ВИСНОВКИ

Дослідження долі української частини східнослов’янських племен дозволило вченим зробити висновок про те, що Русь є важливим періодом у розвитку саме цієї групи племен, оскільки він був раннім етапом у розвитку української народності.

Праукраїнські племена на Подніпров’ї жили ще між ордами скіфів, сарматів, готів, гунів та інших войовничих племен. Яскра­вим проявом розвитку східного слов’янства на початку нашої ери стало державне життя антського союзу племен. «Живучи серед войовничих народів у степах, — писав видатний український історик М. Грушевський, — степові українці-анти й собі приви­кали до войовничого життя». У боротьбі з готами вони вступили у союз з Гунами. Саме тоді, на думку вченого, з антської частини східних слов’ян і вийшов нинішній український народ.

Протягом розвитку і розквіту Русі йшов процес консолідації всіх українських племен і асиміляції їхніх близьких сусідів. Але він не завершився, й українсько-руська народність стала окремою етнографічною і мовною єдністю. Руссю завжди називалася лише територія теперішньої України. Для киян смоляки, новгородці, суздальці були не русами, а жителями «земель верхніх», «словена­ми». У свою чергу, жителі півночі — суздальці — похід на південь, на Київ, називали «походом у Русь», «до русів».

Разом з формуванням української народності виникає і нова назва південно-західних територій — «Україна», поряд з традицій­ною назвою «Русь». Якщо «Русь» тривалий час означала спочатку лише полянську землю, то «Україна» охоплює всі етнографічні межі, що заселяла українська народність, — від Берестгя до степів Переяславщини.

Свідченням єдності українських земель за часів Руської держави є документальні розповіді про те, що у XIl-XIII ст.

Термін «русь» вживався у грецьких, римських і східних джерелах завжди тільки по відношенню до слов’ян Середнього Подніпров’я. Сучасну територію України східні джерела називали Рос, Росья, західні — Руція, Рутенія, а поляки і донині на українців кажуть «русини», а на їхній край — Русь.

Отже, русь — це назва народу, який витворився на землях сучасної України шляхом об’єднання племен полян, древлян, сіверян, білих хорватів, волинян, тиверців та уличів у єдиний етнос, який можна умовно назвати староукраїнською народністю. Умовно тому, що процес злиття праукраїнських племен в один народ тоді лише розпочався і тривав кілька століть.

Державне існування Русі виробило і державну символіку. Гербом Русі був тризуб — іменний знак великих князів київсь­ких. Ймовірно, що знак тризуба спочатку був родовим символом племені русів, яке жило в межах нинішньої Київщини. Тут архе­ологи знайшли масу речей ще докняжої доби зі знаком тризуба. Згодом київські князі використовують його як знак державної влади, як герб. Ним Ігор та Ольга мітили місця племен, які вже здали данину. Тризуб стає іменним знаком князів, замінюючи їм підпис, знаком власності.