і вона з меюю утримання манна застосувала насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого, а такі дії по заволодінню майном треба кваліфікувати як розбій, однак факг викрадення документа потребує і цього разу окремої кваліфікації, оскільки складом розбою не охоплюються ті обставини, за яких відбулося викрадення документа (наприклад, насильство над особою). Щодо насильницького придбання права на майно, поєднаного з вимогою про передачу цього права, то згідно з чинним законодавством такі дії кваліфікуються як вимагагельство.

Інша ситуація мас місце, коли винний, ще не заволодівши самим маином, заволодіває із застосуванням насильства такими предметами, за допомогою яких дістає змогу вільного доступу до майна (наприклад, ключ від складу або каси), або такими документами, які мають вартісне вираження і обмінну цінність (знаки поштової оплати, талони на ПММ, цінні папери на пред'явника).

Напад при розбої передбачає особисте зіткнення винного з потерпілим, яке може бути як відкритим, так і таємним (несподіваним для потерпілого). Особисте зіткнення з потерпілим є характерним і для інших злочинів, які вчиняються з метою заволодіння майном, зокрема для бандитизму, тому розбій треба відрізняти від бандитизму, який виражається в нападах з метою заволодіння майну. Основною відмінністю між ними є те, що при бандитизмі злочинні посягання здійснюються бандою, тобто злочинним угрупуванням, яке володіє зброєю і в першу чергу загрожує основам громадської безпеки.

Об'єктом бандитизму є суспільні відносини, які пов'язані з забезепеченням нормального функціонування органів управління, а також охорони громадської безпеки і порядку; відносини власності тут можуть виступати лише як додатковий об'єкт, тоді як основним безпосереднім об'єктом розбою є саме відносини власності.

Об'єктивну сторону бандитизму визначають злочинні посягання, вчинені бандою. Ознаками банди є: наявність двох і більше осіб, які можуть бути суб'єктами бандитизму, тобто досягли І6-річного віку; попередня організованість і згуртованість, стійкість, озброєність; наявність спеціальної мети -— вчинення нападів.

Озброєний напад, вчинений однією або кількома особами, з яких лише одна досягла віку кримінальної відповідальності за бандитизм, не містить ознак бандитизму і у випадках нападів з метою заволодіння майном кваліфікується як розбій.

Не можна кваліфікувати як бандитизм дії кількох осіб, якщо вони вчиняють посягання на право власності без попереднього зговору, або в зговорі, якого досягнуто піл час вчинення злочину; а також у тих випадках, коли зговір хоча і мав місце заздалегідь, але не характеризує групу як стійку і згуртовану. Тут також може бути злочин проти власності, який кваліфікується в залежності від способу його вчинення.

Озброєність банди означає наявність зброї хоча б в одного з її учасників. При цьому під зброєю розуміють як вогнепальну (гвинтівка, рушниця, пістолет, обріз), так і холодну зброю (фінський або армійський ніж, кастет, кортик, кинджал), тобто предмети, спеціально призначені для ураження людей і на носіння і зберігання котрих потрібен відповідний дозвіл. Використання при нападі непридатної до стрільби зброї або макета зброі чи інших предметів як зброї з наміром усунути або подолати опір потерпілого утворює склад розбою, а не бандитизму.

Отже, бандитизм мас місце тільки за наявності всіх зазначених ознак банди в їх сукупності В усіх інших випадках посягань на право власності має місце не бандитизм, А злочин проти власності.

<І>