§2. Криміналістичне поняття діяльності та її види
Діяльність — категорія соціальна. У тлумачних словниках її інтерпретують, як "спосіб буття людини у світі, здатність її вносити зміни в дійсність"[31]. Отже, поняття "діяльність" обумовлене обов'язковою присутністю суб'єкта і його здатністю існувати в суспільстві, оскільки існування відображає "спосіб буття", тобто певну діяльність людини щодо самозабезпечення життєдіяльності.
Діяльність має соціально-перетворюючу направленість, вона пов'язана із здатністю людини до вироблення цілеспрямованих змін в матеріальному середовищі. Зміни як результат людської діяльності охоплюють широке поняття, яке зачіпає перетворення в різних сферах суспільної (духовної) і матеріальної діяльності. Приміром, це зміни у певній державній структурі, комерційній організації, виробничій технології тощо. Такі зміни дають можливість побачити сліди в широкому розумінні, оскільки вони виникають в результаті людської діяльності. Різні юридичні науки вивчають сліди-зміни як наслідки злочинної діяльності. Саме криміналістика вивчає головним чином наслідки людської діяльності у вигляді матеріальних і ідеальних відображень. На цій підставі механізм діяльності, її види і структура відіграють не останню роль при пізнанні подій злочину, встановленні його учасників та інших обставин.
Структура соціальної діяльності містить: а) суб'єкт з його потребами; б) мету, у відповідності з якою суб'єкт перетворює предмет; в) об'єкт, на який спрямована діяльність; г) засоби реалізації мети; д) результат діяльності.
Діяльність — це здійснення суб'єктом певної фізичної або інтелектуальної роботи. В теорії економіки зазначається, що цілеспрямована діяльність людини, скерована на створення за допомогою знарядь виробництва матеріальних і духовних цінностей — це праця, робота, труд.
У структурі діяльності необхідно розрізняти дві грані: теоретичну і практичну. Суть теоретичної полягає у визначенні суб'єктом мети діяльності, коли він створює ідеальний образ бажаного результату, згідно з яким перетворює об'єкт діяльності. Але не завжди ідея суб'єкта може бути здійснена. Тому практична грань діяльності, тобто реальна праця щодо перетворення об'єкта у відповідності до бажаного результату, є ведучою. Таким чином, сутність теорії і практики втілюється в практичну діяльність.
Працедіяльність — це різновидність соціальної діяльності, вид і характер якої визначаються практичними потребами людини. Отже, всяка діяльність має цілеспрямований характер, який відповідає намірам суб'єкта діяльності або особи, яка її організує. У кримінальному праві визначені організатор і виконавець злочину.
Залежно від потреб суспільства існують такі види соціальної діяльності: духовна, матеріальна, виробнича, трудова і нетрудова та різні її підвиди. Так, серед духовної розрізняють просвітительську, літературну, суспільну.