§ 2. Кримінально-правова характеристика окремих підстав звільнення від покарання та його відбування

У ч. 2 ст. 74 КК встановлено, що особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання, а в ч. З ст. 74 КК — призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового

Звільнення від покарання та ного відбування 85

закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

Таке звільнення від покарання чи його пом'якшення здійснюється виключно судом за заявою засудженого чи за поданням прокурора чи органу, який відає виконанням покарання.

Звільнення особи від покарання у зв'язку із втратою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74). Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки та сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи не можна вважати суспільно небезпечною (ч. 4 ст. 74 КК). Таким чином, особа може бути звільнення за наявності наступних трьох умов:

особа засуджена за злочин невеликої або середньої тяжкості;

бездоганна поведінка особи та сумлінне ставлення до праці після вчинення злочину;

втрата особою суспільної небезпечності на час розгляду справи в суді.

Встановлення тяжкості вчиненого злочину здійснюється судом на підставі ст. 12 КК. Втрата особою суспільної небезпечності означає, що в особи сформовано позитивні навички та установки, які свідчать про її виправлення та недоцільність застосування покарання.

Бездоганна поведінка особи полягає в тому, що вона не вчиняє злочинів та інших правопорушень, виконує професійні, сімейні та інші обов'язки, дотримується загальноприйнятих в суспільстві норм поведінки. Сумлінне ставлення до праці — це, в першу чергу, зайняття суспільно корисною працею, відповідальне ставлення особи до роботи, виконання, покладених на неї трудових обов'язків, підвищення рівня кваліфікації і т. ін.

Звільнення від покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74 КК) може бути застосоване у випад-

86 Глава 10.

ках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, відповідно до ст. 49 КК. Таке можливо, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною (закінчення строків давності), а вимагає закриття справи за відсутністю в діях особи складу злочину, або виправдання. Тоді суд, за наявності підстав, визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок, яким звільняє особу від покарання.

Суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75—78 КК) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. Підставами такого звільнення є:

призначення особі основного покарання лише чітко вказа них в законі видів (ст. 75 КК);

висновок суду про можливість виправлення особи без від бування покарання. Такий висновок ґрунтується на враху ванні судом тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи, які повинні свідчити про знижений ступінь тяжкості вчиненого злочину та суспільної небезпеч ності особи винного та можливість виправлення засуджено го без відбування покарання.

Суд ухвалює звільнити засудженого від відбування покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.

Звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням суд, може покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК. За поведінкою засудженого та виконанням ним покладених на нього судом обов'язків під час іспитового строку здійснюється контроль, органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо військовослужбовців — на командирів військових частин.

Особі, звільненій від відбування покарання з випробуванням, відповідно до ст. 77 КК може бути призначено додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення вій-

• Звільнення від покарання та його відбування 87

ськового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Ст. 78 КК встановлено правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням:

якщо засуджений після закінчення іспитового строку вико нав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового зло чину, то суд зобов'язаний звільнити його від призначеного покарання;

якщо засуджений не виконує покладені а нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його неба жання стати на шлях виправлення, то суд направляє засу дженого для відбування призначеного йому покарання. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку но вого злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст.ст. 71, 72 КК, тобто призначає покаран ня за сукупністю вироків з реальним його відбуванням.

Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК). За певних об'єктивних умов постановлений судом вирок може своєчасно не приводитись у виконання. Тоді, після закінчення, встановлених ч. 1 ст. 80 КК строків, суд постановляє звільнити особу від призначеного їй покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, крім випадків вчинення засудженим злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених ст.ст.

два роки — у разі засудження до покарання менш суворого ніж позбавлення волі;

три роки — у разі засудження до покарання у виді обмежен ня волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

п'ять років — у разі засудження до покарання у виді по збавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

десять років — у разі засудження до покарання у виді по збавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий зло-

88 Глава 10.

чин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

• п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. Питання щодо застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі на певний строк.

Перебіг давності може зупинятись (ч. З ст. 80 КК) та перериватися (ч. 4 ст. 80 КК):

зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, тобто вчиняє дії (або бездіяльність), які пере шкоджають виконанню обвинувального вироку. У цих ви падках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення за судженого для відбування покарання або його затримання. Тобто перебіг давності продовжується, і до її строку зара ховується час, який минув до зупинення перебігу давності. У цьому разі строки давності в два, три і п'ять років по двоюються;

переривається, якщо до закінчення встановлених законом строків давності, засуджений вчинить новий середньої тяж кості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

(ст. 81 КК) — це дострокове звільнення засудженого за умови не вчинення протягом невідбутої частини покарання нового злочину. Умовно-дострокове звільнення можливе за таких обставин:

1) може бути застосоване лише до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, тобто покарання, призначені на певний строк. Особа може бути також умовно-достроково звільнена повністю або частково і від відбування додаткового покарання;

Звільнення від покарання та його відбування 89

сумлінна поведінка і ставлення до праці засудженого, яки ми він довів своє виправлення;

фактичне відбуття засудженим встановлену ч. З ст. 81 КК частину строку покарання, призначеного судом.

Сумлінна поведінка засудженого полягає у дотриманні режиму відбування відповідного покарання, виконання всіх вказівок адміністрації органів кримінально-виконавчої системи і т.ін. Сумлінне ставлення до праці передбачає виконання всіх покладених на нього трудових обов'язків, дотримання правил трудового розпорядку, охорони праці тощо.

У разі невиконання покладеної на засудженого умови дострокового звільнення (невчинення протягом невідбутої частини покарання нового злочину), суд призначає йому покарання за правилами призначення покарання за сукупністю вироків (ст.ст. 71, 72 КК).

Застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК) можливе щодо осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, стали на шлях виправлення та фактично відбули частину покарання, встановлену в ч. 4 ст. 82 КК.

У цих випадках не відбувається скорочення строків призначеного покарання, а воно замінюється на більш м'який вид, згідно системи покарань, передбаченої ст. 51 КК. Більш м'яке покарання призначається в межах строків, встановлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком

Поняття „засуджений став на шлях виправлення" означає, що він своєю поведінкою та сумлінним ставленням до праці ще не довів свого виправлення, але засвідчив успішність процесу виправлення та можливість його досягнення при відбуванні більш м'якого виду покарання, ніж встановленого вироком.

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 КК, якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд приєднує невідбу-

і

90 Глава 10.

ту частину більш м'якого покарання до покарання за знову вчинений злочин за правилами, передбаченими ст.ст. 71, 72 КК.

Кримінальним кодексом встановлено також певні особливості заміни покарання більш м'яким, зокрема для жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 4 ст. 83 КК), згідно із законом про амністію (ч. З ст. 86 КК) та актом про помилування (ч. 2 ст. 87 КК).

Ст. 84 КК передбачено три самостійні види звільнення від покарання за хворобою. Ч. 1 ст. 84 КК визначає, що звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу Питання про те, чи є психічне захворювання особи підставою для звільнення особи від відбування покарання вирішується судом згідно з Переліком захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, що затверджується Міністерством охорони здоров'я України. Обов'язковою умовою є те, що психічна хвороба позбавляє засудженого можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, а отже і можливості усвідомлювати вплив покарання на неї, що робить подальше виконання покарання недоцільним. Звільнення особи у цьому випадку не пов'язується із тяжкістю вчиненого злочину, особою винного або тривалістю невідбутої частини покарання, а лише із наявністю відповідного психічного захворювання. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до ст.ст 92—95 КК.

Ч. 2 ст. 84 КК передбачає звільнення від покарання особи, яка захворіла на іншу (тобто не психічну) тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, загрожує життю особи або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків. Дана норма застосовується до осіб, які захворіли на таку хворобу після вчинення злочину або постановления вироку. До тяжких хвороб відносяться ті хвороби, що наведені в Переліку захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженому Міністерством охорони здоров'я України.

В цьому випадку при вирішенні питання про звільнення суд бере до уваги тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини справи. Тяжкість вчиненого злочину визначається ст. 12 КК. При розгляді особи засудженого врахову-

Звільнення від покарання та його відбування 91

ються його позитивні якості, характеристика під час відбування покарання, ступінь виправлення тощо. Іншими обставинами можуть бути тривалість відбутої частини покарання, факт заподіяння засудженим собі ушкоджень, які призвели до даного захворювання, ухилення засудженого від лікування.

Звільнення від покарання військовослужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. З ст. 84 КК) має підставою захворювання військовослужбовця на хворобу, що робить його непридатним до військової служби. При цьому не враховується тяжкість хвороби, її перешкоджання виконанню покарання, тяжкість вчиненого злочину, особа винного чи інші обставини.

Для звільнення від покарання особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, та звільнення від покарання чи подальшого його відбування особи, яка після вчинення злочину або постановления вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, встановлено певні умови (ч. 4 ст. 84 КК). У разі одужання таких осіб, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст.ст. 49 або 80 КК, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. В цьому випадку час, протягом якого до осіб застосовувались примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК, при чому один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.