6.7. Державна служба

Публічна служба Франції належить до найбільш стабільних та організованих у світі і тому є певним еталоном організації та реалізації державно-службових відносин для сучасної держави.

Підґрунтя французької бюрократії було закладено Наполеоном у 1798 році.

427

У Франції державними службовцями є всі службовці держави як публічної юридичної особи — її законодавчих, виконавчих та судових органів. Службовці, або чиновники — це особи, що призначаються на постійну посаду, включаються до штату і отримують ранг у адміністративній ієрархії. Крім державної, Законом 1948 року заснована також публічна служба місцевих спільнот. Юридичною основою державної служби є Конституція 1958 р., Закон від 13 липня 1983 р. про права та обов'язки службовців, Закон від 11 січня 1984 р. про загальний статут центральної служби, а також особливі та спеціальні статути, котрі приймаються декретом Державної Ради після консультацій з Вищою Радою центральної державної служби. Додатковими джерелами права' є також рішення Конституційної Ради та адміністративних судів.

Сутністю французької державної служби є повністю регламентована і закрита система адміністративної кар'єри. Конституція 1958 р. втілила класичні для Франції погляди Ш. Де Голля, котрий підґрунтям П'ятої Республіки вважав повністю підконтрольне та підзвітне Президенту і уряду чиновництво. Вже у 1959 р. Президент, використовуючи право, надане йому Конституцією, видав новий ордонанс про статус чиновництва. Внесені ним поправки до попереднього закону 1946 р.

Концепція кар'єри або закритої державної служби означає те, що правовий статус французького чиновника у більшому ступені враховує специфіку його роботодавця — держави і тому вона регулюється не нормами трудового, а адміністративного права і права державної служби як його частини. Це право передбачає нерівність сторін, особливий порядок розв'язання трудових спорів, а також додаткові обмеження. Система ця орієнтована на те, що державний службовець, вступивши на службу, вже не піде з неї до пенсії, поступово просуваючись по службових щаблях. Права чиновників захищає профспілка.

428

В основі ієрархії — чотири категорії, котрі включають декілька рангів. Ранги є основним ланцюгом кар'єрної класифікації у Франції, вони дають право на зайняття низки відповідних йому посад і є важливою гарантією стабільності чиновника. Іноді ранги іменують класами. Кожен ранг, у свою чергу, поділяється на ступені. Посада є поняттям, котре означає конкретну робочу позицію і відповідну їй ставку у бюджетному розкладі. Кожному рангу також відповідає декілька посад.

Допуск до державної служби відбувається за дотримання таких умов: наявність французького громадянства, наявність політичних прав, дотримання законів, позитивне ставлення до законів про службу в армії, фізична природність для обраної роботи. Відбір на державну службу є конкурсним. Конкурс за французькими законами — це спосіб розподілу обмеженої кількості державних посад шляхом випробувань, котрий дозволяє незалежному колегіальному органу — журі — класифікувати конкурсантів за їхніми заслугами для подальшого призначення на посади. Конкурс може бути або тільки «зовнішнім», або тільки внутрішнім (конкурсом серед чиновників).

Допускається і інша — позаконкурсна процедура відбору державних службовців. Є перелік вищих посад, на які призначаються службовці за рішенням уряду. Це так звані політичні посади — генеральний секретар уряду, директор центральної адміністрації, амбасадор, префект тощо. Однак особа, котра отримує таке призначення і яка раніше не була службовцем, не набуває статусу чиновника.

Вікові обмеження проходження державної служби становлять 60 років, а для деяких категорій — 65 років. Ця межа є імперативною. Для багатьох посад максимальний вік становить від 40 до 45 років. Будь-який службовець, що має стаж служби 15 років, може вийти на пенсію і тоді йому буде виплачуватись пенсія по досягненні пенсійного віку. Пенсія складає 75 % від останнього окладу. Джерелом пенсії є відрахування від окладу (7%) і внески держави.

429

Чиновника можуть звільнити з роботи. Ця міра є найвищою дисциплінарною санкцією, вона автоматично тягне позбавлення права на пенсію. При скороченні кадрів право на пенсію залишається. Навіть після припинення кар'єри службовець зберігає по відношенню до держави стриманість та лояльність, що виражається у забороні на зайняття певними видами приватної діяльності після виходу на пенсію або припинення кар'єри. Крім цього, встановлено п'ятирічний термін, протягом якого службовці, що припинили службу, не мають права працювати в приватних установах, що були їм підконтрольні.

Серед прав чиновників розрізняють загальногромадянські, права чиновника як найманого працівника і специфічні права.

Так, службовці можуть мати будь-які політичні та філософські погляди, сповідувати будь-яку релігію. Вони можуть вступати до політичних партій, займати в них керівні посади, висувати свою кандидатуру на виборах. При цьому, за ними зберігається їх посада як під час виборів, так і після незалежно від результату. На противагу цього встановлено обов'язок службовця бути об'єктивним і нейтральним, однаково ставитися до всіх громадян незалежно від своїх поглядів. Наприклад, викладачі не мають права викладати свій предмет односто-ронньо, віддаючи перевагу якій-небудь філософській чи релігійній течії.

Основним правом чиновника як найманого робітника є право на винагороду. Вона складається з окладу і низки допомог: на житло, на утримання родини, та великої кількості так званих додаткових.

Крім цього, службовці мають право на об'єднання у профспілки, за винятком військовослужбовців. З 1946 р. чиновники отримали право на страйк, за винятком поліцейських, диспетчерів повітряних ліній і робітників виправних установ. Всі страйки, котрі проводяться чиновниками, не можуть мати політичного характеру.