§ 3. Поняття криміналістичного методу

Учення про криміналістичні методи безпосередньо пов'язане з розвитком та становленням науки криміналістики. Ще в ранніх працях криміналістів згадувалось про ці методи. Так, І. М.

Уперше на взаємозв'язок криміналістичних методів з діалектичним звернув увагу Б. М. Шавер, який зазначав, що єдиним науковим методом пізнання є діалектичний, який лежить в основі практичних діалектичних методів розкриття та розслідування злочинів, як узагальнення досвіду судово-слідчої практики і активного пристосування наукових даних інших наук до задач виявлення та дослідження доказів.

Вагомий внесок в розробку методологічних основ науки взагалі

та юридичної зокрема зробили українські вчені В. П. Казимирчук, П. О. Недбайло, В. П. Колмаков та ін.

Методи пізнання нерідко ділять за рівнем дослідження на теоретичні та емпіричні (практичні).

Методи емпіричного рівня, або практичної діяльності, застосовуються при реалізації теорії для розв'язання практичних задач. Наприклад, метод криміналістичної ідентифікації є вченням про встановлення тотожності об'єктів, які мають стійку зовнішню форму, за їх матеріальним та ідеальним відображенням. Практична реалізація ідентифікації в судово-слідчій практиці породжує різні методики дослідження, скажімо, ототожнення зброї за слідами на кулях та гільзах, розшук та ідентифікація злочинців за ознаками зовнішності тощо.

Разом з тим методи емпіричного рівня не можна ототожнювати або протиставляти теоретичним.

Методи теоретичного рівня представляють найбільш загальні закони розвитку матеріального світу, вони не підміняють методи конкретних наук, а є їх загальною філософською основою і виступають як засоби пізнання в усіх сферах діяльності. Ось чому методи теоретичного рівня не можна ототожнювати і тим більше протиставляти методам практичної діяльності. Практика завжди була критерієм істинності знання. За допомогою теорії практика долає і безперервно вдосконалює складний шлях пізнання, а результати практики — критерій істинності теорії які дозволяють корегувати її. Це дає взаємопов'язане розуміння явищ та подій взагалі і при розслідуванні злочинів зокрема.

Так у фізиці була відкрита закономірність, згідно з якою внаслідок пострілу зменшується намагніченість зброї, з чого був зроблений такий практичний висновок: якщо зі зброї повторно не стріляти, то намагніченість зброї через 7—10 діб відновиться до природного рівня, тобто дорівнюватиме магнітному полю Землі. На цій підставі був побудований графік залежності намагніченості зброї від часу, який минув з моменту пострілу. Тепер для встановлення дня, коли було зроблено постріл, достатньо було б виміряти намагніченість знайденої зброї і за допомогою графіка визначити, скільки діб минуло з моменту пострілу. Ця теоретична концепція і практичні способи її реалізації були запропоновані як науковий метод визначення давності пострілу.

Проте практика часто вносить свої корективи в теорію. З'ясувалось, що намагніченість змінюється не тільки при пострілі, але й при інших механічних коливаннях зброї, як, наприклад, при падінні зброї на бетонну підлогу, ударі зброї об твердий предмет або твердим предметом по зброї тощо. Таким чином, побудований на об'єктивній закономірності криміналістичний метод виявився непридатним для практичного визначення давності пострілу. Аналогічне сталося із нітрато-нітридним методом визначення давності пострілу, запропонованим іще в 1948 р.

багатьма ситуаційними факторами, врахувати які неможливо, а отже і визначити давність пострілу. Проблема визначення давності пострілу до цього часу в криміналістиці не розв'язана.

Крім розподілу методів за рівнями дослідження на теоретичні та емпіричні (практичні), їх ділять за загальністю застосування на усе- загальні, загальні та спеціальні (часткові).

Усезагальним методом є матеріалістична діалектика, суть якої полягає у вивченні предметів та явищ дійсності в русі, змінюванні, розвитку, взаємозв'язку і взаємозумовленості. Усезагальний метод як теорія пізнання всіх галузей знань виконує методологічну, гносеологічну та світоглядну функції.

Пізнання об'єкта, який рухається, змінюється та розвивається є суттю методологічного підходу, що необхідно враховувати при дослідженні суспільних явищ, якими є злочини, таких спеціальних процесів, як, наприклад, взаємодія та утворення слідів злочину, їх зберігання у часі тощо. Вивчення ідентифікаційних ознак об'єкта, що рухається та змінюється, є принципом формування ідентифікаційного комплексу ознак і оцінювання його індивідуальності. Так загальне втілюється в конкретному, принципи діалектичного методу в конкретному науковому дослідженні — методиці криміналістичної ідентифікації.

Використання усезагального методу пізнання в загальній теорії і практиці, а у правоохоронній зокрема, означає для суб'єктів практичної діяльності ось що: а) визнання усезагальності відображення як реальної можливості пізнання будь яких подій та їх взаємодій в процесі розслідування і попередження злочинів; б) цілеспрямоване використання категорій діалектичного матеріалізму та діалектичної логіки для забезпечення всебічної повноти дослідження; в) всебічний розвиток та впровадження в практику судової і слідчої діяльності нових методів та засобів збирання і дослідження доказів, через які розкривається методологічна роль теорії пізнання; г) широке використання узагальненої слідчої та судової практики як критерію істинності зібраних доказів; д) формування висновків та оцінювання подій і фактів, що пізнаються, на грунті конституційних принципів законності у правовій державі.

Загальні або загальнонаукові методи — це методи які використовуються в усіх науках або в усіх галузях практичної діяльності.

льований або зібраний із намальованих елементів за методом суб'єктивного портрета.

Спеціальні (частковонаукові) методи використовуються для пізнання і дослідження окремих явищ, подій, фактів, які є предметом дослідження конкретної науки. Тому такі методи називають відповідно до галузі знання — соціологічними, кримінологічними, криміналістичними тощо.

Про поняття криміналістичних методів та їхню структуру до цього часу ведуться дискусії не тільки в монографічній, але й у навчальній літературі. Деякі вчені визначають криміналістичний метод, використовуючи зміст таких понять, як "спосіб", "підхід", "алгоритм", а інші розглядають його як окрему теорію, систему правил та рекомендацій.

З урахуванням існуючих концепцій можна запропонувати таке визначення криміналістичного методу.

Криміналістичний метод — це часткова теорія, яка висвітлює об'єктивні закономірності, принципи й прийоми, що дозволяють визначати шляхи теоретичного та практичного дослідження джерел криміналістичної інформації.

У структурному плані конкретний метод є не тільки системою науково обгрунтованих прийомів та рекомендацій, а крім того, він як теорія відображає об'єктивні закономірності, що пізнані, і містить засоби досліджень.

Таким чином, науковий метод відбиває єдність двох сторін — об'єктивної та суб'єктивної. Тому цей метод евристичний і відображає об'єктивні закономірності під кутом зору конкретного суб'єкта, який ним користується в практичній діяльності. Відповідно структура криміналістичного методу відображає не тільки пізнану наукою об'єктивну закономірність, але й способи, прийоми та засоби, необхідні для дослідження об'єктів та явищ на основі цих закономірностей.

Всі криміналістичні методи реалізуються у межах кримінально- процесуального закону, що для науки криміналістики є сукупністю певних заборон: процесуальних, технічних, етичних, моральних. Наприклад, неповнолітній свідок допитується тільки у присутності 80

педагога; для з'ясування причини смерті треба призначити судово- медичну експертизу; оглядаючи предмет — засіб учинення злочину, насамперед необхідно зафіксувати запах та мікрочастки, а потім усі інші сліди, які є видимими; слідчий не має права бути присутнім при огляді особи іншої статі, якщо це пов'язано з оголенням тіла тощо.

Поряд з поняттям методу у криміналістичній тактиці та методиці розслідування широко використовується поняття "прийом" і "спосіб", наприклад прийоми допиту, огляду, розслідування, способи створення неврахованих надлишків, прийоми приховування та розкрадання грошових цінностей шляхом банківських операцій тощо. Тут прийом та спосіб розуміють як практичний шлях реалізації певних теоретичних знань. Ось чому інтерпретація наукового методу як прийому або способу його практичної реалізації вважається справедливою.