Аскаридоз

Збудник — аскарида. Самець довжиною 15-20 см, самка — 25-40 см. Аскариди схожі на дощових черв’яків, іноді вони бувають у дітей у вели­кій кількості (від 10 до 100 штук).

Цикл розвитку.

3 немитими овочами, ягодами, фруктами. В кишечнику з проковтнутих яєць через кілька годин виходять личинки, які крізь стінку кишки про­никають у судинне русло, далі через праве передсердя і легеневу арте­рію потрапляють у легені (міграційна фаза розвитку — 10-14 днів). Зав­дяки високій рухливості личинки через альвеоли потрапляють у брон­хи, трахею, гортань і глотку, проковтуються і знову потрапляють у ки­шечник, де вже розвиваються в зрілі особини (кишкова стадія). Загаль­ний цикл розвитку аскарид дорівнює приблизно 75 днів. Самка виділяє до чверті мільйона яєць за добу, які з’являються у фекаліях через 2-3 мі­сяці після зараження. Тривалість життя аскариди— 1 рік.

Клініка

Клінічна картина міграційної фази аскаридозу часто має безсимп- томний перебіг при паразитуванні невеликої кількості аскарид.

При масивній інвазії формується синдром Леффлера:

• лихоманка;

• бронхолегеневий синдром: неприємне відчуття саднення у трахеї, сухий або вологий кашель, задишка, перкуторно — притуплення легеневого звуку, сухі та вологі хрипи при аускультації, еозино­фільні «летючі» інфільтрати в легенях при рентгенологічному до­слідженні;

• висипи на шкірі по типу кропив’янки, свербіння;

• в загальному аналізі крові — еозинофілія на тлі лейкоцитозу, іно­ді — моноцитоз;

• підвищена стомлюваність.

Клінічна картина кишкової фази аскаридозу теж має різний перебіг, найчастіше — зі слабко вираженими симптомами, рідше — з помірно тяжкими проявами або зовсім безсимптомний:

• втрата маси тіла;

• блідість шкіри та слизових оболонок;

• зиження апетиту («примхливий апетит»);

• диспептичний синдром: нудота, відрижка, рясна салівація, блю­вання, метеоризм, нестійкі випорожнення, схильність до закрепів;

• біль у животі «летючого» характеру — у надчревній ділянці, у ді­лянці пупка і сліпої кишки, не залежить від прийомів їжі;

• порушення нічного сну (викрики, стогін, метання уві сні, часте пробудження, плач, безсоння, кошмарні сновидіння). У разі важ­кого перебігу можливий розвиток екламптичних, хореатичних і епілептичних нападів;

• астеноневротичний синдром (дратівливість, швидка стомлюва­ність, падіння працездатності, важкість і біль у голові, іноді — апа­тія).

• свербіння, почервоніння шкіри навколо ануса;

• ознаки ослаблення імунітету: часті й тривалі захворювання, реци­дивні стоматити та гінгівіти або гнійні захворювання шкіри й сли­зових оболонок.

• розвиток кишкової непрохідності, обтураційної жовтяниці, ге­патиту із гепатоспленомегалією, підвищенням у крові активнос­ті трансаміназ, лужної фосфатази, рівня білірубіну у разі масивної інвазії аскаридами.

Диференціальний діагноз у міграційній фазі проводиться з бронхі­том, пневмонією, бронхіальною астмою, туберкульозом легень, алергіч­ними захворюваннями шкіри. У кишковій фазі — з хронічним гастро- дуоденітом, ентероколітом, виразковою хвороба шлунка і дванадцяти­палої кишки, апендицитом, перитонітом, енцефалітом тощо.

Діагностика

1. Загальний аналіз крові (анемія, еозинофілія, підвищення ШОЕ).

2. Серологічне дослідження (РІГА, ІФА) з аскаридозним діагности- кумом.

3. Аналіз калу на виявлення яєць аскарид (з використанням методів збагачення Калантарян, Като та ін.), не менше 3-х досліджень з ін­тервалом в 1 добу.

4. Біохімічне дослідження крові (загальний білок, печінкові проби та ін.).

5. УЗД органів черевної порожнини.

6. Рентгенографія органів грудної клітки.

Лікування

Антигельмінтні препарати:

• пірантел (гельмінтокс) — 10-12 мг/кг маси тіла одноразово, неза­лежно від прийому їжі.

• мебендазол (вермокс) — 5-10 мг/кг маси тіла двічі на добу, протя­гом 3-х днів.

• левамізол (декаріс) — 2,5-5 мг/кг маси тіла одноразово.

• піперазіну адіпінат — 0,2 г/рік життя у 2 прийоми, з інтервалом у 2 години.

• ворміл — 200 мг 1 раз на добу протягом 3-х діб через 1 годину піс­ля легкої вечері.

Антигістамінні препарати.

Симптоматична терапія (полівітамінні препарати, ферментотерапія, корекція дисбіозу — про- та пребіотики та ін.).