<<
>>

§ 2. Правовий режим земель промисловості

Промисловими підприємствами, розташованими на землях несільськогосподарського призначення, є підприємства, обов'язко­вим елементом функціонування яких є виробництво певної про­дукції, переробка сировини, розробка надр.

Залежно від основної діяльності промислові підприємства можна поділити на виробля­ючі, обробні, добувні тощо. Наслідком цього є особливості право­вого статусу земель, на яких розташовані такі підприємства. Так, землі виробляючої і обробної промисловості призначено для розміщення й експлуатації основних, підсобних і допоміжних приміщень та споруд відповідних підприємств — заводів, фабрик та їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель та інших споруд. Землі промислових підприємств, розта-

339

шованих у межах міста або селища, належать до категорії земель житлової та громадської забудови.

Землекористування виробляючих та обробних підприємств на землях несільськогосподарського призначення є найбільш Пошире­ним. При цьому суб'єктами права на землю виступають державні, комунальні, корпоративні, кооперативні і приватні промислові під­приємства, а також громадяни, які займаються індивідуальною під­приємницькою діяльністю. Державним і комунальним підприємс­твам земельні ділянки надаються на праві постійного користуван­ня, а корпоративним, кооперативним, приватним підприємствам і громадянам — на праві оренди або продаються їм у власність. У ра­зі приватизації підприємств вітчизняними юридичними або фізич­ними особами останні відповідно до Указу Президента України від 12 липня 1995 р. № 608і "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" мають право викупу земельних діля­нок, необхідних для їх обслуговування.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених вище цілей, визначаються згідно із затвердженими у встановленому поряд­ку державними нормами і проектно-технічною документацією, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх ос­воєння.

Промислові підприємства, на користь яких провадилося ви­лучення сільськогосподарських земель, зобов'язані відшкодувати відповідним сільськогосподарським підприємствам пов'язані з цим збитки, включаючи упущену вигоду. Господарське управління земля­ми виробляючої та обробної промисловості здійснюють міністерства та відомства, у підпорядкуванні яких знаходяться ці підприємства.

Навколо промислових підприємств залежно від характеру вироб­ництва створюються відповідно до затверджених у встановленому по­рядку норм санітарно-захисні та охоронні зони. Цими ж нормами визначається правовий режим використання земель тих зон, у межах яких заборонене житлове будівництво. Власники землі і землекорис­тувачі, землі яких опиняються у межах зазначених зон, не позбавля­ються права власності на них або права користування ними. Права та обов'язки підприємств виробляючої та обробної промисловості як суб'єктів права на землю мають загальний для всіх власників землі і землекористувачів характер і визначаються статтями 90, 91, 95 і 96 ЗК.

Землекористування гірничодобувних підприємств тісно пов'язане з використанням надр землі, так само як відносини щодо надроко-ристування пов'язані з земельними відносинами. Добувна промис­ловість являє собою сукупність промислових підприємств, що зай­маються гірничими розробками і гірничим промислом, тобто роз­робкою і добуванням корисних копалин. Відносини у сфері діяль­ності цих підприємств входять до складу гірничих відносин. До ос­танніх належать також відносини, пов'язані з геологічним вивчен­ням, у тому числі дослідно-промисловою розробкою родовищ ко-

1 Урядовий кур'єр — 1995. — 18 лип. 340

рисних копалин загальнодержавного значення; добуванням корис­них копалин; будівництвом та експлуатацією підземних споруд, не пов'язаних з добуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і ма­теріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створенням геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздо­ровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказни­ки, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади тощо); з охо­роною надр і задоволенням інших потреб.

Земельні відносини, пов'язані з діяльністю зазначених під­приємств, складають особливу групу відносин, що відзначаються певною специфікою. Надра поряд із землею, водами, атмосферним повітрям і лісовою рослинністю є самостійними об'єктами навко­лишнього природного середовища, хоч і взаємопов'язані з ними у загальній системі природокористування. Згідно зі ст. 1 Кодексу Ук­раїни про надра вони являють собою частину земної кори, що роз­ташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. З цієї причини надра не охоплюються поняттям землі як земної поверхні. їх варто відрізняти від корисних копалин, що можуть виходити на земну поверхню, поєднуючись із землями, і мати широку тери­торіальну поширеність.

Усі корисні копалини поділяються на копалини загальнодер­жавного (рудні та нерудні; тверді, рідкі і газоподібні) та місцевого (пісок, глина, камінь, гравій, гіпс, вапно) значення, їх віднесення до тієї або іншої категорії здійснюється Кабінетом Міністрів Ук­раїни за поданням Мінекоресурсів. Таке розмежування є юридич­ною підставою встановлення правового режиму різних ділянок надр.

Зміст правового режиму ділянок надр визначають порядок на­дання останніх і право користування ними, а також порядок регу­лювання інших відносин, пов'язаних з надрокористуванням. Над­ра є виключною власністю народу України і надаються лише у ко­ристування, у тому числі в оренду. Це не означає, що земельні ділянки, у межах яких залягають корисні копалини, не можуть зна­ходитися у приватній власності. Однак самі надра, включаючи ко­рисні копалини, що виходять на поверхню землі, є об'єктами пра­ва власності народу нашої держави, який здійснює це право через Верховну Раду України, Верховну Раду АРК, органи виконавчої влади і місцевого самврядування.

Використовувані й невикористовувані ділянки надр, у тому числі континентального шельфу і виключної (морської) еко­номічної зони, складають державний фонд надр. Управління цим фондом, його використання і охорону здійснюють Кабінет Міністрів, Мінекоресурсів, Мінпраці, інші державні органи, орга­ни виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідно до за­конодавства.

341

Суб'єктами права користування надрами можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни, а також іноземні юридичні та фізичні особи. Згідно зі ст. 15 Кодексу про надра во­ни надаються у постійне або тимчасове користування. Тимчасове користування може бути короткостроковим (до п'яти років) і дов­гостроковим (до 20 років). У разі необхідності ці строки подовжу­ються. Постійне користування надрами не обмежене встановлени­ми строками. Перебіг строку починається з дня одержання спеціального дозволу або ліцензії, якщо рішенням про надання надр у користування не передбачене інше.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користу­ванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством. Так, відповідно до ч. 4 ст. 66 ЗК це проводиться після оформлення в установленому порядку права користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом ре­культивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Ліцензія являє собою документ, що посвідчує право її власника на користування ділянкою надр у певних межах відповідно до за­значеної мети і протягом установленого строку. Ліцензії на корис­тування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціа­лізованим підприємствам, установам, організаціям, а також грома­дянам, які мають належну кваліфікацію та необхідні для цього ма­теріально-технічні й економічні можливості. Та обставина, що над-рокористувач вже є власником земельної ділянки, не звільняє йо­го від необхідності одержання ліцензії на надрокористування.

Надання ліцензій здійснюється після погодження з відповідною місцевою радою питання про надання земельної ділянки для зазна­чених потреб*, крім випадків, коли у наданні ділянки немає не­обхідності. Для окремих видів користування надрами або окремих надрокористувачів можуть встановлюватися обмеження, передба­чені законодавством. Наприклад, згідно зі ст. 22 Кодексу про над­ра їх надання для захоронення відходів виробництва та інших шкідливих речовин або скидання стічних вод допускається у ви­няткових випадках і за додержання норм, правил і умов, передба­чених законодавством.

Право на користування надрами посвідчується актами про на­дання гірничих відводів. Порядок надання останніх визначено По­ложенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59. Гірничим відводом є частина надр, нада­на користувачам для промислової розробки родовищ корисних ко­палин та цілей, не пов'язаних з їх добуванням. Користування надра­ми за межами гірничих відводів заборонено законом. Межами гірни­чих відводів вважаються проекції на земну поверхню контурів заля­гання корисних копалин. Користування надрами без надання гірни­чого відводу або ліцензії здійснюється у випадках, передбачених Ко-

* У разі надання ліцензії на розробку уранових родовищ та добування уранових руд необхідне погодження з МОЗ України.

342

дексом про надра. Так, для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, а також добування прісних підземних вод і роз­робки родовищ торфу надання гірничих відводів не потрібне.

Власники землі та землекористувачі у межах наданих їм земель­них ділянок мають право без ліцензій і гірничого відводу добувати для своїх господарських і побутових цілей корисні копалини місце­вого значення, торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів, а також використовувати надра для інших господарських і побутових цілей. Питання добування корисних копалин місцевого значення і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін у навколишньому природному середовищі, погоджуються з місцевими радами та територіальними органами Мінекоресурсів.

Права і обов'язки землекористувачів та умови користування земель­ними ділянками, наданими для гірничих розробок, встановлені нор­мами статей 66, 90, 91, 95 і 96 ЗК, главою 3 Кодексу про надра, Зако­ном від 19 листопада 1997 р. "Про видобування і переробку уранових руд"1, Положенням про порядок надання гірничих відводів і конкре­тизуються у рішеннях про надання таких ділянок. Користувачі земель­них ділянок мають право вести забудову відповідно до цільового при­значення наданих їм земель, використовувати ліс, водні об'єкти для своїх потреб, якщо у рішенні не зазначене інше.

Вони зобов'язані по закінченні робіт приводити займані ними землі у стан, придатний для використання за їх попереднім цільовим призначенням. Зокрема, зе­мельні ділянки, які вивільняються землекористувачами на наданих їм сільськогосподарських землях або лісових угіддях, повинні бути при­ведені у стан, придатний для їх використання в сільському, лісовому, рибному господарстві, житловому будівництві або садівництві.

У разі порушення ґрунтового покриву в процесі надрокористу-вання відповідні суб'єкти зобов'язані знімати і зберігати верхній родючий шар земельних ділянок, а в подальшому здійснювати зем-лювання, тобто наносити його на малопродуктивні ділянки або ділянки без Ґрунтового покриву з метою залучення їх у сільського­сподарське виробництво. Крім того, на землекористувачів та над-рокористувачів покладено обов'язок вчасно здійснювати рекульти­вацію порушених земель і передавати 'їх у встановлені строки зем­лекористувачам, у яких вони були вилучені. Умови і строки віднов­лення цих земель, а також порядок їх передачі колишнім власни­кам визначаються органами, які надали земельні ділянки.

<< | >>
Источник: Погрібний О.О., Каракаш І.І. та ін.. Земельне право України • Підручник / За ред Погрібного О.О., Каракаша І.І. — К.,2003 - 448 с.. 2003

Еще по теме § 2. Правовий режим земель промисловості:

  1. 62.Правовий режим земель промисловості.
  2. § 1. Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
  3. Правовой режим земель сельскохозяйственного назначения и земель лесного фонда
  4. Правове регулювання використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
  5. 65.Правовий режим земель транспорту.
  6. § 3. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення
  7. § 4. Правовий режим екологічно уражених земель
  8. Правовой режим земель сельскохозяйственного назначения
  9. § 3. Правовий режим земель водно-болотних угідь міжнародного значення
  10. § 2. Загальний правовий режим земель історико-культурного призначення
  11. Правовой режим земель спецназначения и особо охраняемых территорий