Авторитаризм

Як вже вказувалось раніше, підтипом недемократичних режимів є авторитарні системи (від лат. autoritas - влада). З тоталітаризмом їх об’єднує диктаторський, не обмежений законом, характер влади.

Отже, авторитаризм можна визначити як недемократичний спосіб правління, за якого влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття рішень. Реальна конкуренція в боротьбі за владу не допускається.

Авторитарні ознаки режиму знаходять свій прояв в тому, що влада зосереджується в руках однієї людини (монарха, диктатора, деспота) або вузької групи осіб. Правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а самопризначенням. Режиму не властивий тоталітарний контроль над суспільством. Допускається обмежений плюралізм, громадянське суспільство не повністю поглинається державою. Авторитарні режими не мають єдиної ідеології. Правляча еліта готова терпіти інакомислення, доки воно не зачіпає основ режиму.

Схема 9.1

Відмінності тоталітаризму і авторитаризму

Авторитарні режими досить поширені і багатоманітні.

Теократичні авторитарні режими, характерні для країн, де до влади прийшли релігійні клани. Прикладом такого режиму є політична система Ірану, створена ісламськими фундаменталістами після революції 1979 р. Цей режим має багато ознак, притаманних тоталітаризму.

Військово-бюрократичні диктатури, що встановлюються внаслідок військових переворотів. З приходом до влади військових діяльність представницьких інституцій значно обмежується або й взагалі забороняється. Так було в багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки.

Персональні тиранії, різновидом яких є султанізм. За такого персоні­фікованого режиму влада належить диктатору і спирається на розгалужений поліцейський апарат. Інші інститути влади переважно слабкі. За султанізму при владі задіяні родичі та близькі друзі диктатора. Персональна тиранія була притаманна для режимів Барре в Сомалі, Аміна в Уганді, Самоси в Нікарагуа.

Абсолютистські монархії (Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати), в яких монарх наділений необмеженою владою, виборні представницькі органи є відсутні.

Неототалітарні режими. Вони формально функціонують за наявності багатьох партій, опозицій, періодичних виборів, але завдяки різного роду маніпуляціям влада зберігається в руках однієї масової партії. Такі режими існують в Мексиці і Сирії (правлячі партії: Інституційно-революційна в Мексиці і БААС у Сирії).

В багатьох країнах авторитарна влада показала відносну здатність успішного розв’язання завдань економічного розвитку (Чилі, країни Південно- Східної Азії). На цій підставі дехто з аналітиків обстоює тезу про можливість (і навіть бажаність) стадії авторитарного правління в посткомуністичних країнах для успішнішого розв’язання завдань переходу до демократії. Безумовно, для успішного розв’язання завдань трансформації суспільства потрібна чітка організація владної системи. Але це не означає, що сильна влада обов’язково повинна набувати авторитарних форм.

Перехідний період - це не тільки процес подолання економічної чи фінансової кризи, якими б важливими для переходу вони не були. Це і процес формування повноцінної політичної системи з її багатопартійністю, і процес становлення громадянського суспільства зі складною структурою громадських об’єднань і асоціацій, це і процес формування демократичної політичної свідомості і демократичної політичної культури. Тільки авторитарними методами, без широкого залучення демократичних політичних сил демократичне суспільство не побудувати. Так, як не побувавши у воді, не можна навчитися плавати, так і не розбудовуючи демократію, не можна перейти до неї.

9.3.