Основні засади зовнішньої політики України

Як відомо, Україна - рубіжна країна, яка знаходиться на заході Великого євразійського степу, на межах західноєвропейської, слов’янської й ісламської цивілізацій. Її площа - 603,7 тис.

Україна межує на півночі з Білоруссю, на сході - з Росією, на південному заході - з Молдовою, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, на заході - з Польщею. На півдні омивається Азовським та Чорним морями. Загальна довжина сухопутних кордонів становить 5662,5 км, а берегової лінії - 1351,6 км. Довжина кордонів з Російською Федерацією становить 2484 км, з Білоруссю - 952 км, Молдовою - 1194 км, з Польщею - 542 км, Словаччиною - 98 км, з Угорщиною - 135 км, з Румунією - 608 км. Чорне море з’єднує Україну морськими кордонами з Грузією, Туреччиною та Болгарією.

Сучасне геополітичне становище України характеризують рівновеликі та суперечливі чинники (див.: Схема. 14.3). На цьому етапі Україна виступає в світі як середня за величиною і рівнем розвитку держава, якій поки що однаково далеко як до найбагатших та найпотужніших, так і до найбідніших країн планети. Рубіжна біполярність проявляється в наявності на території України географічного центру Європи в Карпатах і євразійського геополітичного полюсу в Криму. Така об’єктивна геополітична реальність фактично перетворює Україну на важливий геополітичний центр, тобто, говорячи словами американського стратега З. Бжезинського, в державу, значення якої для системи міжнародних відносин витікає не з сили й мотивації її дій, а з одного лише важливого місцеперебування, що має поважні наслідки, з огляду на потенційну вразливість у цьому регіоні найбільших геостратегічних потуг.

Україна має в своєму розпорядженні майже половину усіх світових ресурсів родючих чорноземних ґрунтів, могутній промисловий і науково- технічний потенціал, досить розвинену інфраструктуру й водночас відчуває гостру необхідність структурної перебудови економіки, слабкість експортних можливостей, втрату традиційних ринків, розрив зовнішньоекономічних зв’язків. З одного боку, Україна межує з Росією, з якою її єднають спільність долі, багато в чому зрозумілі стратегічні інтереси, й непокоїть непередбачуваність дій сучасних російських політиків, їхні постійні імперські амбіції; з іншого, - Україна межує з цивілізованою Європою з тамтешніми традиціями парламентаризму, економічної стабільності й традиційною байдужістю до стану нашої держави.

У новому статусі незалежної держави Україна має визначити стратегію свого політичного та економічного розвитку, пріоритети у світі, з’ясувати, в чому полягають її реальні національні інтереси та розробити стратегію й тактику їхньої реалізації. В теоретичному плані це зумовлює необхідність наукових розробок, скерованих на пошук відповідного місця держави у світовій глобальній політичній і економічній системах. У практичному - створення механізму реалізації національних інтересів політичного і економічного характеру на регіональному і глобальному рівнях.

Ґрунтуючись на послідовному дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Гельсінського заключного акту ОБСЄ та інших міжнародних документів, Україна реалізує зовнішню політику на засадах відкритої зовнішньої політики і співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності від окремих держав чи груп держав, розбудови своїх двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи, засудження війни як знаряддя національної політики, незастосування сили та загрози силою при вирішенні будь-яких міжнародних суперечок, вирішення їх виключно мирними засобами, відсутності територіальних претензій до сусідніх держав та невизнання територіальних претензій до себе, неухильного дотримання міжнародних стандартів прав людини, забезпечення прав національних меншин на своїй території та вжиття належних заходів щодо збереження самобутності зарубіжних українців згідно з нормами міжнародного права, додержання принципу неподільності міжнародного миру і міжнародної безпеки, пріоритетності загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, сумлінного виконання усіх своїх міжнародних зобов’язань, опертість у своїй зовнішній політиці на фундаментальні людські цінності та засудження подвійних стандартів у міжнародних відносинах, відсутності збройних сил інших держав на українській території та нерозміщення іноземних військ на території інших держав без їх ясно висловленої згоди, крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Статуту ООН, здійснення примусових заходів (санкцій) тільки у випадках міжнародних порушень, які завдають шкоди Україні, застосування Збройних сил у разі агресії чи інших не дружніх дій (збройних зазіхань на територіальну цілісність та недоторканість державних кордонів), або при виконанні Україною своїх міжнародних зобов’язань.

У зв’язку з особливостями історичного розвитку та специфікою геополітичного і геоекономічного становища України домінантою двосто­ронніх відносин із прикордонними державами визначено україно-російські відносини. Від їх налагодження значною мірою залежатиме доля прогресивного розвитку України і Російської Федерації, стабільність у Європі й в усьому світі. Протидіючи будь-яким територіальним домаганням чи спробам втручання у свої внутрішні справи, Україна будує відносини з Росією в дусі щирого добросусідства, взаємоповаги і партнерства. Україна спрямовує свої зусилля на те, щоб стати надійним мостом між Росією і країнами Центрально- Східної Європи. З огляду на необхідність підтримки військово-політичної і соціально-економічної стабільності в Центрально-Східній Європі, а також - життєво важливі національні інтереси України, в тому числі в сфері безпеки, до головних пріоритетів належить розвиток тісних партнерських відносин із усіма суміжними державами.

Західним державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема, у світовому економічному комплексі та в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами. Визначальною ознакою зовнішньої політики України у ставленні до цих держав є встановлення з ними відносин політичного і військового партнерства, взаємовигідного економічного співробітництва, широких культурних, наукових, гуманітарних зв’язків. Побудова відносин із західноєвропейськими державами створює умови для поновлення давніх традицій, які склались у світовому економічному комплексі та в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами і в умовах сучасності є принагідними для прискорення демократизації, проведення ринкових реформ і оздоровлення національної економіки. Одночасно таке співробітництво стає підґрунтям для розширення участі України в європейських структурах, її майбутнього інтегрування в загальноєвропейський і світовий економічний простір. Стратегічною метою України є також інтеграція до європейських та євроатлантичних структур.

Природно, що Україна є зацікавленою у прихильності до неї США як великої наддержави, статус якої визначається військовою могутністю, рівнем економічного розвитку, незаперечним лідерством у розробці й запровадженні найсучасніших високих технологій в усіх секторах економіки, притягальною силою американського способу життя.

Об’єктивно Сполучені Штати Америки також зацікавлені в тому, щоб Україна розвивалась як демократична країна, увійшла до європейських структур як держава-партнер. Позитивним фактором Сполучені Штати вважають збереження незалежності України, адже без України Росія втрачає статус імперії. Що стосується економічних взаємовідносин, то український ринок цікавить США настільки, наскільки американський капітал вважає його привабливим. Як відомо, за рівнем інвестицій в економіку України США займають перше місце. Хоча цей рівень є незначним порівняно з американськими капіталовкладеннями в Польщу й Угорщину. Причини - несприятливий інвестиційний клімат в Україні.

Розвиток відносин зі Сполученими Штатами Америки не виключає необхідності підтримки й усебічного розвитку рівноправних взаємовигідних відносин з Російською Федерацією. Переслідуючи у відносинах з цією країною інтереси зміцнення внутрішнього становища, не потрібно забувати про зворотний вплив українсько-російських відносин на процеси у Росії.

Сучасні дослідники ролі й місця України в системі міжнародних відносин (див.: Схема 14.4) доводять, що Україна виконує чотири функції у системі європейської безпеки й дві - за межами Європи, причому значення останніх зростає.

Першою функцією є відносно безболісна для Заходу можливість “нейтралізувати” Росію з метою усунення небезпеки для країн Центральної Європи.

Друга функція - це початок “усвідомлення Росією факту, що Україна здобула незалежність усерйоз і надовго”. Очікується, що це дасть можливість Російській Федерації встановити взаємовигідні стосунки з сусідами, які йдуть на зближення з Європою. Проте, якщо виявиться, що Україна нездатна зберегти суверенітет, тоді не лише підтвердиться погляд на незалежність України як на тимчасове явище, а й посиляться авторитарні й силові підходи, що з таким поглядом часто пов’язані.

З третьою функцією пов’язане питання життєздатності незалежної України, що відповідно зменшує значення російського чинника у внутрішній політиці Польщі, Угорщини, Чехії та інших партнерів по колишньому Варшавському договору. Через сприйняття Росії як країни географічно віддаленої (при цьому буфером виступає Україна) на зміни у Центральній Європі починають дивитися як на остаточні.

Четверта функція України в системі європейської політики полягає ось у чому. Стабільність самої України, що межує з сімома країнами, безумовно виступає конструктивним чинником у регіоні, де зберігається небезпека виникнення конфліктів етнічного, географічного й економічного характеру. І особливою зоною напруги є відносини між кримськотатарською громадою і проросійською більшістю Криму, що ускладнює стосунки між Києвом і Москвою.

Щодо двох міжнародних проблем поза Європою. По-перше, це аспект розробки паливно-енергетичних ресурсів у країнах СНД, особливо в регіоні Каспійського моря. Для Російської Федерації, де, за влучним висловом колишнього президента Росії Єльцина, “Каспійське море - це друга Перська затока”, боротьба за контроль над шляхами транспортування енергоносіїв між Європою і Азією набуває, окрім економічного, й геополітичного значення. Адже Україна спроможна надати альтернативний шлях для транспортування газу й нафти в Європу, до того ж підтримуваний Заходом. Зрозуміло, що в цьому випадку йдеться про відлучення Росії від каспійських контрактів. При цьому Україні відводиться одна з ключових ролей, поряд з Туреччиною, у НАТО. По суті йдеться про зміну виміру “Схід-Захід” новим - “Північ- Південь”. Відносини з Україною в певний спосіб утримують Туреччину в рамках Європи. З розвитком цих відносин для Туреччини зменшується небезпека бути відстороненою на другий план пріоритетністю Росії для НАТО.

Отже, основні критерії геополітичного положення України детерміновані її розташуванням між кількома полюсами тяжіння, які характеризуються різним ступенем політичної, економічної та військової могутності.

По-друге, в просторі найближчого оточення (у субрегіональному вимірі) за Україною залишається статус великої регіональної держави із значним потенціалом, що надає їй шанс для активної політики щодо реалізації власних інтересів. Україна як спадкоємиця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР у Центральній і Південно-Східній Європі, в Чорноморському регіоні має відігравати тут значну роль в організації нової системи порядку. Для неї життєво важливим є розв’язання конфліктних ситуацій на Балканах, у Придністров’ї, у Кавказькому регіоні, формування моделей рівноправного партнерства з Польщею, Туреччиною, Росією як потужними регіональними лідерами у цій частині світу.

Сучасні дослідження наших вчених визначають такі основні геополітичні пріоритети України:

- виживання України як суверенної незалежної держави (зростання ролі фундаментальних цінностей і зміцнення інституцій, що забезпечують добробут, безпеку і соціокультурний прогрес);

- повернення України в європейський цивілізаційний простір (всебічна інтеграція до європейських і євроатлантичних політичних і соціальних структур, а також структур безпеки);

- посилення “дієспроможності України” в широкому розумінні цього терміна (розбудова економічного і політичного потенціалів за рахунок прискорення внутрішнього розвитку, участі в європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх угод, отримання відповідних гарантій безпеки);

- зміцнення стратегічного партнерства з США і зв’язків з країнами Західної Європи;

- підтримка і розвиток рівноправних, взаємовигідних економічних, політичних і соціокультурних відносин з Росією;

- зміцнення та консолідація особливих відносин із стратегічно важливими сусідами (Польщею, країнами Балтії, Туреччиною, Грузією, Азербайджаном та країнами Вишеградської групи);

- сприяння формуванню „пояса стабільності” та регіональних структур безпеки (від Балтійського і Чорного морів до Закавказзя і Центральної Азії);

- активна участь у створенні й використання європейських і євразійських транспортних коридорів (налагодження надійної багатоальтер- нативної системи постачання енергоносіїв і стратегічно важливої сировини);

- протидія неконтрольованому іноземному економічному проникненню і всебічний захист економічного суверенітету (недопущення встановлення будь-яких форм економічної і політичної залежності);

- блокування поточних спроб односторонньої іноземної соціально- культурної та інформаційної експансії й домінування;

- цілеспрямоване формування в масовій свідомості універсальних європейської і євроатлантичних цінностей і соціокультурних орієнтацій.

Отже, прийнята Верховною Радою зовнішньополітична концепція України стала основою її зовнішньополітичного курсу, всієї діяльності її владних структур і насамперед української дипломатії на міжнародній арені. За час, що минув з моменту проголошення незалежності, наша держава досягла в міжнародних справах значних успіхів, про що свідчить, зокрема, широке міжнародне визнання незалежної України. Як крупна європейська держава, розташована в центрі Європейського континенту, Україна може і повинна відігравати роль важливого фактора миру і стабільності в Європі. Враховуючи нові геополітичні реальності, що склалися у світі і в Європі після закінчення “холодної війни”, Україна проводить зважену міжнародну політику, прагнучи, з одного боку, розвивати відносини з країнами Заходу і міжнародними організаціями в Європі, а з другого, - розвивати рівноправні добросусідські відносини з Росією та з іншими країнами близького зарубіжжя.

Схема 14.1

Схема 14.2

Шлях України до без’ядерного статусу

Схема 14.3

Позиція основних політичних сил України відносно вибору міжнародного курсу країни

Схема 14.4

Словник найбільш уживаних термінів

Анексія (від лат. annexio - привласнення) - насильницьке приєднання, загарбання державою усієї або частини території іншої держави. Вважається грубим порушенням сучасних норм міжнародного права, зокрема принципу самовизначення націй.

Вето - правом вето називають принцип одностайності в роботі Ради Безпеки ООН, відповідно до якого жодне рішення з питань міжнародного миру й безпеки не може бути прийняте, якщо проти цього висловлюється хоча б один постійний член Ради.

Гегемонізм (від грец. hegemonia - привід, керівництво, панування) - переважання, панування, провідна роль якоїсь політичної сили у суспільстві, країни у міжнародних відносинах.

Декларація (від лат. йесіаго - заявляю, сповіщаю) - офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, повідомлення про істотну, принципову зміну в їхньому статусі.

Демарш (від франц. demarche - дія, виступ) - заява, виступ держави, партії, політичних рухів, висловлена на адресу інших держав, органів влади, посадових осіб із висловленням підтримки, визнання, солідарності або ж, навпаки, осуду, протесту, розмежування в якомусь питанні.

Денонсація (від франц. denoncer - повідомляти, розривати) - повідомлення однією із сторін про відмову від виконання умов договору, що призводить до дострокового припинення його дії.

Депортація (від лат. deportatio - вигнання, вислання) примусове виселення, переміщення з місця постійного проживання або навіть вигнання за межі держави особи чи групи осіб, навіть частини населення, які визнані правлячим режимом як “соціально небезпечні”, “небажані”.

Суверенітет - верховенство народу, нації, держави у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики, що забезпечує незалежність та самостійність розвитку суспільства, соціально-політична функція моно- і поліетнічних держав, принцип партнерських міжнаціональних відносин. Як принцип міжнародного права закріплений в Статуті ООН та інших міжнародних документах.

Відповідно до реалізації суверенітет поділяється на три основні типи: державний, народний та національний. Вони не тотожні, бо кожен з них має свій власний самостійний суб’єкт: державний - державу, народний - народ, національний - націю. Усі ці суверенітети органічно пов’язані й тісно переплетені. В мононаціональній державі національний, народний і державний суверенітети збігаються, знімаючи основні протиріччя і проблеми. У багатонаціональній державі діалектика взаємовідносин досить складна. Національний та державний суверенітети по суті є різними формами проявів народного суверенітету: перший відбиває його етнічну організацію, а другий - державну. Таке розуміння взаємовідносин національного, народного і державного суверенітетів є найбільш поширеною точкою зору і знайшло юридичне закріплення в міжнародному праві.

Суверенітет - форма демократичного життя, необхідна умова нормалізації та гармонізації міжнаціональних відносин, забезпечення етнополітичної стабільності, зміцнення національної безпеки окремих держав, вста­новлення рівноправних міждержавних стосунків та забезпечення миру.

Унітарна держава - унітарні держави поділяються на дві великі групи: централізовані і децентралізовані. Як відомо, однією з найважливіших ознак унітарної держави є обов’язкова наявність єдиного керуючого центру, а також вертикально-ієрархічної структури владних установ і відносин.

Складові частини унітарної держави, як правило, мають статус одиниць адміністративно-територіального поділу. Останній, і це слід особливо відзначити, рідко враховує етнонаціональний склад населення країни і його розселення. Кількість ланок в цій доволі суворій ієрархічній системі поділу буває різною - здебільшого від двох до п’яти (в Україні - це: центр - область - район - місто - село). Усі вони живуть і діють за законами, що приймаються центром, загальнодержавними органами, їх територія та статус можуть бути зміцнені за рішенням центру без узгодження з населенням.

Централізованими вважаються такі унітарні держави, в яких підпоряд­кування периферійних (регіональних) органів влади державному центру здійснюється за допомогою посадових осіб, призначених з центру (монархом, президентом тощо). Прикладами класичних централізованих унітарних держав можуть бути Норвегія, Швеція, Фінляндія та ін.

Децентралізованими унітарними державами є ті, в яких периферійні регіональні органи влади формуються незалежно від центру і діють більш розкуто і самостійно, переважно під наглядом вищих урядових інститутів і в рамках наділених повноважень. Класичними децентралізованими унітар­ними державами вважаються Велика Британія, Нова Зеландія, Японія та ін.

Запитання для самоконтролю

1. Які ви знаєте геостратегічні орієнтири української політичної еліти?

2. Чи поділяєте ви думку, що західні фінансові структури зацікавлені в розвалі української економіки?

3. Які переваги прямих іноземних інвестицій для модернізаційних процесів в Україні?

4. Чому наші сусіди - країни Центрально-Східної Європи - мають значні переваги у реформуванні суспільства над Україною?

5. Чи може бути розвинутою державою Україна, якщо вона надасть перевагу інтеграції лише в якомусь одному напрямку (східному, західному тощо)?

6. Що таке „національний інтерес”?

7. У чому, на вашу думку, полягає зміст: а) агресивної, б) активної, в) пасивної, г) консервативної зовнішньої політики?

8. Як ви вважаєте: членство в міжнародних урядових організаціях добровільне чи примусове?

9. Яким документом уперше Україну включено в міжнародні відносини як повноцінного і рівноправного суб’єкта?

10. Які ознаки, на вашу думку, визначають міжнародну суб’єктність України як суверенної держави?

11. Чи має прецеденти в історії факт добровільної відмови України від володіння ядерною зброєю?

12. Чи висуває Україна територіальні претензії до своїх сусідів?

13. Які чинники об’єктивного змісту визначають потребу в стратегічному партнерстві України з США (Росією)?

14. Назвіть головні напрямки української зовнішньої політики.

15. Чому кожна прикордонна держава розглядається як стратегічний партнер суверенної України?

16. На якій основі українсько-російські відносини можна розглядати як домінанту двосторонніх відносин України з прикордонними державами?

17. Яким державам у контексті світового економічного комплексу та в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами належить провідна роль?

18. Назвіть і розкрийте зміст чотирьох функцій української зовнішньої політики на сучасному етапі.

Література

1. Мороз О., Мороз Ю. Про перспективні напрями зовнішньої політики України // Вісник Львівського Національного університету ім. Івана Франка “Міжнародні відносини”. - Львів: ВНУ, 2003. - Вип. 9.- С. 60-65.

2. Сагайдак О. Зовнішня політика незалежної України у 90-ті роки: спроба концептуального аналізу // Вісник Львівського Національного університету ім. Івана Франка “Міжнародні відносини”. - Вип. 10. - Львів: ВНУ, 2003. - Вип. 10. - С. 7-12.

3. Ткач Д. Україна - НАТО. Зроблено багато, але зробити потрібно ще більше // Вісник Львівського Національного університету ім. Івана Франка. “Міжнародні відносини”. - Львів: ВНУ, 2003. - Вип. 9. - С. 53-59.

4. Феденко О. Системні чинники стратегічної стабільності України // Вісник Львівського Національного університету ім. Івана Франка “Міжнародні відносини”. - Львів: ВНУ, 2003. - Вип. 9. - С. 66-69.

5. Політологія: Підручник для курсантів вищих військових навчальних закладів Збройних сил України. 1-ше вид. / За ред. В.Ф. Смолянюка. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2002. - С. 280 - 410.

6. Зленко А. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. - Харків: Фоліо, 2003. - 559 с.