Депутації до Відня в справі реформи виборчої, 1906. p.

3 початком p. 1906. почали Поляки розпускати напасливі вісти, мов би Русини викликали агітаціями, грізний рух проти польського населення в краю, — очивидно в тій ціли, щоби перепинювати справу реформи виборчої.

B дні 22. січня 1906. p. приняв цісар вузшу депутацію, до котрої увійшли: о. митрополит Андрей Шептицький, п. Романчук, oo. єпископи: Чехович і Хомишин і п. Король. Митрополит A H д p e й Ш e п - тицький промовив до цісаря, висказуючи бажаннє, щоби Східна Галичина і руський нарід були трактовані однако з иншими краями, та щоби наш нарід, одержав в реформі виборчій таке число мандатів, яке відповідає величині краю і числу населення. Ha се: відповів цісар: Можете панове бути певні, що pe- форма виборча узгляднить також ваш нарід, як належить ся, — але старайте ся, щоби не приходило до роздражнюючих маніфестацій і обявів безпідставного недовіря, бо згідливий настрій двох народів за- рівно близьких мому престолови, улекшить переве- деннє виборчої реформи... B розмові з учасниками депутації згадав цісар, що з деяких віч прислано йому безпосередно депеші з невідповідним текстом. П. Po - м а н ч у к запевнив цісаря, що в краю є спокій, та що з нашого боку нема проявів ворожої акції...

Тогож дня приїхали до Відня делєґати „Народного Комітету" зі Львова: д-р Кость Ле- вицький, д-р Евген Левицький, д-р Стефан Федак, проф. д-р Ст. Дністрянський, проф. д-р Олександер Колесса і Микола Заячківський, — щоби разом з членами депутації предложити правительству наші 'домагання відносно реформи виборчої. Президент міністрів б a p о н Ґ а в ч приняв нашу делєґацію прихильно та вислухавши відносні домагання відповів нам, що правительство руководить ся обєктивними засадами при укладанню проекту реформи виборчої та старає ся вдоволити Русинів.

Вислід нашої депутації іконференційуВід- ні був для нас корисний, бо розвіяв всякі ложні вісти про посередні вибори в Галичині і виємкове тракту- ваннє нашого краю, та ми мали нагоду виказати неправдивість краєвих реляцій про бунти у Східній Галичині, а безпосередно поінформувати центральне правительство австрійське, що наш руський нарід стоїть рішучо за впровадженнєм загального і рівного права голосування. Ta важне для справи було й те, що наші д у X о в н і в л а д и к и станули разом з народом і за права народу, — за що польська преса прізвала їх провідниками гайдамаків... Але треба було наш нарід держати, щоби не дав ся вивести з рівноваги і не пішов на свідомо підставлену провока- цію.

54. Всекраєве народне віче у Львові, 1906. p.

Щоби однодушно підперти заяви нашої депутації і домагання наших послів, скликало товариство політичне „Народна Рада“: всекраєве народне віче на день 2. лютого 1906. p. під отвертим небом, на площі високого замку у Львові.

Ha се віче зїхав ся нарід зі всіх сторін нашого краю, наймаючи окремі зелізничі поїзди, так що на -означену годину 2. лютого 1906. p. явилось у Львові -около п я т ь д e c я т ь т и c я ч у ч а с н и к і в, — переважно наших селян, підбадьорених і свідомо одушев- лених. Ha заклик „Народної Ради“ станули в сім дні у Львові члени всіх руських партій, не виключаючи навіть Руссофілів, що мусіли доскакувати за нами, •бо за нашнми кличами пішов весь руський нарід.

Ci величаві збори отворив г о л о в а „Н a p о Д н о г о K O M І T e т у“ д-р K O C T ь Л e B и ц ь к и й промовою привітною, в котрій сказав між иншим: „Як по там- тій стороні Збруча встали міліони поневоленого українсько-руського народу до борби за волю, так тут міліони галицько-руського народу підняли один мо- гутний клич: Дайте нам загальне, рівне, безпосередне і тайне право виборче!.. Найжеж нинішний дзвін вічевий, той воскресший дух народний пробиває гори і скали супротивностей, — най котить у перед сили долі народної, щоби луч нового життя чим скорше зійшов нам, — днем сонця волі народної!..“

Ha сім вічи проводив д-р K о c т ь Л e в и ц ь к и й та як його заступники були помічні: о.

о. C т e ф а н O н и ш к e в и ч, і инші. По однодушнім вирішенню резолюцій в справі загального, рівного, безпосередного і тайного права виборчого, —хор під батутою о. Остапа Нижанківського загремів: Ще не вмерла! Весь зібраний нарід співав разом...

Коло намісництва і палати польського архиепископа стояли цілий день сконсиґноваиі: поліція і військо до аТаку, щоби наші вічевики не ішли походом через місто. Але наш нарід розійшов ся у взірцевім порядку та сей історичний обхід скінчив ся поважно і без пригоди... Такий був намісник граф Андрій П о т о ц к і.

Він розпочав був саме в той час інспекцію ста- роств у Східній Галичині та при сій нагоді поширював свої погрози. Коли наша депутація селянська в Бучачи жалувалась перед ним Ha самоволю старости, то він відповів, що порядок мусить бути, а на жа- даннє старости пришле військо і б а ґ н e т а м и п p и- в e p н e c п о к і й, — хоча неспокою не було...

Згадуючи всекраєве. народне віче з 2. лютого·

1905. p. нагадуєсь мені один момент, який я схопив: принагідно. Сього дня відбували також Руссофіли в „Народнім Домі“ у Львові своє віче в справі виборчої реформи. Коли я в ранці переходив побіч Народного Дому стрінув я гурток наших селян, що ішли на віче та до них приступив старий жид з довгою сивою бородою і запитав: що се таке? Але селяне гуторили між собою і не зважали на допити сього жида. Тоді відлучилась від сих людей селянка молодиця, приступила до сього жида і до нього заговорила: я вам скажу, — тут зїхались люде, бо має вийти такеправо, щоби всім людем добре було. Ha сі слова похитав жид головою тай склазав: Ну! ну!, — але такого іще не було на світі і не буде ~ Як я се почув, то мені станули перед очима два світи. Один світ, се відроджуючий ся український нарід, що жити хоче вірою в справедливість і кращу будучність. Сей світ зображала мені отся селянка- молодиця, що простим а привітливим словом виска- зала чужому чоловікови, як понимає загальне і рівне право виборче. A другий світ се той старозаконний жид, що вже пережив ся, але гаразду не зазнав і не вірить в справедливість того світа...

B краю наступила політична мобілізація до переведення народними зборами всесторонйої op-

ґанізації — в ожиданню дальших подій. Ми зробили все, що було можливе та нашою остаточною зброєю стали маси освідомленого народу.

56.