§4. Класифікація комп'ютерних злочинців

В літературі пропонуються різні класифікації комп'ютерних злочинців. Розглянемо деякі з них.

Проведені соціологічні і кримінолого-криміналістичні

дослідження, зокрема в Австралії, Канаді, США, Німеччині, допомогли розподілити комп'ютерних злочинців за віком на три великі категорії:

— 11-15 років - переважно займаються злочинами з використанням телефонних мереж, кредитних карток та автоматів по видачі готівки;

— 17-25 років — займаються комп'ютерним хакерством;

— 30-45 років — використовують комп'ютери для корисних цілей та шпигунства.

Як ми бачимо, з віком ускладнюється рівень вирішуємих технічних завдань, а мотивація стає більш раціональною.

По відношенню до жертви, всіх комп'ютерних порушників можливо умовно поділити на чотири великі групи:

— зовсім сторонні особи, які не мають і ніколи не мали ніяких стосунків з фірмою-жертвою (або потерпілою особою);

— сторонні особи, які володіють деякою інформацією про фірму-жертву (потерпілого), в тому числі звільнені працівники;

— співробітники, які займають у фірмі посади, що не пов'язані з обчислювальною технікою;

— співробітники, які користуються ЕОМ і зловживають своїм службовим становищем.

Цікавий випадок відбувся на нафтопереробному підприємстві у м. Річмонд штат Віргінія, де захист населення був забезпечений комп'ютерною системою Community Alert Network (CAN), яка повинна була сповіщати людей поблизу підприємства про можливу загрозу.

Коли із Нью-йоркського відділення CAN був звільнений працівник, який вважав, що по відношенню до нього це було несправедливо, він вніс деякі зміни до програмного забезпечення таким чином, що система не спрацьовувала при користуванні.

Пізніше, на нафтопереробному підприємстві відбулася аварія і адміністрація намагалась скористуватися системою оповіщення, однак це не вдалось.

До кола комп'ютерних злочинців, згідно існуючих даних, досить часто потрапляють комерційні директори, управляючі, начальники змін, відділів і служб, бухгалтери, фінансисти, табельщики,

контролери, нормувальники, оператори бензозаправочних станцій, програмісти, інженери, банківські службовці, адвокати, менеджери, юристи, працівники служб безпеки тощо.

Так, статистика комп'ютерних злочинів в США за останні 27 років свідчить, що більшість (70 %) злочинців — це працівники компаній, які мають доступ до ЕОМ. Ця особа, як правило:

— працює в компанії не менше 4 років;

— першою приходить на роботу і останньою залишає її;

— не користується або рідко користується відпустками;

— робить все можливе для завоювання довіри адміністрації,

інформує її про помилки і поступки інших працівників;

— добре знайома з роботою систем захисту інформації і має ключі від основних замків службових приміщень.

Всіх комп'ютерних злочинців можна умовно поділити, вважає В. Б. Вехов, на дві основні групи, виходячи з класифікаційної

ознаки категорії доступу до засобів комп'ютерної техніки:

1) внутрішні користувачі;

2) зовнішні користувачі, де користувач — суб'єкт, який звертається до інформаційної системи, або посередника за отриманням необхідної йому інформації і користується нею.

Фахівці поділяють користувачів на дві основні групи (види): зареєстровані (санкціоновані, законні) і незареєстровані (несанкціоновані, незаконні).

Більшість представників служб безпеки вважають, що основна небезпека в плані вчинення комп'ютерного злочину виходить іменно від внутрішніх користувачів (тобто своїх) і ними вчинюється 94 % злочинів, тоді як зовнішніми користувачами — тільки 6 %, при цьому 70 % — це клієнти-користувачі комп'ютерної системи, а 24 % — обслуговуючий персонал.

На підставі функціональної категорії доступу до засобів комп'ютерної техніки внутрішніх злочинців умовно можна поділити на три основні групи:

а) до першої групи відносяться злочинці, які вчинили комп'ютерні злочини, побудовані на основі використання програмних засобів. Це оператори ЕОМ, касири, бухгалтери, фінансисти, табельщики, оператори бензозаправочних станцій, продавці, оператори периферійних засобів, оператори-програмісти (системні і прикладні), інженери-системщики та інженери-програмісти тощо.

б) відповідно, до другої групи відносяться особи, які вчинили комп'ютерні злочини, що базувалися на використанні апаратних засобів комп'ютерної техніки.

в) до третьої групи відносяться особи, які вчинили комп'ютерні

злочини на базі непрямого доступу до засобів комп'ютерної техніки. Як правило, такі злочини вчинюють ті, хто займається

організаційно-управлінськими питаннями: керуванням комп'ютерною системою або мережею, керування операторами, керування базами даних; керівництвом процесу розробки програмного забезпечення. Це можуть бути головні (старші) інженери, програмісти, зв'язківці; керівники і начальники різних служб і відділів (зокрема, інформаційно-аналітичний); співробітники служб безпеки, менеджери тощо.

Що ж стосується злочинців з числа зовнішніх користувачів, то ними, як свідчить практика, найчастіше бувають особи, які добре володіють інформацією стосовно діяльності потерпілої сторони. Їх коло достатньо широке. Це настільки велика гама різних осіб, що практично не може бути піддана якійсь об'єктивній систематизації чи класифікації. Такими особами можуть бути будь-які, навіть випадкові особи. Практика показує, що такими особами можуть бути представники організацій, які займаються сервісним

обслуговуванням, ремонтом, конструюванням і розробкою технічних та програмних засобів комп'ютерної техніки, представники різних контролюючих і владних органів, клієнти і просто хакери.

За метою та сферою злочинної діяльності комп'ютерних злочинців можна поділити на окремі підгрупи:

Хакери (Hacker) — отримують задоволення від вторгнення та вивчення великих ЕОМ за допомогою телефонних ліній та комп'ютерних мереж. Це комп'ютерні хулігани, електронні корсари, які без дозволу проникають у чужі інформаційні мережі для забави. У значній мірі їх тягне до себе подолання труднощів. Чим складніше система, тим привабливіша вона для хакера. Вони прекрасні знавці інформаційної техніки. За допомогою телефону і домашніх комп'ютерів вони підключаються до мереж, які пов'язані з державними та банківськими установами, науково-дослідними та університетськими центрами, військовими об'єктами.

Так, наприклад, американський хакер Річард Чешир, якого запросили в Мюнхен на нараду експертів з охорони відомостей в комп'ютерах, на очах фахівців забезпечив собі доступ спочатку в німецьку, потім в американську інформаційні мережі, а звідти проник в один із найважливіших стратегічних комп'ютерів США.

Крекери (cracker) — різновидом хакерів є крекери. Це більш серйозні порушники, здатні спричинити будь-яку шкоду системі. Вони викрадають інформацію, викачуючи за допомогою комп'ютера цілі інформаційні банки, змінюють та псують файли. З технічного боку це набагато складніше від того, що роблять хакери.

За декілька годин, не докладаючи особливих зусиль, будь-який технік середньої руки може пограбувати банк даних французького комісаріату з атомної енергії і отримати найконфіденційніші

відомості, наприклад, таємний проект створення лазера чи програму будівництва ядерного реактора.

Фрікі (phone + break = phreak) — спеціалізуються на використанні телефонних систем з метою уникнення від оплати телекомунікаційних послуг. Також отримують насолоду від подолання труднощів технічного плану. У своїй діяльності фрікі

використовують спеціальне обладнання ("чорні" та "блакитні" скрині), яке генерує спеціальні тони виклику для телефонних мереж.

На сьогодні, фрікі в більшій мірі орієнтуються на отримання кодів доступу, крадіжках телефонних карток та номерів доступу, з метою віднести платню за телефонні розмови на рахунок іншого абонента. Досить часто займаються прослуховуванням телефонних розмов.

Колекціонери (codes kids) — колекціонують та використовують програми, які перехоплюють різні паролі, а також коди телефонного виклику та номери приватних телефонних компаній, які мають вихід до загальної мережі. Як правило, молодші за хакерів та фріків. Обмінюються програмним забезпеченням, паролями, номерами, але не торгують ними.

Кіберплути (cybercrooks) — злочинці, які спеціалізуються на розрахунках. Використовують комп'ютери для крадіжки грошей, отримання номерів кредитних карток та іншої цінної інформації. Отриману інформацію потім продають іншим особам, досить часто контактують з організованою злочинністю. Коди РВХ можуть продаватись за 200—500 доларів США, як й інші види інформації неодноразово. Популярним товаром є кредитна інформація, інформаційні бази правоохоронних органів та інших державних установ.

Торгаші або пірати (wares dudes) — спеціалізуються на збиранні та торгівлі піратським програмним забезпеченням. На сьогоднішній день це дуже чисельна група злочинців. Кількість піратських BBS має співвідношення до хакерських як 20 до 1.