O НАЧАЛе ВОЙНИ ХМЕЛНИЦКОГО *
Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе1 и козаком[94] [95] [96] отягощеніе[97]. Тогда бо оным не хотячи[98], чегонезвикли были[99] [100] панщини робити, на службу замковую обернено, которихзлистами[101] ив городі[102] до хандоження коней старостове8 держали, в дворах грубу, тоест печи палити, псов хан- дожити[103], дворг змітати[104] [105] и до инших11 незносныхділ приставляли. Знову зась которіе зоставали козаками реестровимы, а над оними полковникове шляхта панове от[106] гетмана коронного насиланніе были, которіе б от 'ix волности[107] бинамшй недбаючи, але яко могучи оных [с] мфали[108],легце поважаючи.Плату, которая постановлена была на козаки от короля его милости и Речи посполитой по золотих тридцять на рок, тое на себе отбірали[109], з сотниками ділячися, бо сотников не козаки оббырали[110] и настановляли[111], але полковники, КОГО ХОТЇЛИ з своей руки, жебы оным зичливими [112] были. Также полковникове козаковдо всякой домовой незвичайной роботи пристановляли \ в поля зась пойшовши, любо якій козак достане у татар коня доброго.того отоймут, з Запорожжа[113] [114] [115] през* поля дикіе з рарогом, раструбом[116], орлом, албо с хортом козакабід- ного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панові[117] [118], нежа- луючи козака, хочай бы згинул, як не трудно от татар. Знову зась, хочай бы якого язика татарского поймали козаки, то з язиком татарским, на кого ласкав полковник, якого жолніра своего вы- силает до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют. B городах зась от жидов тая былакривда,же неволно козаковіs в дому своем жадного напитку на потребу свою держати, не тилко меду, горілки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожували[119] козаки за пороги, то на Кодаку на коммисара[120] рибу десятую отбіра- ли. A полковникомособливо[121]треба дати и сотникам,и асаулові[122] [123], и писареві,— аж до великого убозства козацтво прийшло u, а бол- ше шести тисячей[124] [125] неповинно козаков быти. Хочай и син козацкій, тую ж панщину мусіл[126] робити и плату давати, тое над козаками было. Над посполством зась, любо во всем жили обфито в збожах, в бидлах[127], в пасіках х*, але однак[128] чего не звикла была Україна терпіти, вимисли[129] великіе были от старостов и от[130] намісников, и жидов. Бо сами державци на Україні не мешкали, тилко18 уряд держали, и так о кривдах людей посполитих мало знали, албо[131] любо и знали, толко[132] засліплени будучи подарками от старост и жидов аранда- рей [133] же того не могли узнати, же ix салом по 'ix же шкурі и мажут[134] : з їх подданних выдравши, оним даруют, що и самому пану волно бы узяти у своего подданного, и не так[135] бы жаловал подданнійего. Ато леда шевлюга, леда жид1 богатится, по килка цуґов[136] [137] [138] коней справляет, вимишляючи чинши[139] великіе, поволов- щини[140], дуди, осип, мірочки сухіе, з жорнов плату и инное[141] [142], отни- мання фолварков ®,— що натрафили на чоловіка одного[143], у которого отняли пасіку, которая всей землі8 Полской начинила біди, а тим способом. B Чигирині MiCTi[144] мешкал сотник Богдан Хмелницкий, ко- зак ростропній в ді'лах козацких во^нних, и у писмі біглій[145] [146], и часто у двора королевского в поселстві будучій. И под час бытности своєї с козаком значним переясловским з Іваном Ілляшем (а тот Ілляш барзо зичливим11 королеві'[147] его милости) и упросили писмо, албо привилей, на роблення[148] челнов на море, мимо Ві'до- мость гетманов коронных, що и одержавши, тое скрито держали от полковников в Переясловлю. Аподтот[149] час у вышъменованно- го Хмелницкого подстаростій чигиринскій[150] [151] Чаплинскій, зостаю- чій от Конецполского, отнял хутор c пасікою и млином на урочищи Суботові13, полтори милі от Чигирина, и за той хутор посвар стал c[152] подстаростим Хмелницкому. И Хмелницкій, видячи, же оного ві'чистіе добра оному кгвалтом видрано[153], старался фортелем, жебы тот привилей, данній от короля от[154] его милости на робленя чол- новноеволное[155] козаком, достати, що и доказал 2*, бо маючи в дому своем у гостях того Ілляша[156] Ормянчика[157] переясловского и у оного вивідавшися[158] о схованню того привилея, упоївши оного, ключ у пяного узявши, послал своего посланця по тот привилей г, данній от короля его милости Владислава Четвертого[159] [160], которій оному и привїзл его посланец. Итам[161] з оним привилеем Хмелниц- кій за пороги поишол и козаком ознаймил, же на волности козац- кіе міет привилей короля его милости, до которого много войска козацкого[162] почалося горнути. АженаЗапорожу[163] зоставати не мог[164]задля залоги[165], которая на тот час с[166] полковниками лядскими посполу з жолнграми зоставала, пошол[167] на Низ ку мору, на поля, к Лиману, и там войско ку оному купилося[168] [169], утгкаючи от полковников лядских. Которого Хмелницкого полковникове посилали и на тіе поля имати и розгромити, але оній тих посланних[170] лядских погромил[171], а козацтво[172]до оного пристало. И так Хмелницкій, видячи, же юже[173] учинил задор з ляхами и своего набитку, ал- бо кгрунтов, жалуючи, вислал своїх посланцов до хана крим- ского, чинячи з оними[174] згоду и пріймуючи братерство, жеби ему помагали войска лядскіе зносити, що хан кримскій з солтанами[175] ордами[176] з радостіюна тое позволив, и, приславши своїх озна- ченних[177] мурз до Хмелницкого, межи собою присягу з обоїх сторон виконали на Низу, и зараз хан посилает з ордами великими Тугай бея до Хмелницкого. 3 которою ордою Хмелницкій на Запороже[178] наступил, до которого все войско, зостаючее на Запорожу, пристало и Хмелницкого собі[179] за старшого приняли. ВОЙНА САМАЯ РОКУ 1648* Ha початку того ж року1, взявши відомость от коммисара [180] [181] [182] ко· зацкого, панове гетманове так коронній Миколай [183] Потоцкій, яко теж и полній Калиновскій, же юже купа немалая войска зобралася на Запорожю, до Хмелницкого приставши, зараз со[184] всіми войсками коронними притягли на Україну до города Черкас3*, и там отправуючи свята великодніе[185] Воскресенія Христова[186], усе войско козацкое с[187] полковниками 'ix скупили и казали оним присягати[188], же не мают здрадити[189] полковников своїх и до Хмелницкого приставати. И так зараз по Воскресенії Христовом гетманове короннії[190] [191] висилают войска немаліе водою Днїпром у чолнах, посадивши посполу з козаками и ш'хоту немецкую. A землею, полем посилает гетман Потоцкій сина своего Стефана з коммисаром11 козацким, з которими войска коронного тисячей шесть, акозацкогозтими, що у чолнах поишли, еще при коммисару тисячей шесть, приказавши оним, жеби ишли просто на Запороже до Січи зносити[192] Хмелницкого албо осадити его з войском. И сами гетманство[193] з[194] войсками коронними за ними втропи помалу ишли с тяжарами[195] войско- вими и піхотами[196]. Хмелницкій, узявши вїдомость о наступлению войск коронних, не ожидаючи на Запороже[197] приходу їх, але переправившися з войсками татарскими немалими, напротив пойшол войск коронних. И испоткавъшися в полях, у урочища Жолтой Води[198], там осадил каштелянича Стефана Потоцкого и коммисара козацкого з войсками їх. A войска, которіе ишли Дншром водою чолнами, минувши городи, не доходячи порогов, старшину[199] зостаючую при них, и ш'хоту нгмецкую, в чолнах будучую, викололи и покидали в Дніпр[200] [201] [202] [203]*. И послали своїх послан- цовдо Хмелницкого, по которих прислал Хмелницкій з ордою, и орда, на свої коні оных побравши, привезла на Жовтіє Води, где посполу того войска коронного доставали. Войска зась козацкіе, зостаючіе при тих войсках коронних, видячи, же юж и тое войско, которое водою ишло, зостает при Хмелницком и орді,— и тіе усі з войска коронного пристали до Хмелницкого и до орди, и на тое ж войско почали бытих, где през килка дній без перестанку тая война тривала. И войско, осаженное2 будучи в степах, не могучи витривати, рушило табором оттоля ку Княжим Байраком оборонною рукою, уступаючи назад ку городом, але в том отході не пощастилося їм, бо, не допустивши оных до тих Княжих Байраков, почала орда c козаками табор їх розривати. A в тіе Княжіе Байраки запровадивши войско козацкое піхоту, покопали рови, до которих пришовши табур войска полского, змішалися, и там усе тое войско розбито, в неволю побрано татарскую, и ка- штелянича Стефана Потоцкого посполу c коммисаром3 взято, которий в молодих літех на Запорожю живот свой скончил, бо Хмелницкій оного, не даючи орді, на Запороже до Січи отослал и там от ран помер[204] [205]*. A иншіе панята вневолюпошли татарскую, гетманове зась коронніе великій 4 и полній c потугами своїми на Чигирин ишли втропи за тим войском, хотячи оных посилковати. Але по розгромленію войска полского у Княжих Байраков, ні- котороестогопогромупоутікавши,дали знати,же юж нікого посилковати, бо войско до остатку знесено,— отвернули гетманове Николай Потоцкій, каштелян краковскій коронній, и Каліновскій, гетман полній, з войсками назад ку городам, не идучи на Чигирин, але просто шляхом на проворотя5 ку Корсунові місту ишли, за которими Хмелницкій з ордами немалими ішол, наступуючи на них. Где гетманове, переправивши ріку Рось у Корсуню и над- пустошивши [206] міста, поминовали Корсунь. Которих зараз настигнувши, Хмелницкій за Корсуном учинил потребу, где гетманове оборонною рукою уступовали, беручися в поля ку Росаві[207]. A припало оным ити промежку лісами в милі от Корсуня, где Хмелцицкій казав запровадити піхоту козаков корсунских в тіе ліски, которіе шлях перекопали и там позасідали, не дупущаючи переходу табу- рові лядскому. A Хмелницкій c тилу и около з войсками и ордами наступивши, оное войско розгромил з допущенія бозкого8, где гетманов обоіх — великого коронного и полного в неволю ВЗЯІО и усе войско вигублено, же мало хто з того погрому увойшол. Где орда неошацованную здобич узяла 1 так в конях, риштунках, яко найболше в неволниках знатних панов и панят и посполитого войска [208] [209], а козаки знову збогатилися з обозу полского так великих панов.же срібромалою ценою продавали. Которая то потреба, албо война под Корсуном была на том тижню по святой Тройци [210]*. Была тая поголоска на всей Україні, албо хвалка от шляхти, же по знесенню тоей своеволі с Хмелницким міли панове Україну плюнд- ровати и болшую часть осажовати людминімецкими и полскими. Также и у віри руской помішка великая била от уніят и ксендзов, бо уже не тилко унія у Литві, на Волині, але и на Україні почала гору брати. B Чернігові архимандритове[211] один по другом зо- ставали, по инших городах церкви православніе запечатовали, до чого помошниками оным шляхта, уряд и ксіонзи были, бо уже на Україні що городок [212], то костел был. A в Кіеві теж утиск немалій церквам божіїм старожитним чинили так воевода кіевскій Тишкевич [213], на тот час будучій, яко теж іезуїти, домінікани, бер- надини и иншіе закони наездами правими метрополиту утескуючи6 и науки школ забороняючи, згола старорускую православную християнскую віру собі прекладаючи не розную от поган; бо ліпшое пошанованне ляда [214] жидищеві спросному [215] било, аніжели найліпшому християниновірусинові[216]. Анайгоршое насмівіско и утиски терпіл народ рускій[217] [218] от тих и, которії з руской[219] віри приняли римскую віру 7*. И так народ посполитій на Україні, послишавши о знесенню войск коронних и гетманов, зараз почали ся купити в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто и ніґди козацтва не знал. Що видячи панове державци украінніе[220], не толко старостове[221], зостаючіе по городах, але и сам князь Вышневецкій, которій немал 1 усе Задніпраміл в своем подданстві, иміючи при себі килка- надцять тисяч люду военного грошового, опроч драгуніеї и вибран* цов, которих с подданних своїх начинил был по всіх городах нез- лічоную річ,— мусіл утікати и уступовати з України, з городов своїх, з княгинею и з сином своїм Михайлом, которій напотом королем полским зостал был. От боку зась Хмелницкого гетмана войска запорозского, которій юж по знесеню войск коронних цале гетманство принявши за упрошеніем усего войска козадкого [222] [223], бо до того часу гетманом не звался, аж покуля обоїх гетманов корон- нихзнаки войсковіе,тоест булави и бунчукиусвої рукиузял,— все войско оного гетманом настановило и на тот уряд упросило. Зараз от боку[224] оного козацтво по розных городах розишовшися, полковников, сотников собі понастановлявши[225] [226] и гдеколвек знайшлася шляхта, слуги замковіе, жиди й уряди міскіе — усе забияли Б, не щадячи ані жон и дітей їх, маетности рабовали, костели палили, обваліовали [227], ксіонзов забияли, дворі зась и замки шляхецкіе и двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій в той кріві[228] на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил. И на тот час туга великая людем вся- когостанузначнимбыла инаругання от посполитихлюдей.анай- болше от гултяйства, тоест от броварников, вынников, могилников, будников, наймитов, пастухов, же любо бы який человік значній и не хотіл привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл задля позбитя того насмівиска и нестерпимих бід в побоях, напоях и кормах незвичайних, и тії мусіли у войско и приставати до того козацтва. Где по городах по замках шляхту доставано, гдеколвек позачинялися были, тоест: в Ніжині, Чернігові, Стародубі, Ґом- лю[229]. Всетое подостававши, вистинали, бо першей, устрашившися, шляхта жидов повидавали з маетностями, а напотом и самих подоставали и вистинали. И многіе на тот час з жидов, боячися смерти, християнскую віру приняли, але зась знову, час углядівши, до Полщи поутікавши, жидами позоставали, аж рідко которій додержал віри християнской. И так на Україні жадного жида не зо- стало, ажони шляхецкіе зостали жонами козацкими. Также и на потомтой стороні Дніпра, аж по самій Дністр, тое ж ся стало спустошення замком, костелом и двором шляхецким, жидовским, урядом міским и шляхті, ксіонзом,— усюда тое вытрачено, а най- болше жидов пропало в Немерові и в Тулчинг — незличоная личба. Орда зась, збогатившися ясиром значним того войска коронного и гетманов обоїх узявши, зоставивши часть малую орди, в Крим повернули, отпроважаючи гетманов Потоцкого и Калиновского и незличоную річ панов значних, на том погромї узятих. A Хмелницкій, скупивши войско, тягнул з України к полским городам, где притягши под Пилявці8 * не доходячи Константинова Великого, там споткалися з войском коронним, над которимиюж гетмановали ксіонже Острожскій Домгнік и пан Сенута 1 справ- цами 9* тих войск были, которих незличоная лїчба была. Так тиж и козацкого войска при гетману Хмелницкому болей ста тисяч было, которих войско коронное барзо спирало, же троха не в об- леженю зоставали козаки, в чом нічого не вонтпил Хмелницкій, бо послал по орди. И якскоро орда притягнула великою потугою 10*, зараз того часу войско коронное собою стривожили, и так орда с козаками тое войско розгромили, же мусгло уп'кати ку Константину [230] [231] Великому, оставивши тяжари военніе, тилко з скарбними возами. Але постарому и тое в руки козаком и татаром ся достало [232], бо наганяючи шляхом, оных рубали, а которіе и до Константинова пришли, там мост под самим містом обломали, и так переправу утративши, мусіли там погибати. A и хто в Константинов увойшол, и тіе не одержалися в Константинові, але усе розно в Полщу пойшло розгромленное войско [233] [234] [235]. A многіе з панов и шляхти в неволю пойшли, а иних постинано много, бо орда не брала полону задля того, жеби не обтяжалисяБ, але усе стинали, и так Хмелницкій з своїми войсками и татарми или с ордами великими просто ку Лвову потягли, пустошили усi городи, и под Ілвов подступивши, попустошил ®, тилко самій город Лвов окуп за себе дал орді и Хмелницкому. И так оттуля [236] [237] [238] [239] [240] Хмелницкій зо всши потугами потягнул под Замостя, а там стоячи, орда с козаками по самую Вислу пустошили, также Волинь 8 городи значнії повиймали: Острог Великій, Заславя, Луцко, Володимер ®, Кобрин, аж и Бе- рестя10Литовское.И хто может зраховатитак неошацованную шкоду в людех, що орди позабирали, а маетности козаки побрали, бо в тот час не било милосердія межи народом людским и. He тил1 жидов губили и шляхту, але и посполитим людем, в тих кр a- яхживучим,таяжбідабыла,многіевневолю татарскую пойшли, а найбарзій ремесники молодіє, которіе себі голови голили по- полску, чуприну, пускаючи наверх голови. Але предся русь хри- стияне [241] [242] в тих повітах в городах позоставали, и ежели якого поляка межи собою закрили, то тот жив. Костелі зась римскіе пустошили, склепи c трупами откоповали [243], мертвих тіла з гробов викидали и обдирали и в том одіню[244] ходили. Где тое спустошеня того літа тривало аж, почавши от петрова поста, до филипова посту, там под Замостям зоставал Хмелницкій, бо Господь Бог за гріхи нави- діл [245] землю такою тяжкою войною и отнял оной господара, тоест короля щасливого Владислава, которій на початку тоей нещйсной войни померл, выехавши з Вилня у Меречу. И так [246] не могли панове сенаторове тому [247] запобігти згодою, але що порвалися войною, на собі понесли. Аж видячи так великій упадок своей шляхти панов значних и войска и подданних утрати, в тот час почали старатися о королю собі и обобрали на королевство полское Яна Ka- зіміра, рожоного брата зейшлого короля Владислава. Где зостав- ши королем, обослал гетмана Хмелницкого писмом, напоминаючи, жеби юже панство [248] [249] не пустошил, що гетман Хмелницкій на писмо королевское вернулся на зиму на Україну до Чигирина и* и там жону собі понял куму Чаплинскую [250]*, маючую мужа живого, а орди в Крим пошли з добичу. Того ж року по росказанню гетмана Хмелницкого полк Hi- жинскій ходил доставати Кодака, и идучи ку Дніпру ®, чинили великіе кривди людем. Где люде, розуміючи оных за войско литовское, и якобы то оны идут на оборону Кодака, а не доставати, и несподіване напавши, нікоторіе сотні погромили в Рашевці за Ko- мишним. Але зась скупившись тот полк у Максимовці над Дніпром, тое войско розбили, же мало которій з їх увойшол, и переправивши Дніпр, потягнули под Кодак, которій держачи в осаді през [251] [252] килка неділь, оным докучили, аж мусіли ся здати. И так ycix жол- ніров с Кодаку спровадили вцілости до Чигирина, и там чигиринці онихпожаковали11, а коменданта узяли за сторожу12,которого на- потом Хмелницкій в Полщу отпустил. Сторінка списку Іскрицького, переписана ним власноручно. Того ж року саранча барзо великая на усей Україні была и барзо шкоди великіе починила, збожя позедала и трави, же не било где сіна косити, а зима барзо великая была и не било чим сгат- ку кормити. Тая саранча зазимовала на Україні, з которой знову икри навесну другая уродилася, и так великую дорожнету учинила.
Еще по теме O НАЧАЛе ВОЙНИ ХМЕЛНИЦКОГО *:
- 10. Развитие культуры Беларуси в XVI – начале XVII в.: от Возрождения к контрреформации. Религиозные процессы на белорусских землях в XV – начале XVII в.
- § 69. Мир в начале ХХ в.
- В начале ХХ в.
- 1. Ум в начале
- Германия в IX—начале XII в.
- Знаки препинания в начале предложения
- § 1. Германия в начале XX в.
- К началу XIV в.
- Положение в абсолютном начале слова.
- Тема 6. Социальная помощь в Росии в начале XX в.
- Глава 13 ФРАНЦИЯ в начале XX в.
- § 1. Понятие общих начал назначения наказания
- Однако к началу XVII в.
- II О СРАВНИТЕЛЬНОЙ ПРОДОЛЖИТЕЛЬНОСТИ НАЧАЛ, ОБРАЗУЮЩИХ ЧЕЛОВЕКА
- §11. Прописные буквы в начале текста
- Экономическая и политическая обстановка в Германии в начале XVI в.
- Арабская культура к началу VII в.
- Судан в XVI— начале XVlI в.
- Япония в начал& XVII в.
- § 98. СССР В 50-х начале 6О-х гг. ХХ В.