Геополітичне положення України. Варіанти геополітичної орієнтації України

Україна займає вигідне геополітичне становище між Заходом і Сходом. Розташування і розміри території України, чисельність її населення, природні ресурси в поєднанні з її потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя дають їй змогу та право мати статус великої європейської демократичної держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією.

Одним з важливих факторів формування геополітичної ситуації навколо України є унікальна енерготранспортна мережа, котра проходить через її територію. Ця мережа забезпечує постачання в Європу нафти і газу з Росії та Середньої Азії. У геополітичному плані енерготранспортна система України є «точкою стратегічного контролю», яка потенційно забезпечує стратегічний контроль над економікою одночасно і Росії (де понад 80 % капіталів створюється саме в сфері видобутку та 197

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія експорту нафти і газу), і держав Євросоюзу (який в останні роки ХХ ст. розпочав змагання із США за світове економічне лідерство, однак відчуває постійно зростаючу потребу в імпорті енергоресурсів). Тому боротьба за контроль над цією системою стала одним із визначальних чинників світової політики на межі ХХ—ХХІ ст. Для США ЄС є найактуальнішим конкурентом як в економічній, так і в політичній сфері. Звідси випливає необхідність американської підтримки України як перешкоди на шляху економічного співробітництва лідерів Євросоюзу — ФРН та Франції з Російською федерацією. На сьогодні зусиллями німецьких корпорацій, що мають вирішальний вплив на реальну політику ФРН, реалізовано ряд енерготранспортник проектів (у першу чергу — Північний потік), які підривають міжнародний статус України як монопольного енерготрейдера в торгівлі РФ газом, нафтою та електроенергією з країнами ЄС. Це різко знизило значення України в

геополітичному протистоянні США та ЄС.

Послідовно інтегруючись до загальноєвропейської спільноти, Україна розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, утвердження нового геополітичного простору, що відповідатиме вимогам XXI ст. Ставши членом Ради Європи, асоційованим членбом ЄС та співпрацюючи з іншими європейськими об’єднаннями, Україна використовує багатовіковий досвід демократичних держав Європи в практиці державного будівництва, зміцнює співробітництво з такими міжнародними інституціями, як Міжнародний Валютний Фонд, Всесвітній банк і Європейський банк реконструкції та розвитку. Ініціатива НАТО «Партнерство заради миру» дала змогу Україні гнучко підійти до розвитку співробітництва з Північноатлантичним альянсом, маючи з ним такий рівень співпраці, який відповідає її індивідуальним вимогам і можливостям. Помітні й здобутки української дипломатії, що позначаються на зростанні обсягів та якості відносин з близькими сусідами та з країнами інших регіонів. Хоч і повільно, але зростають іноземні інвестиції. Поступово стаючи впливовою європейською та світовою державою, Україна дедалі більше перетворюється на реального та активного суб’єкта міжнародних відносин, який має свої національні інтереси й вирішує їх у колі європейських народів.

Однак саме по собі вигідне геополітичне становище автоматично не забезпечує вигоди для країни. Для цього необхідно вірно визначити стратегію зовнішньої політики та успішно її реалізувати.

Фахівці називають п’ять імовірних геополітичних сценаріїв, що могли бути покладені в основу зовнішньополітичного курсу нашої держави:

і)неприєднання до будь-яких військових блоків і політичних союзів, побудова зовнішньої політики на основі багатьох угод із різними країнами. З початку проголошення незалежності Україна взяла курс на набуття статусу позаблокової, без’ядерної держави.

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія та юридичних осіб досяг понад 200 млрд. доларів) Україна фактично втратила економічний суверенітет. Тому подальша реалізація курсу неприєднання виявилася неможливою;

2) швидка інтеграція в ЄС із надією на інвестиції, нові технології, прилучення до західного способу життя. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу затверджена Указом Президента від 11 червня 1998 року. У 2017 році Україна отримала статус асоційованого члена ЄС і безвізовий режим з країнами ЄС. Європейський Союз став основним торговим партнером України в експорті товарів. Однак системна криза європейської економіки не дає можливості реалізувати сценарій європейської інтеграції для України у повному обсязі;

3) утворення блоку з країнами Балтії та деякими державами Центральної та Південної Європи (Балто-Чорноморський союз, або Міжмор’я, фактично об’єднаний навколо ФРН). Така організація могла б стати альтернативою об’єднання в межах СНД. Однак, як зазначає більшість експертів, дана модель нежиттєздатна, оскільки вона не задовольняє інтересів України в сировині, енергоносіях, ринку збуту. Фактично вона лише перетворює країну на ланку «санітарного кордону» між Росією та Західною Європою. У той же час ФРН, як і інші країни, що могли б скласти цей союз, реалізували свої зовнішньополітичні інтереси в рамках ЄС;

4) блокування з країнами Причорноморського басейну. Реалізація цієї моделі дала б можливість забезпечити вільний вихід із замкнутого континентального Чорного моря в більш відкрите Середземне через Босфор і Дарданелли й певною мірою вирішити енергетичні проблеми, оскільки в перспективі більшість шляхів енергоносіїв з Каспії, Середньої Азії, а можливо, і Близького Сходу пролягатимуть через чорноморські протоки.

У 1990-ті роки Україна брала активну участь у роботі Парламентської Асамблеї Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС).

5) курс на тісну співпрацюз Росією та інтеграцію з країнами СНД. До кінця 1990-х років Російська федерація була державним утворенням із досить слабкими позиціями центральної влади. Уряд РФ, зайнятий внутрішніми проблемами країни, був нездатним реалізувати активну зовнішню політику. У цей час Україна, маючи другий після РФ економічний потенціал серед колишніх республік СРСР, могла не лише перебрати на себе політичне лідерство в СНД, але й зайняти там ринки, які втратила Росія (у тому числі, й значний сегмент внутрішнього ринку останньої). Контроль українського уряду над транзитом російського газу до Європи дозволяв не лише підтримувати рівноправні відносини з РФ (чия економіка залишалася значно потужнішою за українську), але й наповнювати державний бюджет значними валютними ресурсами, які могли б стати основою технологічної модернізації вітчизняного виробництва. Проте курс на політичне дистанціювання від СНГ в надії на євроінтеграцію, а також ряд зловживань у сфері управління економікою привели до того, що Україна фактично потрапила в економічну залежність від РФ.

Таким чином, історичні та географічні реалії практично виключають можливість орієнтації України лише на один стратегічний зовнішньополітичний напрям. Багатовекторність слід сприймати не як постійні коливання зовнішньополітичного курсу, а в широкому розумінні, як розвиток і підтримку відносин із багатьма учасниками міжнародного життя. Разом з тим багатовекторність потребує чіткого визначення геополітичної орієнтації, геостратегічних напрямків, виходячи із об’єктивних можливостей і врахування національних інтересів.

Пріоритетною для України залишається діяльність по наближенню перспективи одержаня статусу повноправного учасника Європейського Союзу. Наша країна є асоційованим членом ЄС, однак цей статус надає їй лише право на співробітництво з цією міжнародною структурою на певних умовах.

Статус асоційованого члена ЄС для України привабливий у першу чергу через декларовану перспективу отримання доступу до європейських ринків збуту. Проте економічне співробітництво між країнами ЄС базується на засадах розмежування конкуренції, що передбачає обмеження для цих країн права торгівлі певною продукцією як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. При цьому квоти на обсяг торгівлі реально встановлюють країни-лідери, виходячи в першу чергу з інтересів власного національного бізнесу. У рамках політики розмежування конкуренції ряд країн, що мали досить розвинену суднобудівну галузь та риболовецький флот, аграрно-промисловий комплекс, виробництво побутових товарів (Польща, Латвія, Естонія, Греція) вимушені були відмовитися від цих видів економічної діяльності на користь провідних країн ЄС в обмін на кредитування своєї банківської системи міжнародними фінансовими структурами. У результаті поглибився дисбаланс платоспроможності між державами ЄС, що наклало додатковий тягар на всю фінансову систему Євросоюзу.

У відносинах з НАТО Україна керується положеннями Хартії про особливе партнерство й активно співпрацює з цією структурою в рамках Програми «Партнерство заради миру». Однак перспектива повноправного членства в НАТО перед нею на часі закрита.

Україна розвиває відносини із деякими пострадянськими державами. Новим виміром взаємин у СНД стало формування відносин чотирьох країн: Грузії, України, Азербайджану та Молдови, які утворили об’єднання ГУАМ (ініціатором створення була Україна, яка й сьогодні продовжує нарощувати зусилля щодо зміцнення співробітництва в рамках цієї організації).

Таким чином, за умов нової геополітичної ситуації сучасна Україна має об’єктивні можливості для створення механізму реалізації своїх геополітичних інтересів на основі зваженої далекоглядної політики. Не геополітичне суперництво, а саме геоекономічне співробітництво держав є важливою умовою сталого розвитку України, яка здійснює багатовекторну геополітичну стратегію, відстоює власні національні інтереси, встановлює відповідний геополітичний баланс у відносинах зі Сходом і Заходом.