6. Політологія як наукова теорія ґрунтується на певній методології.

Методологічна основа політичної науки — це загальнотеоретичні дослідження політики на рівні філософського обґрунтування її природи, основних принципів генезису і функціонування політичних інститутів, ролі особи в політичному процесі; теорії середнього рівня, спрямовані на дослідження і формування окремих концепцій політичного маркетингу; конкретні емпіричні дослідження різних елементів політичної ситуації.

Політологія як наука використовує загальнотеоретичні та емпіричні методи дослідження. Загальнотеоретичні методи передбачають аналіз політичної реальності в рамках певної теорії. В політології допустиме використання методів, що застосовуються в соціології: структурно-функціонального, конфліктологічного, символічного інтеракціонізму, біхевіоризму й обміну, структуралізму, постмодернізму. Емпіричні методи передбачають конкретні способи, процедури нагромадження й обробки політичних фактів. До них можна віднести метоли вибіркового та польового досліджень, прихованого спостереження, експерименту.

Група спеціальних методів політології: моделювання, анкетування, тестування та інші, які дозволяють нам мати конкретний загальний погляд на політичне життя.

Зрозуміти методи політології відповідно до вимог суспільної практики можна тільки через конкретні об’єктивні політологічні дослідження, які здатні розкрити зміст і сутність, а також зростаючу роль цієї науки в житті суспільства.

Серед загальнотеоретичних методів дослідження суспільства можна виділити:

Структурно-функціональний метод ґрунтується на розумінні суспільства як системи інтегрованих елементів, що прагне до стабільності на основі вибору певної системи цінностей. Криза цінностей породжує соціальні дисфункції. Стан функціонування політичної системи, а також тенденції її розвитку можна визначити виходячи з аналізу цінностей. Коли, наприклад, у свідомості переважають егалітарно-колективістські цінності на кшталт не сприйняття приватної власності, пріоритету права над владою, а політики оцінюються за їхньою ідеологічною орієнтацією, а не за діловими якостями, то така політична система не має перспективи набути найближчим часом ознак розвиненої політичної системи.

Суть сучасних конфліктологічпих теорій зводиться до розуміння конфлікту як необхідної умови природного розвитку суспільства на основі зіткнення інтересів різних соціальних груп і окремих осіб навколо розподілу влади, матеріальних ресурсів, а також психологічних відмінностей. Якщо з позицій структурно-функціонального методу система цінностей забезпечує стабільність суспільства, то з точки зору конфліктології - створення ефективних механізмів розв'язання соціальних конфліктів.

Символічний інтеракціонізм розкриває зміст та інтенсивність можливостей взаємодії як необхідної умови становлення і трансформації соціальних інститутів. Ця інтеракція залежить від розуміння смислових значень зовнішніх стимулів (слів, предметів, логічних конструкцій). Часто в політичному житті конфлікти виникають на ґрунті не тільки зіткнення інтересів, а й нерозуміння політичних термінів. З позицій цього методу можна простежити, як міжособистісні контакти впливають на формування політичних інститутів. Часто нерозуміння вигоди суспільної взаємодії призводить до негативних соціальних наслідків. Нині в Україні політичні діячі ще не звикли мислити ринковими категоріями взаємодії, що є однією з причин сповільнення процесу утворення сучасних партій. Отже, розуміння взаємодії залежить від ментальності її суб'єктів, а остання — від теоретичних знань і досвіду, набутого в якісно новій ситуації.

Метод біхевіоризму передбачає дослідження реальної поведінки суб'єктів політики незалежно від тієї інформації, яку вони подають про себе або яка надходить від інших. Тут аналізується поведінка, зумовлена не певними цінностями, нормами, а ситуацією. Тобто, за теорією біхеовіристів, від політика можна очікувати будь-якої дії залежно під ситуації. Наприклад, патріот може бути корупціонером, а колишній злочинець — чесним політиком, якщо одна ситуація стимулює попит на корупційні дії, а інша ці дії обмежує або взагалі виключає. Отже, впровадження цього методу в наукових дослідженнях дає змогу зняти маску лицемірства з політиків і показати їхні реальні дії.

Теорія обміну пояснює зміст політичної діяльності співвідношенням таких стимулів, як винагорода і покарання. Згідно з цією теорією, людина здатна повторювати ті дії і в тих обставинах, за які вона отримує винагороду. І чим вища вартість цієї винагороди, тим більше зусиль докладає людина для її досягнення. Покарання, навпаки, обмежує суспільно шкідливі дії людей. Тому цей метод можна вважати перспективним з огляду на досягнення співвідношення процедур заохочення і покарання в різних політичних структурах: політичному керівництві, державному апараті, партійній діяльності тощо.

Структуралізм розглядає соціально-політичні явища в дусі старого позитивізму, як незалежні від різних духовно-ментальних настанов та орієнтацій людей, і як такі, що визначають поведінку останніх. До них структуралісти відносять об'єктивні суспільні структури, які розвішаються за законами, аналогічними природним (економічні, політичні, ідеологічні, духовно-ментальні). Цей метод дає змогу простежити, як руйнування старих політичних, економічних та ідеологічних структур вплітає на свідомість еліти і мас, 3 позицій структуралізму реформістський потенціал владної еліти й електорату збільшуватиметься в міру остаточної вичерпності старих структур, а видима боротьба ідеології є не що інше, як конфлікт політичних угруповань за перерозподіл ресурсів. Отже, аналіз міфів, мови, економіки (об'єктивних структур) дає змогу зрозуміти спосіб мислення і поведінку політиків.

Постмодернізм намагається наблизити об'єктивістський і суб'єктивістський підходи до політичної реальності. Згідно з його концепцією існують об'єктивні структури (політичні, економічні, ідеологічні відносини) — поля, що детермінують розуміння, спосіб відчуття, осмислення та оцінки суб'єктів політики, політичної реальності — габітус. Посередником між полями і габітусом є практика, в процесі якої відбувається їх взаємне формування. Отже, цей метод дає змогу розкрити зміст політичної діяльності виходячи з аналізу політичної ситуації (взаємодії різноманітних полів) і способу мислення, вибору тих стратегій, які можуть загальмувати чи прискорити суспільний процес.

Засвоєння сучасної зарубіжної методології політологічних досліджень значно розширює силове поле наукового пізнання політичної реальності у різних її виявах.

діалектико-матеріалістичний метод розглядає всі явища в тісному зв’язку і русі;

історичний метод вивчає кожне явище конкретно, в конкретно-історичних умовах;

соціологічний метод розглядає політику як сферу цілеспрямованої взаємодії соціальних спільностей і груп, які прагнуть реалізувати свої інтереси;

системний метод, аналізує політику як цілісне явище, як механізм саморегуляції;

інструментальний метод здійснює аналіз діяльності офіційних структур і формальних правил прийняття рішень;

антропологічний метод, аналізує зв’язок між політикою і природою самої людини;

прагматичний метод розглядає явища з точки зору практичної значущості;

психоаналітичний метод здійснює аналіз індивідуальних якостей і рис характеру, підсвідомих психічних процесів, які впливають на політичну поведінку.

До емпіричних методів належать методи вибіркового та польового досліджень, прихованого спостереження, експерименту.

Суть методу вибіркового дослідження полягає в тому, що вчений вивчає не весь об'єкт дослідження (генеральну сукупність), а лише його частину — вибіркову сукупність. Наприклад, при вивченні певної соціальної групи для дослідження обирається тільки один відсоток від загальної кількості.

Метод польового дослідження ґрунтується на вивченні людей у реальних життєвих ситуаціях. Він має перевагу над методом вибіркового дослідження, оскільки дає змогу спостерігати об'єкти дії.

Дослідження, при якому люди, поведінка яких вивчається, не знають про це, називається прихованим спостереженням. Цей метол характеризується тим, що зводить нанівець вплив дослідника на поведінку людей.

Істотна риса експерименту — створення контрольованої ситуації у процесі дослідження. В експерименті часто використовують дві групи — експериментальну, котра залежить від впливу стимулу, і контрольну, що не залежить від нього. Наприклад, вивчаються виступи політичного лідера у двох групах: серед його прихильників і в нейтральній аудиторії. На основі зіставлення двох виступів виводиться оцінка впливовості лідера.

Отже, використання загальнотеоретичних та емпіричних методів зарубіжної соціології у політологічних дослідженнях забезпечує зміщення акцентів української політології з описових на інструментальні.