Сутність і класифікація контролю

Період радикальних перетворень в економіці України характеризується активною участю держави в проведених реформах. Такого роду зміни потребують твердого регулювання процесів, що відбуваються в економіці.

Контроль як елемент управління являє собою складний процес, спрямований на перевірку відповідності контрольованих об’єктів пропонованим до них вимогам і заданим параметрам. Усунення виявлених відхилень також є завданням контролю.

Виявляючи недоліки в діяльності об’єкта, що перевіряється, контроль сигналізує про недосконалість окремих ланок його механізму. Суб’єкт управління (контролю) використовує отриману інформацію для прийняття ефективних управлінських рішень.

Предметом контролю виступають найрізноманітніші процеси, властиві й характерні об’єкту, що перевіряється.

Щоб визначити зміст і склад контролю, необхідно побудувати його класифікаційну модель. Питання класифікації контролю завжди спричинювало велику кількість дискусій. У цей час проблема класифікації знову виходить на перший план. Це зумовлено перетворенням господарського механізму, законодавства, зміною політичних поглядів та економічних інтересів.

Наша точка зору, при розгляді контролю з позицій його класифікації, ґрунтується на таких принципах.

По-перше, обмеження класифікаційних ознак та їхня гранична ясність. При такому підході надається можливість чітко характеризувати систему контролю й принципи її функціонування. Різноманіття класифікаційних ознак та їхня надмірна деталізація приводять до зворотного результату. У цьому випадку відбувається розмивання кордонів між видами й формами контролю, що зумовлює виникнення невідповідностей у практичній діяльності й неправильному трактуванні нормативної бази контролю.

По-друге, у запропонованій класифікації враховані діючі закони, положення й інші нормативні акти України, які скорочують розрив між теорією й практикою контролю.

По-третє, зроблена спроба привести в повну відповідність ознаки, за якими формуються класифікаційні групи, з видами контролю, що входять до складу кожної з них.

За останнє десятиліття в економіці України відбулися такі перетворення, які можуть порівнятися з революційними подіями початку XX ст. Монополія державної форми власності припинила своє існування, і поряд із цим перестав бути єдиним і державний контроль.

Тому, насамперед, контроль необхідно поділяти на: і державний; і недержавний.

Державний контроль, у свою чергу, поділяють на: і відомчий; і позавідомчий.

Нижче наводиться графічне подання складу й структури державного (рис. 1) і недержавного контролю (рис. 2).

Визначаючи сферу діяльності відомчого контролю, можна стверджувати, що підприємства, які перевіряються, входять до складу міністерств, відомств та об’єднань, які їх контролюють. Інакше кажучи, об’єкти контролю перебувають у прямому підпорядкуванні в суб’єктів, що виконують контрольні процедури.

Є сенс розрізняти відомчий контроль на внутрішньовідомчий і внутрішньогосподарський. Внутрішньовідомчий контроль здійснюється контрольно-ревізійними службами вищестоя-

Рис.1. Структура державного контролю

Рис.

щих організацій. Для проведення внутрішньогосподарського контролю на підприємствах створюються контрольно- ревізійні відділи. їхня діяльність полягає в перевірці окремих ділянок діяльності даного підприємства, з погляду ефективності й законності виконуваних операцій, а також виконання співробітниками підприємства своїх обов’язків. Іншим варіантом організації внутрішньогосподарського контролю є чітке виконання співробітниками підприємства своїх посадових обов’язків, до складу яких включені й контрольні процедури.

Позавідомчий державний контроль здійснюється іншими органами виконавчої влади в межах компетенції кожного з них. Основною відмінністю позавідомчого контролю від відомчого є відсутність прямого підпорядкування об’єкта, що перевіряється. При цьому в рамках позавідомчого контролю найчастіше вивчаються вужчі питання порівняно з відомчим. Так, Державна податкова адміністрація України контролює дотримання підприємствами податкового законодавства й, наприклад, законність здійснення валютних операцій. Національний банк України покликаний проводити перевірку законності операцій з готівкою й проведення розрахунків у безготівковій формі. Правоохоронні органи розслідують факти, що свідчать про розкрадання, розтрати й інші незаконні операції, скоєні посадовими особами підприємства, що перевіряється.

Недержавний контроль у нашій класифікації представлений такими його видами: незалежний, банківський, кредитний і суспільний.

Незалежний контроль представляють аудиторські фірми й установи, що виконують різного роду експертні оцінки.

Банківський контроль здійснюється комерційними банками, як правило, що обслуговують підприємство. На відміну від контрольних функцій Нацбанку України, установи комерційних банків проводять не тільки наступні, але й поточні перевірки дотримання порядку безготівкових розрахунків і законності операцій з готівкою на підприємствах, що обслуговуються ними.

Механізм кредитного контролю починає працювати у випадку виникнення кредитних відносин між партнерами.

Суспільний контроль спрямований на перевірку дотримання підприємствами конкретних правил або вимог. Суб’єктом контролю виступають добровільні об’єднання громадян, наприклад, товариство охорони навколишнього середовища.

Недоліком запропонованої моделі контролю можна вважати той факт, що внутрішньогосподарський контроль, зазначений у складі державного відомчого контролю, може мати місце й у недержавному секторі економіки. Так само як і експертна оцінка може здійснюватися як незалежними фірмами, так і державними організаціями.

Очевидно, що будь-яка модель лише прагне до ідеального відображення реальної системи (об’єкта).

У класифікації, наведеній вище, контроль поділяється в розрізі здійснюючих його суб’єктів. Крім цього виділяють ряд інших класифікаційних ознак, якими є: і час проведення; і джерела даних; ^l періодичність проведення; ^l форма контролю.

У представленій схемі вказуються види контролю за кожною ознакою (рис. 3).

Рис.3 Класифікація контролю за організаційно-тимчасовими ознаками

За часом проведення контроль поділяється на попередній, поточний і наступний.

У більшості випадків назва певного виду контролю відображає його сутність.

Попередній контроль здійснюється на стадії підготовки до виконання яких-небудь операцій. Виявлення відхилень у рамках попереднього контролю дозволяє запобігти значним втратам матеріальних і трудових ресурсів.

Поточний контроль являє собою перевірку операції в процесі її здійснення. Поточний контроль діяльності підприємства організується за допомогою розподілу обов’язків між працівниками відповідно до рівня їхньої компетенції й повноважень. Перевагою поточного контролю є його безперервність і можливість виявлення порушення (відхилень) у момент здійснення операції.

Наступний контроль спрямований на вивчення вже завершених операцій. Необхідність наступного контролю пояснюється тим, що як попередній, так і поточний контроль не завжди об’єктивні у своїх оцінках або ж мають формальний характер.

За джерелами даних, що перевіряються, розрізняють документальний і фактичний контроль.

Тобто в процесі документального контролю перевіряючі користуються даними, отриманими з різних документів. Фактичний контроль допускає одержання інформації на підставі візуального спостереження й дослідження об’єктів основних коштів, матеріальних цінностей і готівки.

За періодичністю проведення контроль представлений двома його видами: плановий і позаплановий.

Плановий контроль є обов’язковим для проведення, як правило, не рідше одного разу за рік. Позаплановий контроль здійснюється контролюючими органами у випадках, коли виявляються додаткові обставини, що потребують негайної перевірки окремих ділянок або всієї фінансово-господарської діяльності підприємства.

Класифікація за формою контролю містить два основних поняття “ревізія” й “перевірка”. Під ревізією в цьому випадку розуміється комплексне спостереження всього процесу фінансово-господарської діяльності контрольованого об’єкта з наступною оцінкою обґрунтованості й доцільності його роботи. Перевірка ж, навпаки, спрямована на дослідження операцій, які відбуваються в рамках окремої ділянки (підрозділу) підприємства й найчастіше має позаплановий характер.

Відмінності даних форм контролю варто розглянути графічно, що дозволить продемонструвати широту охоплення даних у ході ревізії й глибину їхнього дослідження при проведенні перевірки. На рис. 4 зображене охоплення області даних, що перевіряються, як ревізією, так і перевіркою.

Рис. 4. Охоплення даних різними формами контролю

Графічне зображення ревізії й перевірки свідчить про прагнення контролерів:

і при здійсненні ревізії - охопити максимальну кількість етапів відтворювального процесу, використовуючи при цьому вибірковий контроль;

і при проведенні перевірки - максимізувати охоплення даних з одного процесу або виду операцій, спираючись на переваги суцільного контролю.

У результаті, мабуть, суб’єкт контролю використовує ревізію при періодичному спостереженні за фінансово-господарською діяльністю об’єкта, й форма контролю має плановий характер. Перевірка найчастіше виконується позапланово, має вузьку тематичну спрямованість і розглядає операції, здійснені на окремій ділянці роботи підприємства.

1.2.