ЛИТОВСЬКО-РУСЬКА ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: ВІДОБРАЖЕННЯ В СУДЕБНИКУ

Комплексне дослідження Судебника передбачає його всебічне вивчення і аналіз. Проте наукові розвідки, присвячені аналізу Судеб­ника з точки зору юридичної техніки, практично відсутні.

Як відомо, юридична техніка включає в себе правила побудови й оформлення нормативних правових актів, їх мову і стиль, прийоми і засоби формулювання норм права та інших нормативних приписів, а також такі техніко-правові категорії, як правові аксіоми, презумпції, фікції, преюдиції. При вивченні литовсько-руської юридичної техніки, як вона відображена у Судебнику 1468 року, автор використала традиційний інструментарій історико-правового дослідження тексту нормативно-правового акту: формально-логічний, історичний, фор­мально-юридичний методи, метод структурного аналізу.

У XV ст. писане литовсько-руське право робило перші кроки. Разом із формуванням писаного права відбувалося становлення юридичної техніки. Основним джерелом права, як і в інших країнах континентальної Європи, у тому числі Центрально-Східної, стає нормативно-правовий акт. Офіційно встановлених вимог до структуру- вання нормативних правових актів не існувало, проте на практиці структура законодавчого акту (формуляр) набула усталеної форми.

Для зручності структурування нормативних актів у ХІХ ст. почали виділяти такі частини формуляра: 1) протокол (або начальний протокол); 2) основну частину; 3) есхатокол (або кінцевий протокол)^[92]. До протоколу віднесені були invocatio, intitulatio, inscriptio. До основної частини - arenga, або prologus, promulgatio, або publicatio, narratio, dispositio, sanctio, corroboratio. Есхатокол включав datum та apprecatio.

Слід зауважити, що така структура склалася на практиці, тож для нормативного правового акту не була обов’язковою наявність всіх структурних одиниць. Формуляр міг мати свої особливості, які залежали від виду та призначення акту.

Названі структурні одиниці можна виділити і у привілеях, наданих великими князями протягом XV ст., і у Судебнику Казимира. Це давало дослідникам підстави для припущень, що Судебник був привілеєм^[93]. Зауважимо, що тодішній рівень юридичної техніки не дозволяв виробити потрібне різноманіття форм нормативних актів, тож законодавець використовував одну і ту ж саму форму для різних видів нормативних актів. Однак кодекс все ж таки якісно відрізнявся від привілеїв: його особливість полягала у тому, що він був практичною інструкцією для відправлення доменіального судочинства.

У протоколі Судебника інвокація «Божьею милостью» з’єднує ім’я адресанта «Казимир» з титулатурою «король Польскый, великый князь Литовскый и Руский, княжа Пруское и Жомоитьскый и иных». В інскрипції адресат кодексу не конкретизований: «хто на нь посмотрить, или чтучи услышить». Вказано на осіб, що були присутні при прийнятті акту: «мы с князьми и с паны радою нашею великого князьства Литовьскаго и с всим поспольством согадавши...». (Ще раз підкреслимо, що прийняття акту в присутності представників різних станів свідчить про важливість акту та може розглядатися як доказ на користь того, що Судебник мав загальнодержавне значення.) Протокол закінчується диспозитивною формулою «урядили есмо так».

У Тарновському списку Судебника на початку протоколу є формула «про то ж еще мы.». Така формула в інших литовсько- руських актах з’єднувала інвокацію з інтитуляцією. Можна погодитись із припущенням І. Старостіної, що оригінал кодексу мав компоненти, які були пропущені переписувачами^[94].

В основній частині відсутні аренга, промульгація, нарація. Текст лаконічний, викладена диспозиція (тексти статей), за нею - санкція («Про тож, как у сем нашом листу выписано, по тому бы есте рядили, а ис того не выступали»).

У списках Судебника відсутній постатейний поділ тексту його основної частини. Крім поділу на статті, запропонованого М. Вла- димирським-Будановим, в основній частині Судебника можна виділити тематичні блоки, з яких складається кодекс. Слід вказати, що традиція систематизувати правовий матеріал кодексів простежується ще у Руській Правді та церковних Уставах князів Володимира і Ярослава. Судебник продовжує цю традицію.

Статті Судебника Казимира можна згрупувати таким чином:

1) ст.ст. 1-8 - відповідальність злодія, його співучасників, членів його родини, осіб, які тримали у себе лежнів, за крадіжку;

2) ст.ст. 9-12 - організація доменіального суду і судочинства;

3) ст.ст. 13-19 - кваліфікація крадіжок і санкції за кожний з різновидів;

4) ст.ст.

5) ст.ст. 23-25 - відповідальність за інші, крім крадіжки, правопорушення.

Есхатокол наявний лише в Уваровському списку, що свідчить про те, що в інших списках також були зроблені скорочення. Datum позначає час видання Судебника - 29 лютого 1468 р. І. Данилович у першій публікації акту помилково визначив дату як 1492 р., невірно прочитавши «індикта 1-го».

Як бачимо, на відміну від привілеїв, де норми викладені здебільшого хаотично, у Судебнику правовий матеріал був система­тизований. Формуляр Судебника спрощений порівняно із формуляром привілеїв. Такі особливості структури Судебника є наслідком його суто практичної спрямованості. Не виключено, що в оригіналі акту основна частина також містила елементи, пропущені при переписуванні.

Судебник оперує давньоруськими правовими термінами, які зустрі­чаються ще у Руській Правді: лице, тать, татьба, мука, сок, сочити, переєм, вина, статки, конська татьба. Серед чиновників, які беруть участь у судочинстві, названі тивун, воєвода, діцький, намісник - ці посади існували ще у Київській Русі. Обчий суд широко згадується у низці договорів ХІІІ-XIV ст., які укладалися між руськими удільними князями, між князями руськими і литовськими.

Разом із тим у Судебнику вживаються правові терміни, яких не знало давньоруське право: довод, просока, околиця, паробки, їздоки. Ці нові терміни з’явилися у литовсько-руському суспільстві у ході його природного розвитку і були засвоєні литовсько-руським правом, яке формувалося у Великому князівстві Литовському в XIV-XV ст. Правова лексика поповнювалася не тільки за рахунок руської мови. Термін рок, ймовірно, прийшов із польського або чеського права^[95]; бонда, очевидно, походить з литовської мови, отже, із литовського звичаєвого права.

В інституті покарання, як він відображений у Судебнику, з’являються запозичення з римського, канонічного, магдебурзького права - тортури, ув’язнення, побиття, що замінює традиційні давньоруські композиції-штрафи.

Законодавець оперує різними за методом правового регулювання юридичними нормами. Зрозуміло, що в Судебнику переважають імперативні норми: «который будеть люди выводити, а любо челядь неволную, а ухватять съ лицом: того на шибеницю», «а будеть ли то жона ведала з детми ужо взрослыми, ино жоною и детми заплатити», «а кто украдеть выше полукопья, а любо корову, того узвесити» та ін. Однак є і диспозитивні норми: «а потом возмогут ли ся выкупити, а любо осподарь их усхочет выкупити: и они могут ся викупити», «а пак ли усхочеть на обчий суд, ино их на обчий суд пустить и рок дати».

Цікаво, що кримінальні норми сформульовані як зобов’язуючі, а не як забороняючі: «А коли бы кто коня, а любо клячу блудящою, или иныи которыи речи изнайдеть, ино оповедати околици: не изнайдеть ли ся истець до трех днев, ино повести на королевскый двор, по давному», «тут бы и ныне каждый свои мостьници замостили и заделали, как надобе; а штобы не мешкали, сего ж лета уделали». Такі норми у більшості випадків стосуються залежного населення.

Процесуальні норми в основному уповноважуючі: «а нашим урядником дати право на обе стороне», «не пригодить ся нас в великом князьстве Литовьском, ино воєводам нашим моцно дати децького».

Крім норм-правил, у Судебнику є окремі норми-принципи: «над злодеем милости не надобе», «кому сталася кривда, тот и маеть ся нам жаловати».

Литовсько-руському праву були відомі юридичні конструкції. Прикладом конструкції може бути кваліфікація крадіжок, згідно з якою встановлювалося відповідне покарання. Кваліфікуючими обста­винами були: сума, в яку оцінювалося крадене, наявність речових доказів (лиця), повторюваність (рецидив); додатковою обставиною була репутація підозрюваного в очах околиці.

У Судебнику вжито правові презумпції. Так, у ст. 8 встановлюється презумпція винуватості неосілого люду - лежнів, у ст. 18 - презумпція винуватості особи, яка раніше перебувала під підозрою (навіть, якщо її вину тоді не було доведено). У ст. 22 зафіксована презумпція відмови сторони від своїх претензій при неявці до суду без поважної причини.

Своєрідною юридичною фікцією, яка використовувалася ще з часів Руської Правди, є порядок відшкодування збитків потерпілому від крадіжки у випадку, коли неможливо притягнути до відповідальності справжнього злодія (ст. 8). Судовий штраф на користь потерпілого сплачує той, хто тримав у себе лежня, навіть якщо вина останнього не буде доведена: «...не дей исправляется, а то уже заплачено». Сплативши, можна самому шукати злодія і вимагати повернення своїх грошей через суд.

Отже, в Судебнику використаний різноманітний арсенал техніко- правових засобів, вжито правові норми різних видів. Формуляр акту відповідав традиційним, класичним моделям того часу. Законодавець намагався викласти правовий матеріал систематизовано. Судебнику притаманна внутрішня цілісність і логічна послідовність викладення норм.

Судебник Казимира Ягайловича є свідченням досить високого рівня юридичної техніки XV ст. Судебник став помітним внеском у розвиток писаного литовсько-руського земського (загальнообов’яз­кового, універсального) права і підготував ґрунт для загальної кодифікації права, яка завершилася створенням Статутів Великого князівства Литовського 1529, 1566 і 1588 років.