Виникнення у громадян права приватної власності внаслідок приватизації об'єктів державної власності.

Умови одержання громадянами державного майна у власність за даною юридичною підставою визначаються Державною програмою приватизації майна державних підприємств, законами України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизацію державного житлового фонду".

Приватизаційним законодавством передбачено приватизувати певну частину державної власності за відповідними приватизаційними паперами, які є особливим видом державних цінних паперів, що засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду (ст. 1 Закону України "Про приватизаційні папери").

Право на одержання у власність таких паперів мають лише громадяни України, які проживають на її території, проживають або тимчасово перебувають за її межами у службових справах у період, що визначається Державною програмою приватизації. Отже, набути у власність державне майно за приватизаційними паперами може обмежене коло осіб. Такого права не мають юридичні особи, іноземні громадяни та особи без громадянства. Вони можуть брати участь у приватизації на сплатних засадах у порядку, визначеному приватизаційним законодавством. На таких самих засадах мають право брати участь громадяни України, які бажають придбати об'єкти приватизації державного майна.

(Спадщина може вважатися прийнятою і поза волею громадянина. Цс буває при спадкуванні онуками і правнуками за так званим правом представлення.)

Одержані громадянином приватизаційні папери стають його власністю, а тому успадковуються як і будь-яке інше майно у разі смерті їх власника. За чинним законодавством у разі смерті громадянина, який не одержав приватизаційні папери за будь-яких причин, право одержання належних до видачі померлому паперів не успадковується.

Громадянам України з 1 вересня 1992 р. було надано право відкривати приватизаційні депозитні рахунки в установах Ощадного банку на підставі платіжного приватизаційного доручення на кожний вид приватизаційних паперів (майнові сертифікати, житлові чеки, земельні бони) за номінальною вартістю. У Державній програмі приватизації номінальна вартість майна, яке безоплатно має передаватися громадянам, встановлювалася в розмірі ЗО тис. крб., який згодом індексувався з урахуванням інфляційних процесів.

Указом Президента України "Про заходи по введенню в готівковий обіг іменних приватизаційних майнових сертифікатів" було істотно спрощено порядок використання громадянами України приватизаційних майнових сертифікатів. Відповідно з 2 січня 1995 р. почалася видача громадянам готівкових приватизаційних майнових сертифікатів у п'яти областях (Житомирська, Запорізька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська) та у м. Києві, де відбулися перші сертифікаті аукціони, азі лютого 1995 р. — в усіх регіонах України. Приватизаційні майнові сертифікати видавалися лише тим громадянам, які раніше не використали повністю або частково приватизаційні депозитні рахунки. Термін їх видачі і використання не раз подовжувався.

Одержавши сертифікат, громадянин мав право використати його для придбання акцій відкритого акціонерного товариства на сертифікатному аукціоні.

Указом Президента України "Про компенсацію громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та Укрдержстраху" від 24 листопада 1994 р. було передбачено видачу компенсаційних сертифікатів громадянам, у яких залишилися вклади в Ощадному банку України або які уклали договори довгострокового страхування з Укрдержстрахом за станом на 2 січня 1992 р., чи їх спадкоємцям на відповідну суму компенсації, розрахованої за прийнятою методикою.

В 1998 р. завершився етап приватизації з використанням приватизаційних майнових сертифікатів та компенсаційних сертифікатів і відповідно до Державної програми приватизації на 1999 р. не було передбачено приватизації об'єктів із застосуванням приватизаційних паперів.

Відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Здійснюється вона шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м. загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю і продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам, що мешкають у них або перебувають у черзі на поліпшення житлових умов. Усі громадяни України мають право одержати житлові чеки і використати їх при приватизації державного житлового фонду. Важливо те, що громадяни, які мають житло на праві власності мають право використати такі чеки для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду.

У зв'язку з впровадженням в Україні права колективної і приватної форми власності на землю Верховна Рада України прийняла 13 березня 1992 р. Постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", яка зобов'язала місцеві ради народних депутатів забезпечити передачу землі громадянам України в порядку і розмірах, встановлених статтями 52, 56, 57 і 67 Земельного кодексу України починаючи з 15 травня 1992 р.1 Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. сільським, селищним, міським радам народних депутатів було доручено забезпечити передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель, дачного і гаражного будівництва протягом 1993 р.

Сьогодні відбувається активізація реформування земельної власності шляхом паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств відповідно до указів Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 15 листопада 1994 р. та "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам" від 12 серпня 1995 р.

Новим законодавством про власність були передбачені особливі підстави набуття права власності членами коопера-' тивів і товариств, наймачами жилих приміщень. Так, відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність" член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Унікальність даної правової ситуації полягає насамперед у тому, що в ній забезпечується виникнення у громадянина права власності поза його волею, тобто підставою для цього слугує сам закон, що є досить рідкісним явищем для будь-якої правової системи.

Важливу роль для перехідного періоду до ринкової економіки відіграла норма тієї ж ст. 15, за якою наймачеві жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та членам його сім'ї було надано право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Однак у зв'язку з проведенням в Україні приватизації державного житлового фонду потреба в існуванні зазначених положень про викуп фактично відпала. Відповідно Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р.1 було визнано таким, що втратило чинність.

Серед інших підстав виникнення у громадян права власності слід виділити такі:

а) одержання дивідендів від цінних паперів і вкладів у кредитних установах;

б) отримання пенсій, різних державних допомог, стипендій тощо;

в) отримання грошових сум чи іншого майна в порядку

відшкодування заподіяної шкоди;

г) отримання коштів за аліментними зобов'язаннями;

д) правомірне заволодіння дарами природи;

е) отримання різних премій (наприклад, за досягнення в галузі науки, культури, мистецтва), виграшів (наприклад, лотерейних), призів (наприклад, від участі в конкурсах, спортивних та інших змаганнях).

Звичайно, для виникнення за переліченими та іншими можливими підставами права власності також необхідне додержання тих чи інших умов.

Певні юридичні факти необхідні і для припинення права приватної власності громадянина. Вони можуть бути спільними для всіх суб'єктів права власності або специфічними, притаманними лише громадянам. Значна частина юридичних фактів може бути юридичною підставою виникнення права власності і водночас його припинення. Так, укладення договору купівлі-продажу тягне за собою припинення права власності у продавця і водночас виникнення його у покупця. Проте так буває не завжди. Створення громадянином власними зусиллями і з власнщ матеріалів скульптури, картини, іншої речі веде лише до виникнення права власності. Припиняється право власності у разі споживання фізичною особою продуктів харчування. Більше того, можуть бути випадки переходу права власності в порядку правонаступництва, в яких підставою виникнення права власності є один юридичний факт, а підставою припинення у попереднього власника — інший. Така ситуація спостерігається при спадкуванні за заповітом, оскільки право власності у спадкодавця припиняється у зв'язку з його смертю, а право власності у спадкоємця виникає на підставі заповіту. Припинення права приватної власності можливе також всупереч волі громадянина-власника (внаслідок реквізиції, конфіскації, націоналізації і т. ін.).