Ознаками суб'єкта злочину є:
наявність статусу фізичної особи;
досягнення встановленого законом віку кримінальної відпо відальності;
осудність.
Розглянемо їх докладніше. Особа вважається такою, що досягла певного віку в нуль годин наступної за днем народження доби.
Вік її встановлюється за особистими документами або експертним шляхом. У випадках, коли вік обвинуваченого неповнолітнього встановлює судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати останній день визначеного року, а визначаючи вік мінімальною і максимальною кількістю років, виходять з пропонованого експертизою мінімального віку цієї особи.Осудною, згідно з ч. 1 ст. 19 КК, визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність виступає обов'язковою умовою кримінальної відповідальності і є однією із загальних ознак суб'єкта злочину. Тобто осудність — це такий стан психіки, коли людина в момент вчинення суспільно небезпечного діяння може усвідомлювати свої дії і керувати ними. Лише з таким станом психіки і пов'язана здатність особи відповідати за свої дії.
Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене нею суспільно небезпечне діяння, оскільки воно вчиняється без відповідного усвідомлення або волі. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо така особа за характером вчиненого нею діяння і за своїм психічним станом становить небезпеку для суспільства. Неосудність, відповідно до ч. 2 ст. 19 КК — це неспроможність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного душевного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
Однак не слід думати, що будь-яке психічне захворювання особи дає підстави для визнання її неосудною, оскільки не всяке психічне захворювання впливає на здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати своїми вчинками.
Осудною мо-Злочин і склад злочину 23
же бути визнана не тільки психічно здорова людина, а й така, яка страждає на яке-небудь психічне захворювання, але за умови, що в момент вчинення суспільно небезпечного діяння вона усвідомлювала свої дії і могла керувати ними. Отже, осудність є передумовою вини особи, а вина — обов'язкова умова кримінальної відповідальності та покарання.
Суб'єкти деяких злочинів характеризуються ще й додатковими спеціальними ознаками. Залежно від їхньої наявності чи відсутності суб'єкти поділяються на загальні і спеціальні.
Спеціальним суб'єктом злочину (відповідно до ч. 2 ст. 18 КК) є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.
У теорії кримінального права спеціальним суб'єктом злочину визнаються суб'єкти, наділені не тільки загальними властивостями всіх суб'єктів злочину, але й характеризуються додатково особливими, лише їм притаманними якостями.
Злочинна діяльність людини — це психофізична єдність зовнішніх форм поведінки і її внутрішньої, психічної сторони, яку становить певне співвідношення свідомості та волі, мотиву й мети діючого суб'єкта. У реальній дійсності будь-яка дія особи, у тому числі і злочинна — це єдність її зовнішньої — об'єктивної і внутрішньої — суб'єктивної сторін. Лише теоретично можна розділити ці сторони і розглядати їх окремо одна від одної, маючи, однак, на увазі, що в житті вони являють собою нерозривну єдність об'єктивного і суб'єктивного в будь-якому акті людських учинків.
Важливість дослідження суб'єктивної сторони злочину полягає в тому, що її ознаки мають вирішальне значення для правильної оцінки суспільної небезпечності діяння; відмежування злочинної вини від невинно заподіяної шкоди; виключення об'єктивного інкримінування; кваліфікації злочину, призначення покарання.
Згідно з традиційним для науки кримінального права визначенням "суб'єктивна сторона злочину" — це психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільно небезпечного діяння.
До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону злочину, віднесені вина, мотив і мета вчинення злочину.
До того ж, якщо вина є обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину, у то-24 Глава 3.
му числі вчиненого з необережності, то мотив і мета притаманні лише складам злочинів з умисною формою вини.
Виною (відповідно до ст. 23 КК) є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Умисел може бути прямий або непрямий.
Прямим є умисел, якіцо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ст. 24 КК).
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ст. 25 КК).