Порушення законів та звичаїв війни (ст. 438).

Об'єктивну сторону злочину характеризують: 1) жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням;

вигнання цивільного населення для примусових робіт;

розграбування національних цінностей на окупованій території; 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом; 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; 6) віддання наказу про вчинення таких дій.

У статті 438 йдеться про міжнародно-правові закони та зви-чаї війни, які застосовуються у випадках війни та збройних конфліктів міжнародного характеру.

Основні правила поводження з військовополоненими і цивільним населенням передбачено у Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 р.

Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням може виражатися у вбивствах, каліцтвах, тортурах і мордуванні, біологічних експериментах, взятті заручників, тілесному або колективному покаранні, каторжній праці, нарузі над людською гідністю тощо.

Примусовими визнають роботи, проведення яких вимагається від населення під погрозою будь-якого покарання. Причому у цій статті КК маються на увазі тільки ті примусові роботи, які спеціально заборонені міжнародним правом (наприклад роботи в організаціях військового або напіввійськового характеру).

Розграбування національних цінностей на окупованій території охоплює довільне їх вилучення будь-яким способом, що поєднується з подальшим їх оберненням на користь іншої держави або окремих осіб.

Під засобами ведення війни слід розуміти предмети, речовини та гази, що використовується збройними силами для знищення противника або придушення його сили і здатності до опору, завдання шкоди довкіллю.

Заборони застосування певних засобів ведення війни закріплено у вищезазначених конвенціях, а також у Санкт-Петер- бурзькій декларації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль від 29 листопада 1868 р., Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 років, Женевському протоколі про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших подібних газів і рідин та бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 р., Конвенції про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 10 грудня 1976 р., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що заподіюють надмірні пошкодження або мають невибір- кову дію від 10 жовтня 1980 р., Конвенції про заборону застосування, складування, виробництва і передачі протипіхотних мін та їх знищення від 18 вересня 1997 р. та в інших документах (деякі з них наведено нижче щодо ст. 439).

Такі заборони можуть бути загальними або стосуватися конкретних видів засобів ведення війни. Наприклад, загальною є заборона застосовувати зброю, снаряди і речовини, що здатні заподіяти зайві ушкодження або зайві страждання, або велику, довготривалу і серйозну шкоду природному середовищу. До за-

боронених засобів ведення війни також належать: зброя «неви- біркової» дії, напалмові, кулькові, касетні, фосфорні бомби, нейтронна бомба, зброя, що ранить уламками, які не виявляються, міни-пастки тощо.

Серед інших порушень законів та звичаїв війни найбільш небезпечним є застосування заборонених методів ведення війни (наприклад, використання голоду серед цивільного населення, бомбардування та атаки незахищених міст, селищ, помешкань і будов, симулювання наміру вести переговори під прапором перемир'я).

Злочин вважається закінченим, якщо особа вчинила будь-яке діяння, передбачене ст. 438.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел.

Суб'єктом віддання наказу про вчинення зазначених у ст. 438 дій може бути лише службова особа (як військова, так і цивільна). В інших випадках учинення цього злочину суб'єктом може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Дії військовослужбовців можуть бути кваліфіковані за статтями 432, 433, 434, у яких передбачено спеціальні норми.

У частині 2 ст. 438 встановлено відповідальність за вчинення будь-якого діяння, передбаченого ч. 1, якщо воно поєднане з умисним вбивством.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 438 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 438 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.