ВЧЕННЯ ПРО ПЕРЕВТІЛЕННЯ ДУШ

5.3.1. Поховальний культ

Поховальний кульг теж відігравав велику роль у житті індуса. Поховання полягало або у закопуванні в землю, або у спалюванні. Поховані чи спалені мертві згадуються разом, але ці обряди не збігалися один з одним: поховання було більш стародавнім і вже потім було замінене спалюванням, а сліди його продовжували існувати і в більш пізньому ритуалі.

Так, наприклад, хоча вогонь і повинен був негайно знищити труп, проте до Агні зверталися з проханням не завдавати шкоди покійнику, а землю, в яку раніше закопували кістки, молили не тиснути на покійника, а дати йому просторе і зручне сховище. Таким чином, житгя покійного продовжувалось у попелі.

Подвійній формі цих обрядів відповідали також і різні уявлення про існування після смерті. Тут, як і скрізь, продовження життя є цілком зрозумілим, причому завжди говориться, що людина відбуває до предків. Відмінність зазвичай полягає у визначенні роду і виду його майбутнього місцезнаходження. Вже з факту жертвоприношень на честь тіней померлих можна зрозуміти, що за уявленнями індусів повинно існувати таке місце в земній сфері, яке служило б місцем перебування душ. Але подібні уявлення про Гадес суттєво змінюються, як тільки ведичне вірування досягає свого розвитку. З появою світлого світу богів і, приблизно одночасно, з виникненням звичаю трупоспалення починають проникати в релігію більш світлі уявлення про загробне житгя.

Людина, на долю якої випадає таке небесне блаженство, ніколи не зображається тінню чи лише душею. Вона насолоджується повною тілесністю; старе тіло вона отримує в оновленому вигляді, в якому не залишається нічого хворобливого чи понівеченого. Розум її теж оновлюється і вже більше не є обмежений якимись земними рамками. В цій країні багато корів, вона має в достатку молоко і масло, мед, все, що є хороше і гарне; тут кожен володіє могутністю і благополуччям і для всіх є гарні жінки.

Але в цьому очікуванні небесного майбутнього існують також більш глибокі і чисті сторони. Гам на небесах, батьки побачаться зі своїми дітьми, які є вільними від гріха. Звичайно, для того щоб здобути блаженство, потрібно було жити гарно і справедливо, бути хоробрим на війні і вірним під час миру, а передусім віддавати шану богам, належно здійснювати жертвоприношення і бути щедрим до жерців. Хто був дурним, злим і скупим у жертвоприношеннях, той по ірапляє у пекло - місце, яке призначається для тих, хто спокушає дівчину, в якої нема братів; також для невірних дружин чи для тих, хто спокушає дружин брахманів. А хто не поважає брахмана чи безчестить його, той буде занурений у кривавий потік.

Уявлення про пекло взагалі уривчасті і незрозумілі, вони швидше мають характер випадкової загрози, але не складають необхідної частини в системі релігійних догматів. Про припинення існування всіх речей у Ведах взагалі не говориться, не згадується і про встановлення миру, ні про страшний суд, ні про зруйнування світу і його відновлення. Останньою думкою ведичного індуса є думка про майбутність окремої особистості; він вже звільнився від уявлення первісних народів про продовження існування в образі привиду, але ще не піднісся над чуттєво-егоїстичними надіями, які притаманні напівцивілізованій людині.

5.3.2. Жрецькі школи в пізньоведійський період

Ведійські тексти передавалися словесно і зберігалися в жрецьких школах. Вони розробляли норми орі анізації ритуалів і способи їхньої інтерпретації в рамках трьох основних вед. Галузі жрецьких шкіл (шакхи) дробилися і відокремлювалися, ведійські тексти зберігалися ними в різних редакціях, що знаходилися в монопольному володінні традицій вчителів і учнів. Представники різних традицій збиралися на «асамблеї» для обговорень-диспутів. У них брали участь і мандрівні вчителі. Так складалися центри жрецької освіченості, зміцнювався професіоналізм в області знання і з’являлися спеціалізовані дисципліни, наприклад, розробка сакральної мови ведійських мантр.

Диспути і дискусії були основним модусом існування жрецьких шкіл. Брахманічні тексти, будучи своєрідними антологіями, дають можливість одержати уявлення про становлення теоретичної рефлексії. Діяльність шкіл була важлива для становлення майбутньої філософії.

Загальними рисами ведичної релігії є наступні:

- Центральне місце відводиться жертвоприношенням.

- Божества (в своїй більшості) є втіленням сил природи.

- Одне і те саме природне явище можуть втілювати різні божества.

- Домінують божества чоловічої статі.

- Практично відсутнє будь-яке нагадування про храми, святилища.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ І ЗАПИТАННЯ

- Яка структура Вед - священної книги давньоіндійських релігій?

- Охарактеризуйте основні риси ведичної релігії.

- У чому полягає давньоіндійське вчення про перевтілення душ?

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

- Ведична література: загальна характеристика.

- Релігійні уявлення стародавніх індійців.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

АТМАН (санскр.) - одна з головних міфологем у релігійній системі Індії. Суб’єктивна, індивідуальна основа буття, «душі» в особистому та універсальному значенні. У ведійській літературі, насамперед в Упанішадах, застосовується як займенник («я», «себе»). Атман постає як першопричина, що обіймає все суще та не має ніяких конкретних характеристик.

АХІМСА (санскр. - ненасильство) - принцип, який означає: не слід робити нічого, що завдає страждань або бентежить іншого. Принцип ахімси пов’язаний з вченням про переселення душ та єдиний ланцюг переходів з однієї тілесної оболонки в іншу.

БРАХМАН (санскр.) - у Ведах означає молитовну формулу, яка є виразом універсального принципу, пізніше - сам цей принцип. Вища об’єктивна реальність, Абсолют, творчий початок, в якому все виникає, існує й припиняє існування.

БРАХМАНИ - назва коментарів до ведійських текстів.

ВЕДИ - найдавніша пам’ятка індійської літератури. Вважається, що священне стання Вед прийшло з духовного світу, від Верховного Бога-Особи. Воно існувало й на початку Творіння і передавалось із покоління в покоління усно.

ВЕДИЗМ - синонім ведичної релігії. Принцип східного світорозуміння, за яким визнається вихідний характер, святенність і авторитет Вед в осмисленні Всесвіту, місця в ньому людини, її стосунків з надприродними істотами.

ДАРМА (санскр.) - одне з найважливіших понять всієї індійської думки. У найзагальнішому плані означає «порядок», «норму» існування і розвитку як космосу, так і суспільства; регулятивний духовний, соціальний і моральний «закон». Обсяг поняття «дарма» включає значення і «релігії», і «права», і «моралі».

МАНТРИ (санскр.) - вірші з ведичних текстів, які використовуються як заклинання і чарівні формули.

ЛІТЕРАТУРА

Бонгард-Левин Г.М. Индия в древности. -М., 1985.

Бхагавадгита / Пер. В.С. Семенцова. - М., 1999.

Васильєв Л.С. История религий Востока. - М., 1999.

Дандекар Р.Н. От вед к индуизму. - М., 2002.

Индийская философия. Тексты. - М., 1981.

Костюченко В.С. Классическая веданта и неоведантизм. - М., 1983.

Литература древней Индии // Всемирная галерея. - СПб., 1994. -С. 251-482.

Мень И. История религий. - М., 1997.

Пандей Р.Б. Древнеиндийские домашние обряды (обычаи). - М., 1990.

Токарев С.А. Религии в истории народов мира. - М., 1964.