Дисбіоз кишечника у дітей

Дисбіоз кишечника — порушення екологічної рівноваги мікроор­ганізмів, що характеризується зміною кількісного співвідношення та якісного складу індігенної мікрофлори в мікробіоценозі.

Дисбіоз не є самостійним захворюванням. Його появі сприяють по­рушення кишкового травлення, моторики, місцевого імунітету, прийом антибіотиків, антацидів та ін. У здорових дітей, що знаходяться на груд­ному вигодовуванні та не мають обтяженого анамнезу, дисбіоз не спо­стерігається. Проблема дисбіозу останнім часом — перебільшена. Не­обхідно встановити причину, що викликала дисбіоз, а не намагатися «вилікувати» мікрофлору кишечника, грунтуючись на бактеріологічно­му аналізі калу.

Виділяють 4 групи захворювань, при яких спостерігаються зміни складу кишкової мікрофлори:

Iгрупа. Захворювання органів травлення: діарея, закреп, синдром мальабсорбції, метеоризм, гастрокардіальний синдром (синдром Ремхельда), гастрит, дуоденіт, виразкова хвороба шлунка та дванадця­типалої кишки, ентерит, коліт, псевдомембранозний ентероколіт, не­специфічний виразковий коліт і хвороба Крона, синдром подразненого кишечника, холецистит, холангіт, жовчнокам’яна хвороба, панкреатит.

IIгрупа. Гнійно-запальні захворювання: гнійні деструктивні пневмо­нії, некротичний коліт новонароджених, інфекція сечових шляхів, сечо­кам’яна хвороба.

III група. Імунопатологічні та алергічні захворювання: вторинні дис­функції імунної системи, атопічний дерматит та інші алергодерматози, гастроінтестинальна та харчова алергія, алергічний риніт, бронхіальна астма, ревматоїдний артрит, спондилоартрити, інші хвороби суглобів і сполучної тканини.

IV група. Хвороби, пов’язані з порушенням метаболізму: хронічна внутрішньоутробна гіпоксія плоду, анемія, рахіт, гіпотрофія і дефіцит харчування, гіповітаміноз, гепатит, печінкова енцефалопатія, гостра і хронічна ниркова недостатність.

Етіологія. Причини дисбіозу у дітей поділяються на екзогенні та ен­догенні. До екзогенних відносять аліментарні, постінфекційні, медика­ментозні, пострадіаційні, стресові причини Ендогенні причини — функ­ціональні, нутрітивні, імунодефіцитні, запальні, токсичні.

Патогенез. Надмірний ріст невластивих (умовно патогенних, пато­генних) бактерій в кишці призводить до значного порушення процесів травлення і всмоктування, внаслідок чого виникають діарея, метеоризм і прояви недостатності певних поживних речовин. Крім того, знижу­ється біодоступність і порушується метаболізм використовуваних лі­карських засобів.

Клінічна картина залежить від стадії і мікробіологічного варіанту. Найбільш частими і характерними ознаками дисбактеріозу є :

• Розлади випорожнень — нестійкі (чергування проносів і закрепів), послаблення випорожнень; закреп.

• Метеоризм.

• Біль у животі (частіше монотонний, тягнучий і розпираючий, іно­ді — сильний, колікоподібний).

• Синдром шлунково-кишкової диспепсії (почуття переповнення в шлунку, аерофагія, відрижка, нудота при збереженому апети­ті; зміна характеру калу — кашкоподібний або рідкий, пінистий, смердючий).

• Симптоми полігіповітамінозу (запально-деструктивні зміни в слизовій оболонці порожнини рота, язика, губ при дефіциті ні­котинової кислоти, тіаміну, рибофлавіну; дистрофічні зміни в мі­окарді, порушення периферичної нервової системи — при недо­статності вітамінів групи В; різні види анемій — при недостатно­сті ціанкобаламіну і фолієвої кислоти).

• Синдром мальдигестії (розлад випорожнень з переважанням про­носу: при порушенні тонкокишечної флори — діарея «великими» випорожненнями, товстокишковій — «малими» випорожнення­ми; метеоризм, здуття живота, бурчання, що посилюються в дру­гій половині дня і вночі; відрижка і неприємний присмак у роті; не- переносимість деяких продуктів харчування — частіше молока).

Ступінь тяжкості дисбіозу визначається ступенем зниження біфідо- бактерій та інших облігатних мікроорганізмів і підвищення числа умов­но-патогенних і патогенних видів.

1 ступінь — зниження кількості облігатних представників (біфідо- бактерій і / або лактобацил) на 1-2 порядки, без збільшення умовно-па­тогенної мікрофлори (УПМ), наростання кількості УПМ при нормаль­ному числі біфідобактерій.

II ступінь — помірне або значне зниження числа біфідобактерій, яке поєднується з вираженими змінами аеробної мікрофлори (редук­ція лактобацил, поява змінених форм кишкової палички, УПМ у висо­ких кількостях).

III ступінь — велика кількість УПМ як одного виду, так і в асоціаці­ях, виділення патогенних мікроорганізмів.

Дисбіоз може бути компенсованим, субкомпенсованим та декомпен­сованим.

Лабораторні дослідження обов’язкові:

• Загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, показники глюкози крові, сироваткового заліза;

• Дослідження калу на дисбактеріоз;

• Бактеріологічне дослідження калу;

• Дослідження патогенної флори на чутливість до антибіотиків;

• Аналіз калу на яйця глистів;

• Копрограма;

• Аналіз калу на приховану кров.

За наявності показань:

• Тест на лактазну і дисахаридну недостатність;

• Імунограма;

• Холестерин крові, загальний білок і білкові фракції;

• Електроліти крові;

• Бактеріологічне дослідження сечі.

• Ультразвукове дослідження органів травлення;

• Ректороманоскопія;

• Рентгенографія кишечника (іригоскопія);

• Колоноскопія.

Лікування. Стандартна терапія дисбіозу націлена на усунення над­лишкової бактеріальної контамінації тонкої кишки, відновлення нор­мальної мікрофлори, поліпшення кишкового травлення і всмоктуван­ня, відновлення моторики кишечника та підвищення імунореактивнос- ті організму.

Дієтотерапія проводиться з урахуванням основного захворюван­ня та типу диспептичних розладів. Для дітей першого року життя го­ловним профілактичним і лікувальним заходом є грудне вигодовуван­ня. При штучному вигодовуванні слід віддати перевагу адаптованим су­мішам з про- та пребіотиками. В дієті старших дітей слід дотримувати­ся переважання злаків, коренеплодів (буряк, морква, капуста), фруктів, молочнокислих продуктів.

Залежно від ступеня компенсації дисбіозу, а саме, при субкомпенсо- ваній формі, доцільним слід вважати включення специфічних бактері­офагів.

Пробіотики та пребіотики призначають без попередньої антибак­теріальної терапії або після неї.

Виділяють наступні групи препаратів:

I — монокультури нормальної мікрофлори кишечника: колі-, біфідум-,

лактобактерии;

II — продукти мікробного метаболізму: хілак форте (молочна кислота),

дуфалак (дисахарид).

III — самоелімінуючі антагоністи: бактисубтил, ентерол, біоспорин.

IV — комбіновані: облігатна + факультативна або інша мікрофлора: бі-

фікол — з 6 міс. (біфідобактерії + Е.соіі), лінекс (лакто-, біфідобак- терії + стрептококи);

V — синбіотики: мікроорганізми + компоненти для посилення терапе­

втичного ефекту: біфіформ (біфідофлора + ентерок. + Глюкоза + лактулоза + екстр. Дріжджів);

VI — монокультури нормальної мікрофлори кишечника + вітаміни:

Лактовіт форте (L.acid b acillus + вітамін В₁₂ + фолієва кислота).

Антибактеріальні препарати застосовують лише за показами, се­лективно, для пригнічення росту певних патогенних мікроорганізмів. Препарати приймають усередину в звичайних дозах.

У лікуванні дисбіозу рекомендується використовувати фітопрепа- рати. Вони є кишковими антисептиками, пригнічують патогенну і збе­рігають сапрофітну мікрофлору. Фітосбори нормалізують апетит, по­ліпшують травлення, моторику кишечника, надають протимікробну і імуномодулюючу дію, сприяють регенерації слизової оболонки. Вира­жений бактерицидний ефект мають звіробій, календула, евкаліпт, де­ревій, шавлія, материнка, брусниця, подорожник. Багаті на вітамінами брусниця, кропива, малина, смородина, горобина, шипшина.