Всесвітня комп’ютерна мережа Inter№t

У 1964 році в Міністерстві оборони США зародилася ідея - створити мережу передачі даних, що не втратить працездатності навіть після ядерного удару, коли значна частина обладнання вийде із ладу.

Побудована таким чином система буде працювати доти, доки хоча б два комп’ютери будуть з’єднані лінією зв'язку. Тоді ж був запропонований і механізм обміну даних між комп'ютерами, що базується на принципі комутації пакетів. Кожне повідомлення розбивалося на шматки-пакети і в такому вигляді мандрувало мережею. Шанси такого повідомлення добратися до адресата досить великі, оскільки навіть у разі втрати декількох пакетів (унаслідок прямого влучення атомної бомби - так думали розробники) повідомлення не лишається сенсу.

Така мережа була створена. Вона мала назву ARPANET. У 1969 році до неї входило всього чотири комп’ютери. Ідея виявилася вдалою. До мережі підключалися все нові й нові вузли. З’являлися локальні комп'ютерні мережі. З’явилися системи електронної пошти та новин. Удосконалювалися самі комп'ютери, протоколи обміну даних.

У 1989 році ARPANET припинила своє існування, але ідеї, що були закладені її розробниками, продовжували працювати, і вже під іменем InterNet система почала новий відлік часу. В тому ж році відбулася подія, яка зробила мережу дійсно інтернаціональною: до американської мережі підключилася Європа. Нині вузли мережі InterNet є на всіх континентах і, можливо, у всіх країнах.

На фізичному рівні InterNet - це сукупність комп’ютерів, що зв’язані між собою каналами зв’язку. В InterNet є так звані вузли - потужні комп’ютери, до яких збігається велика кількість каналів зв’язку (мал.3). Завдяки вузлам відбувається маршрутизація даних у мережі, тобто перенаправлення потоку даних таким чином, щоб конкретна інформація дійшла до свого пункту призначення найкоротшим шляхом.

Кінцевому користувачеві не потрібно знати проміжні пункти проходження його інформації - цим займається спеціальне обладнання провайдерів InterNet. Користувачу необхідно знати тільки кінцеву мету, а як її досягти - проблема вузлів зв’язку.

Мал. 3. Загальна структура мережі InterNet На мал.3 зображена загальна структура мережі InterNet. Кожен вузол - це самостійна одиниця, яка може передавати інформацію сусідам. Навіть якщо знищити великий шматок мережі, робота частини мережі, що залишилася, не буде пошкоджена. Це схоже на розвинуту систему автошляхів: якщо декілька трас закриються на ремонт, то завжди знайдеться маршрут, по якому можна об’їхати. Як і в реальному житті, в мережі InerNet є свої надшвидкісні “магістралі” , свої “тропи”.

Будь-який вузол мережі може стати точкою для входження нових користувачів, а вони, в свою чергу, - для нових і так далі (мал.4 ).

Мал. 4. Схематичне зображення вузлів мережі

Важливою частиною InterNet є “всесвітня павутина” (World Wide Web - WWW). Нині WWW - ресурс, який найбільше використовується InerNet, оскільки він дозволяє отримати доступ до будь-якої інформації, не затрачаючи час на її місцезнаходження. Для цього достатньо знати тільки тему, все інше зроблять спеціальні пошукові сервери, які обстежать “павутину” та знайдуть необхідну інформацію, де б вона не знаходилася.

В основі WWW лежить поняття гіпертексту. Людина, читаючи звичайну книгу перегортає сторінки одну за одною, поки не дійде до кінця. Текст гіпертекстової “книги” має спеціальні посилання, які дозволяють миттєво переходити не тільки на будь-яку сторінку даної “книги”, але й на сторінки інших, іноді розташованих за тисячі кілометрів “книг”. Це нагадує велетенську бібліотеку, де всі матеріали зберігаються у вигляді нез’єднаних сторінок, кожну з яких можна переглянути окремо. У такій, на перший погляд, хаотичній організації, закладені колосальні можливості: користувач за допомогою програми перегляду WWW має можливість “ковзати” по мережі InerNet, переходячи від однієї сторінки до другої. Це полегшує пошук інформації, дозволяє одночасно вивчати сторінки, розташовані, наприклад, у сусідньому будинку та за океаном. Можна створити також особисту “книгу”, зв’язавши разом декілька сторінок. Окремі сторінки WWW називаються WWW- сторінками.

Спеціальні програми, що взаємодіють із WWW за вказаним вище принципом, називають WWW-браузерами (WWW-browser). Ці програми випускаються різними фірмами.

Крім цього InerNet пропонує ще численні послуги, одна з яких - можливість проведення різних телеконференцій. Для цього в InerNet існує Usenet, тобто віртуальна мережа, в якій “живе” велика кількість електронних телеконференцій, завдяки яким тисячі людей можуть спілкуватися одночасно в реальному масштабі часу. Як правило, телеконференції розподілені по своїх темах. У кожній телеконференції йде одночасне обговорення багатьох питань, кожен учасник такого обговорення має можливість поділитися своїм ставленням до проблеми та ознайомитися з думками інших. Усе це користувач може здійснити протягом лічених годин, не залишаючи свого робочого місця. Наприклад, у телеконференції sci.med відбувається обговорення наукових питань, пов’язаних із медициною.

16.3.