§ 5. Право комунальної власності на землю

Право комунальної власності на землю є відносно новим яви­щем у нашій країні. Комунальна власність, що виникла на підставі ст. 31 Закону "Про власність" як різновид державної власності, з прийняттям чинної Конституції набула самостійного характеру.

Основним джерелом виникнення комунальної власності на зем­лю були і залишаються державні земельні ресурси. Це мало місце, наприклад, при передачі в комунальну власність підприємств агро-

76

промислового комплексу згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1060 "Про поетапну передачу у ко­мунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності"1 разом із зе­мельними ділянками, що знаходилися в колективній власності*, на яких були розташовані ці підприємства. Передача земельних діля­нок державної власності у комунальну власність передбачена ст. 117 ЗК. Нині право комунальної земельної власності може розши­рятися шляхом викупу земельних ділянок фізичних та юридичних осіб для суспільних потреб і придбання на інших засадах, передба­ченим законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК у комунальній власності перебува­ють усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Водночас у земельному законі визначені землі, що можуть зна­ходитися лише у комунальній власності й не можуть передаватися у приватну власність. Так, згідно з ч. З ст. 83 ЗК до земель кому­нальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, пар­ки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-куль-турного та оздоровчого призначення, що мають особливу еко­логічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі лісового та вод­ного фондів, крім випадків, визначених ЗК; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Не менш важливими є положення земельного закону про підстави набуття права комунальної власності на землю. Тери­торіальні громади придбають землю у комунальну власність у випадках: передачі їм земельних ділянок державної власності (ст. 117); їх викупу для суспільних потреб та примусового відчужен­ня з мотивів суспільної необхідності (статті 146 і 147); прийняття спадщини, умовою якого (за законом або за заповітом) є передача

' Урядовий кур'єр — 1996 — 19 вер

* Треба мати на увазі, що комунальна земельна власність не є тотожною колективній власності на землю, існування якої передбачалося ст 5 попереднього ЗК Тому комунальна власність на землю не замінила колективну земельну власність

77

цих ділянок територіальним громадам (ст. 111); набуття у власність земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни та іншими цивільно-правовими угодами (ст.

Суб'єктами права комунальної власності на землю є тери­торіальні громади. Так, відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК комунальною власністю є землі, що належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ і міст. Визначення поняття територіальної гро­мади, її правосуб'єктність, основні функції та повноваження, у тому числі правомочності власності, а також умови і порядок їх здійснен­ня закріплені в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону територіальна громада — це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах сіл, селищ і міст, що є самостійними адміністративно-територіальними одини­цями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. А адміністративно-територіальна одиниця являє собою область, район, місто, район у місті, селище або село. З цього випливає, що територіальна громада — це не адміністративно-територіальна одиниця і не створені нею органи місцевого самоврядування, а об'єднання жителів у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Територіальні громади одночасно є первинними носіями прав місцевого самоврядування і суб'єктами повноважень, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням об'єктами, розта­шованими на їх території. Зазначена норма Закону про місцеве са­моврядування визначає право комунальної власності як невід'ємне право територіальної громади володіти, доцільно, економко та ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Невід'ємне право територіальних громад на володіння, користу­вання і розпорядження майновими об'єктами не применшує їх пра­ва на використання земельних ресурсів на основі права власності, яке їм належить. Правомочності територіальних громад, закріплені в Законі про місцеве самоврядування, істотно доповнюються поло­женнями ст. 12 та іншими нормами ЗК. Найважливішими серед них є правомочності, пов'язані з володінням, користуванням і роз­порядженням землями комунальної власності. Самі ж умови та по­рядок здійснення територіальними громадами безпосередньо або через створювані ними органи місцевого самоврядування право-мочностей власності не призводять до втрати ними статусу відособ­лених і самостійних суб'єктів права власності на комунальні землі.

78