Брахманізм був наступною сходинкою в розвиїку релігійного мислення стародавньої Індії.

Його назва пов’язана, по-перше, з релігійними текстами, що коментують веди (брахмани), по-друге, із жрецьким станом (брахмани), що набув саме в цей період величезного авторитету завдяки ускладненню ритуальних процедур.

Першорядна роль у індійському суспільстві належала брахманам - знавцям Вед і виконавцям обрядів. Вони пам’ятали стародавні гімни і тлумачили їх: ведійська мова ставала незрозумілою більшості людей і навіть деяким жерцям.

Розвиток ритуалізму і специфіка образів ведійських божеств стимулювали роздуми жерців над різними аспектами ритуальної практики і символіки і привели їх до ідеї єдиного початку, що є в основі всього універсаму, - ідеї Брахмана. Вчення про Брахмана розвивається в містичних релігійно-філософських творах - Упанішадах. У цих же текстах розроблені й інші найважливіші категорії класичної індійської думки - Атман (безсмертна душа), сансара (світ страждань), карма (закон етичної подяки), мокша (звільнення) і ін. Саме в епоху брахманізму були закладені основи світогляду більш пізніх релігійно-філософських шкіл.

Серед богів на провідну роль висувається Праджапаті, що персоніфікує творчу космічну енергію і сприймається як жертва, з якої створюється Всесвіт.

Поняття жертвоприношення стає ключовим у брахманістській релігійній практиці. Йому надають космогонічного значення.

В брахманізмі обширний комплекс ритуалів поділяється на «офіційні» (шраута) і домашні (гріхья).

Ускладнювався і видозмінювався пантеон богів тощо. Брахмани намагалися пристосувати давньоведійську спадщину до нових умов життя, переконливо витлумачити і виправдати його існування в

колишніх незламних межах. Усі зміни відбувалися на старому фундаменті ведійських вірувань. Центральним моментом змін було послідовне зведення множинності явищ природи і феноменального світу до деякої єдиної сутності. Упорядковувалися також космогонія, теологія, пантеон богів.

6.1.