Концепції державності і національного відродження у політичній думці України ХХ ст.

Не сприяв формуванню спеціалізованих галузей політичних знань і тоталітарний комуністичний режим у колишньому СРСР. Саме через тривалу відсутність своєї держави, напівколоніальний статус та панування тоталітаризму в УРСР Україна відстала в галузі теоретичного опрацювання політичних проблем від розвинутих країн: США, Франції, Німеччини, а також від своїх ближчих сусідів - Польщі, Угорщини.

Оскільки в колишньому тоталітарному СРСР не могло бути ніяких легальних течій незалежної політичної думки, усі опозиційні політичні ідеї зливалися у єдине русло дисидентської публіцистики, що з’являється в Україні переважно «самвидавом» у 1960-х роках в умовах «хрущовської відлиги». Чи не найяскравішим твором шістьдесятників була праця Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”, написана в кінці 1965 р. Книга побудована на зіставленні теорії і практики національного питання в СРСР, показує незбіг словесних настанов Леніна і їх практичної реалізації комуністичним режимом. Автор вимагав від владних структур права на вільне й чесне обговорення стану національних відносин в Україні, забезпечення права українського народу на національне самовизначення і вільний національний розвиток. На широкому аналітичному матеріалі він переконливо довів, що практична політика керівництва КПРС веде до руйнації національного життя у республіках та до їх поросійщення. І. Дзюба застерігав, що постійне наголошення провідної ролі російського народу, його особливої місії в історії сусідніх народів не тільки далеке від історичної правди, а й веде до формування у певної частини росіян почуття національної вищості й водночас комплексу національної неповноцінності в інших народів Радянського Союзу.

Успішніше політологічні дослідження могли проводити вчені української діаспори, які працювали в Українському вільному університеті у Мюнхені, в Українському дослідницькому інституті Гарвардського університету та багатьох інших університетах західних країн. Серед дослідників повоєнної доби, які зробили плідний внесок у розвиток української політичної науки, почесне місце належить відомому історикові й політологу Іванові Лисяку- Рудницькому. З-під його пера вийшло багато глибоких наукових досліджень з історії українського національного відродження та розвитку політичної думки в Україні. У працях «Між історією і політикою», «Нариси з історії нової України» та інших учений послідовно відстоював самостійницьку ідею побудови незалежної української держави на засадах ліберальної плюралістичної демократії і верховенства закону. Важливе місце в державотворчих процесах І. Лисяк-Рудницький відводив національним елітам як носіям національної свідомості та культури. Він наголошував, що нерозвиненість національної еліти робить націю неповною, неструктурованою.

Учений глибоко вивчав політичні та ідеологічні процеси, які відбувалися у Радянській Україні, стежив за розвитком дисидентського руху. Прогнозуючи розвиток подій, він вважав, що перший імпульс до масового визвольного українського руху мав надійти ззовні (у вигляді боротьби за владу між державно-партійною верхівкою), другим кроком у розгортанні визвольних змагань повинно було стати об’єднання опозиційних тоталітарному режиму сил у широку асоціацію, яка б блискуче підтвердила цей прогноз.

Серед українських учених діаспори в галузі політичних досліджень ефективно працюють Андрій Білинський, Тарас Гунчак, Анатоль Камінський, Тарас Кузьо, Олександр Мотиль, Василь Маркус, Петро Потічний, Роман Шпорлюк та ін. У центрі їх уваги перебувають питання становлення незалежної української держави, вибору форм правління, державно- територіального устрою, розбудови партійної системи, етнополітики тощо. Досліджуються проблеми розвитку української політичної думки у воєнні й повоєнні роки.

Протягом останнього десятиріччя розширились контакти вчених діаспори з українськими дослідниками. Співробітництво позитивно відбилося на бурхливому процесі розгортання політологічних досліджень у незалежній Україні. Наприкінці 1990-х років у системі АН України й поза нею функціонує багато дослідницьких установ, що займаються проблемами політології, створено кафедри політології у більшості університетів та інших вищих навчальних закладів, виходять політологічні журнали («Політична думка», «Віче», «Державність», «Універсум», «Українські варіанти» та ін.). Отже, створюються умови для подолання відставання політичної науки в Україні, що склалось через об’єктивні умови, і для того, щоб політологія сприяла здійсненню громадянами усвідомленого вибору політичного устрою, форм державного правління, спрямовувала політичні процеси в цивілізоване русло.

Здобутком молодої політичної думки в Україні стали написані за останнє десятиріччя численні підручники та навчальні посібники з політології, статті та монографії українських учених, що висвітлюють найрізноманітніші аспекти політичного життя в Україні і розвивають теорію.

Як бачимо, представники різних, іноді протилежних, напрямків, із принципово відмінних ідеологічних засад, з часом під впливом свого бачення реальних процесів у житті України вже в перші десятиріччя XX ст. дедалі більше схилялися до висновку, що державна самостійність, утвердження політично суверенної України є вирішальним і єдино можливим чинником національного відродження її народу.

Схема 15.1

Схема 15.2

Словник найбільш уживаних термінів

Народництво - ідеологія та суспільно-політичний рух української інтелігенції в другій половині ХІХ ст. Прихильники народництва виступали проти кріпацтва, капіталізму, за знищення самодержавства. Ідеалом українських народників була Україна «без холопа і пана», Україна запорізького козацтва.

Державницька ідея - основа національного розвитку, важлива детермінанта пробудження народу, національного поступу. Говорячи про Українську державність, необхідно наголосити на безперервності її відродження. Тобто ми відновлюємо українську державу і розбудовуємо державність, повертаючись до власних державницьких традицій. Йдеться про незнищенність ідей самостійної і соборної України, що закріпилася в ментальності українського народу. Ця ідея мала різний вигляд. Відобразившись в ідею «козацької автономії»; української державності часів Б. Хмельницького; «політичної автономії» в межах федеративного зв’язку з Росією (Центральна Рада); УНР - як незалежної держави. В українській політико-правовій думці цей процес отримав назву «тяглість», або переємність державницької ідеї українського державотворення.

Консерватизм (від лат. conservate - зберігати, охороняти) - політична ідеоло­гія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збере­женні і підтримуванні існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Попри різні форми, консерватизму притаманні спільні ідейні ознаки: визнання недосконалості людської природи і обмежених можливостей людини; переконання про вроджену нерівність людей; орієнтація на загальний морально-релігійний порядок; ставлення до конституції як до Богом даного порядку; панування закону і законослухняності як форми індивідуальної свободи.

Лібералізм (від лат. Iiberalis - вільний) - політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод. Згідно з ліберальним ідеалом мета створення держави - збереження і захист природних прав людини відносин між людиною повинні мати договірний характер, а верховенство закону є інструментом соціального контролю. Вплив держави конституційно обмежений, вона не повинна втручатись в економічне життя суспільства. Політичному стилю лібералізму властиві прагматизм, раціоналізм, меркантилізм. Більшість партій - прихильників лібералізму (понад 30) у Європі об’єднані в ліберальний інтернаціонал, створений у 1974 р.

Націоналізм (від лат. natio - народ) - теорія і практика етнічних і соціально- політичних відносин у суспільстві, які ґрунтуються на самоідентифікації нації у вирішенні політичних, державних та інших проблем суспільного розвитку. Слово націоналізм застосовується: а) у широкому розумінні - для позначення почуттів, ідей ідеологій, що наголошують на цінності нації, національної культури, національних інтересів; б) як назва особливої політичної ідеології, поряд з такими, як лібералізм, консерватизм тощо. В українському націоналізмі як політичній ідеології, маємо два різновиди: а) демократичний ліберальний націоналізм; б) інтегральний націоналізм.

Націоналізм інтегральний - термін, як правило, вживається по відношенню до однієї з течій націоналізму або низки його різновидів: радикальний, войовничий, правий реакційний, екстремістський, агресивно-

експансіоністський тощо.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає специфіка формування української політичної думки ?

2. Назвіть концепції суспільно-політичної думки княжих часів.

3. Під впливом яких чинників сформувалась ідея єдності руських земель ?

4. Назвіть політичні твори періоду козацько-гетьманської держави, в яких обґрунтовувалась ідея національної державності.

5. Назвіть представників націонал-демократичного напрямку.

6. Назвіть представників консервативно-державницького напрямку.

7. Назвіть представників націоналістичного напрямку.

8. Назвіть представників ліберально-демократичного напрямку.

9. Назвіть представників народницько-демократичного напрямку.

10. Назвіть українських учених діаспори в галузі політичних досліджень.

Література

1. Антология мировой политической мысли. В 5 т. - М., 1997.

2. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. - К., 1993.

3. Великий українець: 36 праць Михайла Грушевського / Передмова Л. Кравчука. - К., 1992.

4. Грабовський С., Ставрояш С., Шилер Л. Нариси з історії українського державотворення. - К., 1995.

5. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. - К., 1993.

6. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. У 2 т. - К., 1991.

7. Орлик П. Вивід прав України // О.М. Апанович. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. - К., 1993.

8. Політологія: історія та методологія: Підручник / За ред. Ф.М. Кирилюка. - К., 2000.

9. Себайн Дж., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997.

10. Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології. - К., 1998.

11. Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М. Кирилюка. - К., 1995.

12. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. - К., 1991.

13. Шляхтун П.П. Політологія. - К., 2002.