ФАКТОРИНГ ЯК РІЗНОВИД КОМЕРЦІЙНОГО КРЕДИТУ

Однією з найбільш поширених посередницьких послуг комерційних банків у наш час є факторинг. Факторинг уперше виник у США наприкінці XIX сторіччя, потім він знайшов застосування в промислово розвинених країнах Західної Європи.

Найбільше поширення факторинг одержав у 80-ті роки, у період стійкого економічного підйому західних країн. Кількість факторингових компаній зросла у 3,6 раза, причому в їхньому сукупному обороті у 2 рази зменшилася частка Америки й у 1,5 раза зросла частка Західної Європи. Відповідно до одного з останніх звітів Фекторз Чейн Інтернешнл (ФЧІ), обсяг факторингових операцій (включаючи внутрішній і міжнародний факторинг) розподіляється в такий спосіб: Європа - 56%, Америка - 30%, країни Азії і Тихоокеанського узбережжя - 13%, Африка - 1% (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Географія розповсюдження факторингових операцій.

Факторинг за кордоном - це найкоротший шлях до джерел фінансування для дрібних і середніх компаній. Як правило, кредитні установи вимагають від них гарантій більше звичайних, а відсоток за кредит майже завжди на 2% перевищує відсоток для великих фірм. Факторингові ж компанії, навпаки, спеціалізуються на наданні послуг саме таким підприємствам.

Факторинг - це викуп платіжних вимог у постачальника товарів (послуг) Мета факторингу - усунення ризику, що є невід’ємною частиною будь-якої кредитної операції У країнах із розвиненою ринковою економікою серйозна увага приділяється дотриманню термінів платежів Діяльність факторингових компаній і факторингових відділів банків саме и покликана вирішувати проблеми ризиків і термінів платежів між постачальниками і покупцями, і надавати цим відносинам між ними велику стійкість

Слово "factor" у перекладі з англійської означає агент, посередник 3 економічної точки зору — це посередницька операція Факторинг — це комісійно- посередницька діяльність, пов’язана з поступкою банкові клієнтом- постачальником неоплачених плагежів-вимог (рахунків-фаюур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права одержання платежу за ними, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта (одержанням коштів за платіжними документами) Банк стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їхньої несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється Відповідно до угоди банк зобов’язується оплатити суму переданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники У цьому полягає відмінність між факторингом і банківською гарантією При банківському гарантуванні банк зобов’язується у випадку несплати клієнтом в установлений термін належних сум здійснити платіж за свій рахунок Метою ж факторингового обслуї овування є негайне інкасування коштів (або одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату) незалежно від платоспроможності платника У нашій країні негайно або через 2-3 дні постачальник одержує від факторингового відділу банку визначений відсоток від суми вимог

На Заході факторингові компанії, крім власне факторингу, роблять звичайно ще й ряд сервісних послуг, таких, як ведення бухгалтерського обліку для підприємств-клієнтів, аудит, підготування статистичних оглядів, зведень і т п Факторингові компанії в країнах із розвиненою ринковою економікою частіше усього являють собою дочірні фірми при великих банках

У факторингових операціях беруть участь три сторони (рис 6 2)

■ факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), тобто спеціалізована установа, що купує рахунки-фактури у своїх клієнтів,

■ клієнт (постачальник товару, кредитор) - промислова або торгова фірма, що уклала угоду з факторинговою компанією;

■ підприємство (позичальник) - фірма-покупець товару.

Рис. 6.2. Механізм факторингової операції.

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота.

Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає зазвичай протягом 1-2 тижнів економічний і фінансовий стан потенційного клієнта, характер його ділових зв’язків. Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, то клієнт спрямовує факторинговій компанії всі рахунки-фактури, виставлені на покупців. По кожному документу клієнт повинний дістати згоду на оплату (за аналогією з акцептом платіжних вимог). Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому платоспроможність покупців. Це продовжується від 24 годин до 2-3 днів. Факторингова компанія може оплатити рахунок у момент настання терміну платежу або достроково. В останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту. Найбільш важливою послугою тут є гарантія платежу клієнтові. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компанія зобов’язана оплатити клієнту всі акцептовані рахунки-фактури навіть у випадку неплатоспроможності боржників.

Крім того, банк визначає максимальну суму за операціями факторингу, у межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризику неотримання платежу. У договорі на здійснення факторингових операцій повинен бути узгоджений засіб розрахунку граничної суми й окреслені обставини, за яких факторинговий відділ зобов’язаний здійснювати платіж на користь постачальника.

У світовій практиці вартість факторингових послуг складається з двох елементів: комісії і відсотків, стягнутих при достроковій оплаті поданих документів.

Комісія встановлюється у відсотках від суми рахунку-фактури (звичайно на рівні 1,5-2,5%). Збільшенню обсягу угоди відповідають розрахунок і сума комісії. Відсоток за кредит, як правило, на 1 -2% вище ставок грошового ринку (ринку короткострокових кредитів).

Існує ряд причин, за яких факторинговому відділу невигідно попередньо оплачувати повну вартість боргових зобов’язань. Насамперед можливо виникнення спірних моментів і помилок у рахунках. Якщо постачальник припиняє свою діяльність, або з будь-яких причин порушує умови факторингового договору, то факторинговий відділ не має іншого страхового покриття попередньо оплачених сум, окрім самих платіжних вимог. Таким чином, різниця в 10-20% вартості рахунків-фактур необхідна для того, щоб за необхідності можна було компенсувати попередньо оплачені суми. Це цілком відповідає, ж ми вже показали, і факторинговій практиці країн із розвиненою ринковою економікою.

До вартості факторингових послуг включається плата за обслуговування (комісія) і плата за надані в кредит кошти.

Плата за обслуговування стягується за звільнення від необхідності вести облік, за страхування від появи сумнівних боргів і розраховується як визначений відсоток від суми рахунків-фактур. Розмір цієї плати може варіюватися залежно від масштабів виробничої діяльності постачальника і надійності його контрактів, а також від експертної оцінки факторинговим відділом ступеня ризику неплатежу і складності стягнення коштів із покупців; у середньому на вітчизняному ринку комісія встановилася на рівні 0,5-3% від вартості рахунків-

фактур. Проте комерційні банки визначають розмір плати за домовленістю з конкретним клієнтом по кожному договору, тому ставка плати за обслуговування може виявитися і більш високою (5% і більше). Розмір плати за обслуговування може визначатися не тільки у відсотках від суми платіжних вимог, але і шляхом встановлення фіксованої суми.

Плата за кошти, надані в кредит.

Отже, факторинг - це особливо вигідна для підприємств дрібного і середнього бізнесу форма фінансування, яка дозволяє керівництву і співробітникам сконцентруватися на виробничих проблемах і максимізації прибутку, що прискорює одержання більшої частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості і знижує витрати на ведення рахунків. Факторинг дає гарантію платежу і рятує постачальників від необхідності брати додаткові і дуже дорогі кредити в банку. Все це сприятливо впливає на фінансовий стан підприємств.

Американські банки, що купують право на стягнення боргу, одержують винагороду у вигляді комісійних за послуги плюс позичковий відсоток із щоденного залишку виплаченого клієнту авансу напроти неінкасованих рахунків. Відсоток стягується із дня видачі авансу до дня погашення заборгованості. Комісійні залежать від торгового обороту клієнта, ступеня ризику й обсягу необхідної конторської роботи. На ступінь ризику, прийнятого на себе банками, впливає платоспроможність боржників клієнта, тоді як обсяг конторської роботи пов’язаний, в основному із середнім розміром фактурних сум. І, якщо, наприклад, ставка комісійної винагороди складає 1,5%, а період обороту дебіторських рахунків ЗО діб, то комісійні досягають 15% річних від розміру заборгованості (1,5% х 12 міс. = 18%).

У світовій практиці зазвичай використовуються три методи встановлення граничних сум:

і. Визначення загального ліміту. Кожному платнику встановлюється періодично поновлюваний ліміт, у межах якого факторинговий відділ автоматично оплачує платіжні вимоги, що йому надходять.

2. Визначення щомісячних лімітів відвантажень.

3. Страхування за окремими угодами. Цей метод використовується, коли специфіка діяльності продавця припускає не серію регулярних постачань товарів тим самим покупцям, а ряд одноразових угод на великі суми з постачанням на визначену дату.

Основою факторингових операцій є договір факторингу.

У договорі обумовлюються умови здійснення факторингових операцій, у тому числі реквізити платіжних вимог, частка сум платежу від суми за операціями факторингу, розмір компенсаційної винагороди, умови розірвання факторингового договору й інші умови за домовленістю сторін. Також у ньому обумовлюється відповідальність кожної із сторін у випадку невиконання або неналежного виконання узятих на себе зобов’язань. При цьому вони відповідають один перед одним. Якщо факторинговий відділ не може виконати прийняті зобов’язання, то майнову відповідальність несе банк, при якому він створений. Але самий відділ не несе відповідальності за невиконання договірних зобов’язань за поставками.

Договір факторингу визначає вид факторингу (рис. 6.3).

Рис. 6.3. Види факторингу.

Розрізняють два види факторингу - конвенційний (широкий) і конфіденційний (обмежений). Історично першим виник конвенційний факторинг. У сучасних умовах це - універсальна система фінансового обслуговування клієнтів, що включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками і покупцями, страхове кредитування, представництво і т.д. За клієнтом зберігається тільки виробнича функція. Така система дозволяє підприємству- клієнту скорочувати витрати на виробництво і реалізацію продукції.

Таке факторне обслуговування звичайно створюється з "дисконтуванням фактур". Це означає, що банк купує у свого клієнта право на одержання грошей від покупців, при цьому відразу ж зараховує на його рахунок біля 80% вартості відвантаження, а іншу суму - в обумовлений термін незалежно від надходження грошей від дебітора.

За останні роки поширення одержав конфіденційний факторинг, що обмежується виконанням тільки деяких операцій: поступка права на одержання грошей, оплата боргів і т.п. Він є формою надання постачальникові - клієнту факторингу - кредиту під товари відвантажені, а покупцю - клієнту факторингу - платіжного кредиту. За проведення факторингових операцій клієнти вносять передбачену в договорі на обслуговування плату, що за своїм економічним змістом є відсотком за кредит.

Сьогодні факторинг завойовує усе більш стійкі довготривалі позиції і на нашому грошовому ринку. Експеримент щодо запровадження факторингу почав здійснювати в 1988 р. Промбудбанк СРСР, а з 1989 р. стали здійснювати факторингові операції й інші комерційні банки.

Можливість інкасування дебіторської заборгованості, тобто одержання грошей за неоплаченими вимогами і рахунками-фактурами, особливо важлива для дрібних і середніх підприємств. Водночас, гальмуючим моментом є майже повна відсутність методичної бази факторингових операцій.

При проведенні факторингових операцій банки дотепер керуються інструкцією Держбанку СРСР від 12 грудня 1989 р. "Про порядок здійснення операцій по поступці постачальниками банкові права одержання платежу за платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи і зроблені послуги".

Факторингові операції здійснюються банками і спеціальними організаціями. У випадку здійснення факторингу банками, у них створюються спеціальні відділи. Джерелами формування засобів для факторингу є власні кошти банку (прибуток, фонди), залучені і позикові засоби. Співвідношення між власними і невласними засобами встановлюється правлінням банку. Крім того, якщо у факторингового відділу виникає потреба у залученні надпланових кредитів для виконання своїх зобов’язань, то банк може надати йому короткостроковий кредит. Господарські органи також можуть виділити факторинговому відділу тимчасово вільні кошти на певний строк за плату, що визначається в договорах за згодою сторін. Існують також й інші засоби залучення коштів для діяльності факторингового відділу, наприклад, притягнення термінових депозитів або випуск і продаж облігацій із фіксованим річним прибутком.

При вирішенні питання про те, чи буде факторинговий відділ укладати договір про факторингове обслуговування з постачальником, необхідно одержати таку інформацію: чи виробляє фірма продукцію, що користується попитом, або чи надає вона послуги високої якості, чи виконує роботу на високому рівні; які темпи зростання виробництва і чи стійкі їх перспективи; наскільки кваліфікований управлінський персонал фірми; чи налагоджений внутрішній контроль; наскільки твердо визначені умови торгівлі з контрагентами.

Проте, слід враховувати, що факторингові операції не проводяться:

• за борговими зобов’язаннями приватних осіб;

• за вимогами, запропонованих бюджетним організаціям;

• за зобов’язаннями госпорганів, знятих банком із кредитування або оголошених неплатоспроможними;

• за зобов’язаннями філій або відділень госпорганів;

• якщо оплата роботи проводиться поетапно або авансом у випадку компенсаційних або бартерних угод за договорами про продаж, відповідно до яких покупець має право повернути товар протягом визначеного часу, а також за умови післяпродажного обслуговування.

Факторинг припускає постійні відносини між банком і постачальником, оскільки припускає спостереження і контроль за фінансовим станом постачальника, а також платоспроможністю покупців.

Існують відкритий і закритий факторинги. При відкритому факторингові дебітор сповіщений про те, що в угоді бере участь факторинговий відділ. У випадку ж закритого факторингу дебіторові повідомляють про наявність факторингового договору, але в даний момент можливість його використання в інструкції №252 Держбанку СРСР не обговорена.

Українські підприємства в основному використовують факторинг рідко - у випадку гострої необхідності кредиту на дуже короткий термін. Це пов’язано насамперед із тим, що в Україні широко поширена передоплата за товар і слабо розвинений комерційний (товарний) кредит, як високори- зиковий. До того ж факторинг у сучасному варіанті тільки з’явився на вітчизняному ринку і поки недостатньо оцінені можливості цього фінансового інструмента.

Проте досвід закордонних країн і ряд переваг експортного факторингу порівняно з іншими формами розрахунків у міжнародній торгівлі дозволяє прогнозувати зростання його популярності серед українських експортерів. Це пов’язано, по-перше, із тим, що експортний факторинг здійснюють фактор-фірми, що мають різне громадянство і входять у те або інше об’єднання факторингових компаній. По-друге, фірма-поста- чальник, отримавши велику частину суми за поставлений товар негайно після відвантаження, може відразу спрямувати її в оборот. По-третє, фак- тор-фірма, або спеціалізований відділ банку, який здійснює факторинг, повідомляє експортера про фінансове становище потенційного покупця. Таким чином, підприємство-експортер одержує можливість, не ризикуючи витратити гроші і час марно, розширити виробництво під конкретного імпортера того або іншого виду товару.

Використовуючи експортний факторинг через ФЧІ, вітчизняні підприємства із самою різною формою власності одержують й інші переваги. Якщо при здійсненні перших факторингових операцій потрібно надання певних гарантій, то при подальшій роботі необхідність у таких гарантіях відпадає. Клієнт фактора-фірми, який позитивно зарекомендував себе, набуває додаткової рекомендації при контрактах із закордонними партнерами.

6.2.