Нагінка протн українських соціялістів,

1877 і 1878. p.

Під той час (1877) відбувались у Львові арешту- ванняіревізіїзадля соціялістичної пропаґанди, так як тоді всяка соціялістична пропаґанда уважалась акцією небезпечною для держави та в ній добачува- но зараз нігілізм, революцію і все найгірше.

^ίβ) Наслідом сього появилась розвідка: C о ц і я л і c т и м e ж и семинаристами?! Студія иа иашім церковио-иароднім поли, призбираиа о. Обачиим (о. Данилом Танячкевичем). Накладом Микети Борецького, Львів 1877, з друкарні Товариства імени Шевченка. Автор критикує аідносини в духовній семинарії та виказує потребу реорганізації семинарії. Зокрема підносить, що ані мйтрополит, — впрочім чоловік правдиво побожний, але улягаючнй впливам офіціяла о. Малиновського і свого маршалка (звісного Сороки), ані ті люде, котрим провід наших церковиих діл повірено, не спосібні до такої реформи, і тому автор жадае щоби митрополит дібрав собі суфраґаиа в особі д-ра Сильвестра Сембратовича, професора догматики иа університеті і редактора ,PycKoro Сіона" і щоб йому віддав заряд диецезіІ

чила була з семинарії 18 питомців, та опісля їх прий- мила до семинарії, на підставі посвідок поліції.

Австрійські власти державні (політичні) розвідали ся були, що Михайло Петрович Драгоманів, бувший професор київського університету, пробу- ваючий в Женеві, занимає начальне становище в закордоннім товаристві (?) соціялістів; що діяльність його обнимає „малоруське" населеннє від Дніпра поза Карпати аж до Угорщини, та що він € головним і одиноким посередником поміж „русВки- ми“ соціялістами на Україні, а такимиж елементами „руського" населення в Галичині.

Тодішні державні власти в Австрії не знали докладно, чи є яке тайне товариство соціялістичне, але своїм бюрократичним розумом видумали, що воно мусить бути, бо як би се могло бути, — та уважали пропаґанду в цілях соціялістичних небезпечною і йікід- ною, і тому не могли її толерувати, тай розпочали ї'і переслідувати.

Отсе був ТОЙ „Т Я Ж K И Й 3 Л O ч и н“, ЯКИЙ B ті часи наробив був великого розголосу не тільки в цілій Австрії, але й поза австрійською державою. Ta тодішні австрійські криміналісти, — бо тоді іще не було національних криміналістів, — не могли найти на обжалованих острійшого параґрафу, як м а л у провину участи в тайнім товаристві(§.285.

австрійського закону карного). Отсе була чиста фікція правна...

3 окрема, власти безпечности відкрили були, що· Мнхайло Драгоманів був в p. 1873. через короткий час у Відні; що опісля в p. 1875. пробував він у Відні около пів року; що в тім часі був Драгоманів також у Львові і тут бував в товариствах „Просвіта“ і „Дружний Лихвяр“, — та ствердили, що менше більше від часу побуту Драгоманова у Львові, то є від кінця p. 1875. розпочав ся між членами партії українофільської якийсь рух в напрямі соціяльно-де- мократичнім, бож вона позискала була перевагу в товаристві „А к а д e м и ч e c к і й K p у ж о к“ та дня 6. лютого 1876. p. обняла була видавництво літературної Газети „Д p у г“, де увійшли між иншими: Михайло Павлик, Іван Франко і Іван Мандичевський... Ta отсе були відкриття подій знаних, котрих ніхто- не закривав...

За отсю мниму провину судив львівський суд краевий в справах карних тих всіх обжалованих та вироком з дня 21. січня 1878. ч. 210/860, засудив, —· по переведеній розправі головній в днях від 14.

21. січня 1878: M и x а й л a K о т у p н і Ц к о г о на кару трьох місяців арешту і видаленнє зі всіх країв Австрії; Івана Франка на кару шести тижнів строгогоарешту; Івана Манднчевського, Щас- н о г о C e л ь c ь к о г о і O c т а п a T e p л e ц ь к о г о· на кару по одному місяцеви арешту; Михайла Павлика на кару трьох місяців строгого арешту, і Анну П а в л и к на кару одного місяця строгого арешту.

B узасадненню сього вироку сказано, що між обжалованими заістнував звязок з метою поширювання соціялістичних засад, отже було т у т т а й н e к p а є в e т о в a p и c т в о (1?). 3 окрема вирокуючий трибунал набрав переконання, що Іван Франко є членом тайного соціялістичного, краєвого товариства та що він старав ся приєднати членів для сього товариства. Так само переконав ся сей трибунал, що й Михайло Павлик був членом тайного товариства краєвого з соціялістичною метою, хоча Михайло Павлик

опрокидував, що він не є членом ніякого тайного товариства, ані краевого ані закордонного,— та не зважаючи на те, що в дійсностн такого товариства не було. Але марево того соціялізму, — отже чогось небезпечного і шкідного, витворило в уяві тодішних суддів: істнуваннє тайного товариства соціялістичного...

Ta іще були ті суддї ласкаві, як поглянемо на не- одно недавно мннуле, — бо засудили обжалованих за таку провнну, що нікому не поможе тай небогато пошкодить...

Загал нашої суспільностн тоді не розумів про що йде справа у тім процесі соціялістів, та не займав ся долею тих молодих людей, що були суджені і не інтересував ся ними так, як се було пізнійше коли наших діячів переслідували. Одні „страхопуди" казали, що се людці небезпечні, — наче російські анархісти, а другі брали се на лекший рахунок студентської фантазії, що зашуміла в головах молодих тай з часом вишумить ся... A головним винуватцем того карного процесу проти наших студентів пятну- вала тодішна суспільність руська — M и x а й л а Д p a- г о м а н о в а, що збаламутив сих молодих людей і спровадив їх на манівці.

Коли я вибирав ся, якраз в той час (1878) на університет до Львова, то мене дома остерігали і благали, щоби я у Львові н e в д а в а в c я з т и м и c о ц і я л і c т а м и, бо марне пропаду. A по моїм приїзді до Львова пішли були негайно доноси від pycco- фільських страхопудів і злобних людей зі Львова до моїх родичів в Нижневі, що я вже заходжу ся з co- ціялістами та мабуть я вже й пропащий, — бо ходжу до студентського товариства „Дружний Лихвяр" і пишу фонетикою. I з сего т p e б а б у л о в и п p а в- д у в а т и c я ж и т т є м ч e c н о г о ч о л о в і к а. ^[26]

радах виступила справа затягнення краевої позички на уділюванне дрібного кредиту для ратовання селян — хліборобів і ремісників від лихварських довгів. B сій справі промовляв з наших послів о. Качала.

Відтак, 30. вересня 1878, наші посли внесли інтерпеляцію: чому при закладанню угольного камення під будівлю Сойму списано пропамятний акт тільки вязиках:латинськіміпольськім,а поминено руський язик, та заложили протест проти такого нару- шення прав руського народу. Ha сю інтерпеляцію відповів маршалок краєвий граф Водзіцкі, що се сталось „przez zapomnienie"...

П. В. K о в а л ь с ь к и й поставив був внесок, щоби управи галицьких залізниць уживали в урядованню обох краєвих язиків: руського і польського. Отсего внеску не приймила польська більшість.

П. Павло Ясеницький промовляв проти побільшування числа послів з міст, за чим станули були польські посли.

Взагалі отся сесія вказувала на легковаженнє наших послів — з боку польської більшости c о й м о в о ї.

3 окрема інтерпеляцію з приводу закладання угольного камення під будівлю соймову, підписали також наші вірилісти: о. митрополит И о c и ф C e м б p а - тович і о. епископ Іван Ступницький, та посол Альбін Туржаньскі. Вона є ось як виведена:

„Дня 29. вересня 1878, відчитано і зложено основну грамоту при святочнім закладанню угольного камення під будівлю соймову у Львові тільки в живім польськім і мертвім латинськім язиках. A понеже кромі польського язика в нашім краю Галичині, також p у с ь к и й я з и к я к н a p о д н и й e краєвий, котрому рівне право з польським язиком служить, то підписані ви- дячи через залишенне руського язика на реченім документі народність руську в Галичині покривдженою і оскорбленою, п p о т e c т у ю т ь проти такого поступовання імаютьчесть заінтерпелювати В. Виділ Краєвий"...

17.