Поняття й види суб'єктів міжнародного права

Поряд з суверенними державами усе більше активну роль у міжнародних відносинах, урегульованих нормами права, грають і інші учасники, які в сукупності утворять поняття «суб"єкти міжнародного права».

Раніше термін «суб"єкти міжнародного права» був надбанням переважно наукової літератури по міжнародному праву. У цей час це поняття усе ширше використовується й в офіційних міжнародно-правових актах - договорах і конвенціях. Так, ст. 3 Віденської конвенції про право міжнародних договорів установлює: «Той факт, що справжня Конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладеним між державами й іншими суб"єктами міжнародного права або між такими іншими суб"єктами міжнародного права, і до міжнародних угод не у письмової формі, не зачіпає: а) юридичної чинності таких угод...»

На відміну від внутрішньодержавного права, для суб"єктів міжнародного права характерно органічне сполучення правоздатності і дієздатності, що разом утворить поняття «правосуб"єктність». Обмежено дієздатних або недієздатних суб"єктів сучасне міжнародне право не знається

У міжнародному праві прийнято розрізняти первинні й похідні (вторинні) суб"єкти. До першої групи ставляться держави й народи, що реалізують право на самовизначення ( щоборються за незалежність). Їхня поява на міжнародній арені - об"єктивна реальність естественноисторического процесу розвитку.

Похідні ж суб"єкти міжнародного права створюються на основі волевиявлення первинних. Обсяг прав і обов"язків похідних суб"єктів залежить від цілей і намірів їхніх творців, що, як правило, закріплюється в міжнародному договорі, що є установчим документом похідного суб"єкта. До цієї групи суб"єктів міжнародного права ставляться міжурядові організації (ООН, ЮНЕСКО, НАТО й ін.) і государственноподобные утворення (раніше - це так звані вільні міста Венеція, Гамбург, Данциг і ін.). У цей час лише Ватикан може бути віднесений до государственноподобным утворень

Що стосується чотирьох названих видів суб'єктів міжнародного права, те їхня правосуб'єктність є загальновизнаною. Разом з тим серед юристів ведуться дискусії про міжнародну правосуб'єктність індивідів (фізичних осіб) і міжнародних неурядових організацій (МНПО). Довгий час у радянській правовій літературі домінувала думка про те, що індивіди, як і МНПО, є суб'єктами внутрішньодержавного права відповідної країни й мати міжнародну правосуб'єктність не можуть. Однак все більше поширення здобуває інша точка зору. Відповідно до неї існують певні міжнародні угоди, наприклад, в області захисту прав людини й гуманітарного права, що наділяють індивідів правами самостійно звертатися в органи ООН або регіональні організації з метою захисту порушених прав (Факультативний протокол до Пакту про цивільні й політичні права 1966 р., Європейська конвенція по захисту прав людини й основних воль 1950 р.) або налагающие відповідальність безпосередньо на фізичних осіб за міжнародні злочини (Устав Міжнародного військового трибуналу 1945 р.). Іншими словами, індивіди стають учасниками міжнародних відносин, урегульованих нормами права, тобто суб'єктами міжнародного права. Це ж ставиться й до МНПО, причому міжнародна правосуб'єктність як індивідів, так і МНПО, обмежена рижика сферою. Правотворческими функціями на міжнародній арені володіють лише загальновизнані суб'єкти міжнародного права